Тема 6. Сукупні витрати приватної економіки та економічна рівновага

6.1. Витратні моделі економічної рівноваги

Для поступального розвитку економіки вироблена за повної зайнятості ресурсів продукція має бути продана.

Інакше кажучи, сукупні видатки – загальна кількість видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою, - мають бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.

Сукупні видатки, як відомо, складаються з чотирьох компонентів – споживчих видатків домогосподарств (С), інвестиційних видатків фірм (І), державних закупівель товарів і послуг (G) та чистого експорту (NX), тобто:

AE = C + I + G + NX,

де АЕ – сукупні видатки.

Одні компоненти сукупних видатків відносно стабільні, вони змінюються повільно (наприклад споживчі видатки), інші – динамічніші і своїми змінами можуть спричиняти коливання ділової активності. Це передовсім стосується інвестицій, які є наймінливішим компонентом сукупних видатків. Унаслідок змін інвестиційних або інших видатків загалом змінюються обсяг національного виробництва, рівень зайнятості та рівень цін у національній економіці. Отже, кількість вироблених товарів і послуг, рівень зайнятості й рівень цін залежить від сукупних видатків.

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки застосовують поняття „рівноважний рівень національного виробництва”, або „рівноважний ВВП”. Рівноважний рівень національного виробництва – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному році.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці відбиває рівняння:

C + I + G + NX = Ye,

де Ye – рівноважний ВВП.

У макроекономіці склалися два підходи для визначення економічної рівноваги: підхід „видатки - випуск” (ґрунтується на зіставлені сукупних видатків і реального ВВП) та підхід „витікання – ін’єкції” (ґрунтується на зіставлені витікань із потоку „видатки – доходи” та ін’єкцій до цього потоку).

Підхід „видатки – випуск” ґрунтується на зіставлені сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Ye) дорівнює С + І.

На основі підходу „видатки – випуск” економічну рівновагу можна визначити за допомогою графічної моделі. Відкладемо по горизонтальній осі реальний ВВП (дохід), а по вертикальній – заплановані сукупні витрати (рис. 6.1).

Витрати (С)



0 Y₂ Y * Y₁

Y₂ Y* Y₁ Дохід (Y)

Рис. 6.1. “Кейнсіанський хрест"

Сукупний попит AD представлений плановими витратами  сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг: E_p = AD = C + I.

Сукупна пропозиція AS представлена фактичними витратами:

E_f = AS = Y.

Фактичні витрати відрізняються від планових тим, що фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Якщо сукупні витрати менші за дохід (E_p < E_f ), то відбувається незаплановане зростання інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Виробництво матиме тенденцію до спаду, оскільки економіка постійно прагне досягти рівноваги. Якщо сукупні витрати перевищують дохід (E_p > E_f ), то відбувається незаплановане зменшення інвестицій у товарно-матеріальні запаси і виробництво виявлятиме тенденцію до зростання. Якщо сукупні витрати дорівнюють доходу (E_p = E_f ), то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Знак “+”  це незаплановане зростання інвестицій у товарно-матеріальні запаси  приріст;

Знак “–”  це незаплановане зменшення інвестицій у товарно-матеріальні запаси  зменшення.

Бісектриса означає, що фактичні і планові сукупні витрати збігаються.

У точці A, де дохід дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими і фактичними інвестиціями та заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y₁ > Y*, це означає, що фірми виробляють більше товарів, ніж можуть купити покупці (AD < AS). Різниця між ними є нереалізованою продукцією, що викликає зростання товарно-матеріальних запасів (ТМЗ). Це примушує фірми скорочувати виробництво, зайнятість, що в результаті зменшує дохід. Поступово Y₁ зменшується до Y*, і досягається рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y₂ < Y*, це означає, що фірми виробляють менше товарів, ніж їх готові придбати покупці (AD > AS). Попит зростає за рахунок непланового скорочення ТМЗ фірм, що зумовлює тенденцію зростання виробництва і зайнятості. ВВП поступово зростає від Y₂ до Y*, і знову досягається рівновага: сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції (AD = AS).

Цей графік називають „кейнсіанським хрестом”.

Підхід „витікання – ін’єкції” ґрунтується на зіставлені витікань із потоку „видатки – доходи” та ін’єкцій у цей потік.

Витікання – це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку „видатки – доходи” відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту.

Домогосподарства, як відомо, заощаджують частину доходу. Заощадження означають витікання (вилучення) з потоку „видатки – доходи”, що зменшує реальний ВВП. Проте поряд зі споживчими благами економіка виробляє капітальні блага, які купують ділові підприємства за рахунок інвестиційних коштів. Інвестиції є ін’єкціями у потік „видатки – доходи”. Отже, інвестиції нейтралізують витікання з потоку „видатки – доходи” у вигляді заощаджень.

Однак заощадження та інвестиції можуть кількісно не збігатися. Якщо заощадження більші, ніж інвестиції (S > I), то сукупні видатки є меншими, ніж реальний ВВП. За цих умов реальний ВВП країни перевищує рівноважний. І навпаки, якщо заощадження менші за інвестиції (S < I), то сукупні видатки більші ніж реальний ВВП, а реальний ВВП менший за рівноважний. Тільки коли заощадження та інвестиції дорівнюють одне одному (S = I), витікання з потоку „видатки – доходи” у вигляді заощаджень нейтралізуються ін’єкціями у вигляді інвестицій у цей потік, а ВВП є рівноважним.

Згідно з підходом „витікання – ін’єкції” економічна рівновага досягається тоді, коли витікання з потоку „видатки – доходи” дорівнюють ін’єкціям у цей потік (S = I):

Рівноважний обсяг національного виробництва можна визначити й за допомогою графічної моделі на основі підходу „витікання –ін’єкції” (рис. 6.2.).

Рис. 6.2. Модель «витікання — ін’єкції»

Згідно з рис. 6.2. лише Y₁ є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S₁ = I, а І > 0, де І  фактичні інвестиції, І  незаплановані інвестиції. Y₂ більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S₂ > I, а І < 0. Y₃ менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S₃ < I, а І < 0.