26. Принцип вільної оцінки доказів

Даний принцип полягає в тому, що суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (ст. 67КПК).

Зокрема, показання підозрюваного й обвинуваченого, в яких вони визнають свою вину у вчиненні злочину, не є вирішальним доказом.

Закон передбачає, що будь-які показання підозрюваного й обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).

Навіть такий авторитетний, науковий доказ, як висновок експерта, теж є необов'язковим для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду (ч. 4 ст. 75 КПК). Якщо вони переоцінюють доказове значення визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, висновку експерта не критично ставляться до них, - це призводить до слідчих і судових помилок, неправильного прийняття рішення у справі, яке піддягає зміні або скасуванню.

Вільна за внутрішнім переконанням оцінка доказів слідчими органами, прокурором і судом не означає їх сваволі. Вона є контрольованою. Закон передбачає, що їх внутрішнє переконання повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і керуватись вони повинні законом; всі рішення, які приймають у справі, повинні бути мотивованими і ґрунтуватись на аналізі всіх доказів, що є у справі, а не на враженнях, міркуваннях, припущеннях цих органів.

Принцип вільної оцінки доказів (іноді в юридичній літературі його називають принципом оцінки доказів за внутрішнім переконанням, що є менш точним) діє на всіх стадіях кримінального процесу і поширюється не тільки на державні органи та особи, які ведуть процес, а й на інших учасників кримінально-процесуальної діяльності.

27. Принцип безпосередності дослідження доказів і усності судового розгляду

Такий принцип означає, що суд першої інстанції при розгляді справи зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі, а саме:

- допитати підсудних, потерпілих, свідків;

- заслухати висновки експертів;

- оглянути речові докази;

- оголосити протоколи та інші документи (ч. 1 ст. 257 КПК). Лише у випадках, передбачених законом, допускається

відступ від цього принципу.

Зокрема, дозволяється оголосити показання підсудного і свідка, які були дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, при наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони дали на суді і під час досудового розслідування; коли підсудний відмовився дати показання на судовому слідстві або справа розглядається за його відсутності; коли явка свідка на судове засідання з тих чи інших причин неможлива; якщо при відкладенні розгляду справи свідок був допитаний, то при розгляді цієї справи в тому ж складі суду повторний виклик свідка не обов'язковий і його показання може бути оголошено коли здійснюються заходи безпеки стосовно свідка і суд звільняє його від обов'язку з'являтися в судове засідання, за наявності підтвердження показань, даних ним раніше (ст. ст. 301, 306 КПК).

Принцип безпосередності дослідження доказів діє на стадії досудового розслідування, але, наприклад, при передачі справи органами дізнання слідчому (ст. 104 КПК), від одного слідчого іншому (п. 9 ч. 1 ст. 227 КПК), при розслідуванні справи кількома слідчими (ст. 119 КПК) і при використанні показань свідків і потерпілих, допитаних іншим слідчим за окремим дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться справа (ст. 118 КПК), - дія даного принципу обмежується.

В обмеженому обсязі діє принцип безпосередності дослідження доказів на стадії касаційного провадження, бо там суд не має права допитати свідків, потерпілих, засудженого і виправданого, призначити експертизу і допитати експерта, але він може оглянути речові докази, оголосити показання, протоколи слідчих дій, інші документи.

Порушення цього принципу є підставою для скасування вироку або ухвали суду.

Усність процесу — це форма спілкування суду та учасників судового розгляду, усне обговорення всіх обставин кримінальної справи, заявлення клопотань, усне давання показань підсудним, потерпілим, свідками, експертами, оголошення документів, що є у справі.

Таке ведення судового процесу робить його доступним для присутніх у залі судового засідання та для інших людей, якщо використовується радіо, відеозапис, магнітофон.

Не суперечить принципу усності право свідка, даючи показання в суді, мати при собі нотатки у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті (ч. 1 ст. 305 КПК), оскільки і в цьому випадку показання даються усно.

На досудовому слідстві теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятись і письмово. Обвинуваченому і свідку, на їх прохання надається можливість написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка у протоколі допиту (ст. 146, ч. 3 ст. 170 КПК).