Завдання до самостійної роботи

1. Складіть глосарій основних термінів та понять теми.

2. На основі опитувальника темпераменту визначте властивості свого темпераменту (екстраверсія — інтроверсія; ри­гідність — пластичність; емоційна збудливість — емоційна врів­новаженість) та щирість у відповідях.

Питання для самоконтролю

1. У чому виявляються особливості психіки людини?

2. Якими ознаками характеризується свідомість і в чому виявляють­ся особливості її розвитку?

3. Яким чином пов’язані психіка та свідомість?

4. які функції виконує психіка у процесі праці та в чому полягає їх суть?

5. Що таке мислення і за допомогою яких операцій воно здійснюється?

6. Які основні відмінності між репродуктивним та творчим мисленням?

7. Що таке інтелект та яким чином його можна дослідити?

8. Чи впливає рівень інтелекту на виконання різних видів діяльності? Яким чином?

9. Які існують види пам’яті? За якими ознаками вони відокремлюються?

10. Яке значення належить пам’яті та мисленню в процесі праці?

11. Які види уваги ви знаєте? Як вони виявляються в процесі праці?

12. Якими властивостями володіє увага? Яким чином вони впливають на діяльність, що виконує працівник?

Бібліографічний список до теми

1; 2; 4; 5; 6; 10; 16; 22; 23

Змістовий модуль 2. Суть працездатності, втоми і монотонності, їх показники, динаміка, методи дослідження

Тема 7. Працездатність людини та закономірності її динаміки.

Тема 8. Виробнича втома і заходи запобігання перевтоми працівників

Мета: - сформувати знання щодо сутності працездатності людини, її динаміки, фаз і методики оцінювання, а також заходів підвищення працездатності;

- сформувати знання щодо сутності втоми та шляхів запобігання перевтомі працівників.

План вивчення теми

1. Суть і фактори працездатності.

2. Межа працездатності і функціональні стани організму людини в процесі праці.

3. Динаміка, методика оцінки і фази працездатності.

4. Заходи щодо підвищення працездатності працівників.

5. Сутність і механізм втоми, її показники і стадії.

6. Заходи запобігання перевтомі працівників на виробництві.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Проблема працездатності відноситься до центральних у фізіології праці. Це і зумовило те, що існує багато визначень цієї категорії. В рамках першого питання необхідно розібратися в їх суті і аргументах щодо некоректності деяких, зокрема ототожнення працездатності з продуктивністю праці, розуміння її як максимального фізіологічного потенціалу людини.

Слід пам'ятати, що сучасні уявлення про працездатність грунтуються на теорії функціональних систем, згідно з якою будь-яка робота є завданням, що постає перед усіма функціональними одиницями організму. Тож здатність клітин, тканини і органів до дії і визначає працездатність. При цьому працездатність залежить від таких рушійних сил, як процес збудження на нейрофізіологічному рівні та енергія хімічних речовин на молекулярному рівні. Слід також пам'ятати, що індивідуальні відмінності в рівнях працездат­ності залежать від багатьох факторів і стосуються фізичного поте­нціалу, розумового розвитку та емоційної стійкості людини.

У процесі праці на працездатність значний вплив справляють трудові навантаження, умови виробничого середовища, мотива­ція тощо. В зв'язку з цим обґрунтовується таке поняття, як про­фесійна працездатність, під якою розуміють максимальну ефек­тивність діяльності людини при такому рівні функціональної мо­білізації, яка не викликає перенапруження організму.

При розгляді другого питання, особливу увагу слід звернути на те, що працездатність є фізіоло­гічною константою, тобто вона може змінюватися в певних межах, повертатися до вихідного рівня, підпорядковуючись механізму са­морегуляції. Це пояснюється тим, що клітини мозку в процесі праці можуть використовувати тільки певну кількість енергетичних речо­вин, яка є межею працездатності. В процесі праці рівень мобілізації працездатності може бути різним, що знаходить своє відображення у формуванні відповідних функціональних станів організму (нормального, граничного, патологічного). Характеристиками цих станів с рівень викорис­тання енергетичних речовин і ступінь загострення нейрофізіоло­гічного конфлікту між основною, побічною та відновлювальною функціональними системами (або відсутністю його). Необхідно ґрунтовно розібратися в суті функціональних систем, особливос­тях їх взаємодії, оскільки різні їх співвідношенню зумовлюють різ­ний рівень працездатності і фазність у її динаміці.

Для оцінки функціонального стану працівника використову­ють проби на ефект Сеченова. Сутність ефекту Сеченова полягає в тому, що при переході до другої діяльності збуджуються інші нервові клітини, а в тих, що раніше регулювали роботу, розвива­ється гальмування, яке забезпечує більш швидше, порівняно з па­сивним відпочинком, відновлення витрачених ресурсів. Позитив­ний ефект Сеченова, тобто покращення результатів при переході на іншу діяльність порівняно з тими показниками, які мали місце до виконання професійної роботи, характерний для нормального функціонального стану. Для граничного функціонального стану характерна відсутність позитивного ефекту Сеченова по більшості показників, а для патологічного — від'ємний ефект, що супрово­джується парадоксальними та ультрапарадоксальними реакціями.

Практичне значення має вивчення закономірностей динаміки працездатності працівників протягом робочого дня, доби, тижня, року. Ці закономірності включає в себе питання «Динаміка, методика оцінки і фази працездатності людини». Використовують три групи показників працездатності:

• виробничі — характеризують результати праці і викорис­тання робочого часу;

• фізіологічні — характеризують зрушення у фізіологічних системах та органах;

• психологічні — характеризують зміни у психічних функціях.

Обстеженню підлягають працівники різних професій, які ма­ють трудовий стаж не менше одного року, і тільки здорові. Вимі­рювання проводяться перед початком роботи, через ЗО хв,на 2-й, 3-й і 4-й годинах роботи, перед обідньою перервою та після неї, на 6-й, 7-й і 8-й годинах роботи. Цілком зрозуміло, що отримання такої великої кількості показників вимагає застосування системи певних методів і методик. Слід пам'ятати, що відмічені показники мають різні натураль­ні виміри і якісні характеристики. В одних випадках збільшення величини показника свідчить про підвищення працездатності, в інших - про зменшення. В зв'язку з цим є необхідна стандартизація показників.

Крім того, є необхідною побудова кривих працездатності. Кривою працездатності називають графік зміни виробничих і психофізіологічних показників протягом робочого дня, доби, тижня, року. Узагальнена крива працездатності людини протягом робочого дня дістала назву «класичної кривої» і характеризується чітко вираженими фазами. Зокрема, на протязі робочої зміни виділяються фази доробочого стану, впрацювання, стійкого стану і розвитку втоми.

Необхідно вміти пояснити особливості кожної фази, які проявляються у різних співвідношеннях функціональних систем, відмінностях у продуктивності праці та фізіологічній вартості одиниці продукції, напруженні психічних функцій працівника. Слід пам'ятати, що перехід від стійкого стану до втоми відбу­вається не раптово, а стадійно. Необхідно засвоїти ознаки кожної з цих трьох стадій та вміти зробити відповідні практичні висновки.

Знання певних закономірностей динаміки і фаз працездатності покладені в основу розробки практичних заходів щодо підтримання працездатності працівни­ків на оптимальному рівні. Студентам необхідно вивчити сутність заходів підвищення працездатності працівників у рамках четвертого питання теми. Зокрема треба намагатися впроваджувати такі заходи, які, при­скоривши процес впрацювання, збільшували тривалість фази стійкого стану, віддаляли фазу розвитку втоми, забезпечували висо­ку продуктивність праці за нормальних фізіологічних затрат.

Студентам необхідно засвоїти комплекс таких заходів, навчи­тися розробляти їх проект для конкретних виробничих умов та ви­значати приріст продуктивності праці за рахунок збільшення три­валості фази стійкого стану.

При вивченні питання «Сутність і механізм втоми, її показники і стадії» необхідно засвоїти, що проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психо­логії праці, і вивчення її триває й досі. Слід звернути увагу на те, що всі визначення втоми як катего­рії акцентують увагу на таких її сторонах, як зниження працезда­тності під впливом виконуваної роботи та тимчасовий, зворотний характер цього зниження. Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій концепції, основоположником якої є М. І. Сеченов. Згідно з цією концепцією в механізмі втоми головна роль належить не периферійним, а центральним процесам. У зв'язку з цим слід особливо детально розібратися в аргу­ментах на користь коркової теорії втоми. Другим важливим моментом, на якому необхідно зосередити увагу при вивченні, є причини першочергових зрушень в корко­вих центрах, в зв'язку з чим останні і розглядаються як первинна ланка механізму розвитку втоми. Сам механізм цих зрушень зумовлюється затратами ресур­сів і розвитком гальмування, нерівномірним зниженням лабільності різних елементів нервових центрів, що викликає дискоординацію робочих функцій. Гальмування, яке виникає у відповідь на витрачання енергетичних ресурсів у нервових клі­тинах, за біологічним значенням є охоронним, а за приро­дою — безумовним.

Приступаючи до вивчення діагностики втоми, слід виходити з того положення, що втома є одним з етапів у динаміці працездатності, а тому характеризується об'єктивними показни­ками і суб'єктивним відчуттям стомлення. Необхідно засвоїти систему цих показників і пам'ятати, що відчуття стомлення не завжди корелює зі втомою, оскільки залежить від особистісних характеристик працівника. Щодо об'єктивних показників втоми, то вони багатогранні і різнонаправлені, а функціональні зрушен­ня не є прямолінійними відносно навантаження. Тому в залежно­сті від рівня м'язових і нервових навантажень досліджуються ті фізіологічні системи, які є ключовими, і обов'язково зрушення в нервовій системі та психічній сфері.

Слід також засвоїти відмінності між розумовою і фізичною втомою, пам'ятаючи про те, що в обох випадках первинною лан­кою є кора головного мозку.

При вивченні останнього питання теми слід пам'ятати, що при розробці конкретних заходів по бороть­бі з втомою працівників на виробництві метою є не ліквідація цього фізіологічного явища, а віддалення розвитку втоми у часі, недопущення глибоких її стадій і перевтоми, а також прискорен­ня відновлення сил і працездатності працівників.

Важливо також звернути увагу на ефективність окремих захо­дів, спрямованих на запобігання втомі. Особливо це стосується засобів екстреного підвищення працездатності, які не завжди стимулюють відновлювальні процеси, а призводять до збільшен­ня функціональних затрат.