50. Класифікація кримінально-процесуальних актів

Процесуальний акт - поняття складне. Він включає не тільки процес складання кримінально-процесуального документа, а й дії учасників кримінального процесу, які виконуються ними у процесі здійснення повноважень.

Кримінально-процесуальні акти класифікуються:

1. За стадіями судочинства і за особами, які приймають процесуальні рішення. Це - акти слідчі і судові

2. За відношенням до виявлення і закріплення доказів. Це - акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими, У результаті проведення слідчих дій компетентні особи отримують фактичні дані, відомості про обставини, які підлягають доказуванню при розслідуванні злочинів. Закон забороняє проводити слідчі дії до порушення кримінальної справи. Виняток становить огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання злочину (ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 187 КПК). Слідчих дій порівняно мало. Це - допити, очні ставки, обшуки, виїмки, огляди, проведення впізнання, призначення експертиз, отримання зразків для експертного дослідження, ексгумація трупа, відтворення обстановки й обставин події. Решта дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, є процесуальними. Будь-яка слідча дія є процесуальною (передбаченою процесуальним законом), проте процесуальна дія є не завжди слідчою, оскільки не спрямована на виявлення, закріплення і перевірку доказів.

3. За процесуальним значенням. Існують основні і допоміжні акти. Основні є підсумком певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний вирок). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку вирішується питання про речові докази).

Допоміжними є акти, хоча і не підсумкові у справі, але дуже важливі, оскільки вони забезпечують законне і обґрунтоване прийняття основного рішення. Такі акти завжди передують прийнято основного рішення і можуть бути як початковими (протокол-заява), так і проміжними, які приймаються під час розслідування кримінальної справи (допити, огляди).

4. За імперативністю прийняття. Акти є обов'язкові та факультативні Обов'язкові - це ті, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця з будь-якої справи чи з певної категорії справ (постанова про порушення кримінальної справи). Факультативні - це ті документи, які складаються вибірково не з усіх справ (постанова про проведення виїмки).

Щодо деяких категорій справ проведення тих чи інших процесуальних дій є обов'язковим. Слідчий чи інша компетентна особа може їх визначити заздалегідь. Так, в обов'язковому порядку призначається експертиза у справах, де необхідно встановити причину смерті, тяжкість і характер тілесних ушкоджень та ін. (ст. 76 КПК).

5. За суб'єктами прийняття. Розрізняють колегіальні й одноособові акти. Колегіальним органом у даному випадку виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є всі члени судової колегії, а право прийняття рішення належить судові - як колегіальному органу. Колегіальне прийняття рішення може здійснюватись як на місці, так і в нарадчій кімнаті при суворому дотриманні таємниці. Питаннями, що обов'язково вирішуються у нарадчій кімнаті, є такі:

- про повернення справи для провадження додаткового розслідування;

- про вирішення питання про нове обвинувачення;

- про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи;

- про притягнення до відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок;

• закриття справи;

• про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;

• застосування заходів безпеки;

• про відводи і про призначення експертизи (ст. 273 КПК),

У кожному випадку виноситься ухвала. Якщо рішення приймається судом на місці, то воно заноситься до протоколу судового засідання. Закон також передбачає прийняття рішення суддею одноособово. Це стосується вирішення питань про порушення кримінальної справи, про призначення справи до судового розгляду (ст.ст. 98,245 КПК).

Під час досудового розслідування рішення приймаються одноособово прокурором, слідчим, начальником слідчого підрозділу, органом дізнання, особою, яка провадить дізнання. Якщо слідство у справі провадиться групою слідчих, то в такому випадку рішення приймаються колегіально. Кожен слідчий; в межах дорученої йому ділянки, наділений процесуальною самостійністю, здійснює відповідні дії від свого імені. Органи розслідування можуть приймати рішення як за своєю ініціативою, так і відповідно до вказівок прокурора чи начальника слідчого відділу. Деякі процесуальні рішення приймаються тільки зі санкції чи затвердження прокурора (ч. 3 ст. 178, ч. 4 ст. 218 КПК ).

6. За місцем опрацювання. Такі документи складаються у службових приміщеннях органів розслідування, прокуратури, суду, а також за їх межами. Від місця проведення слідчих і судових дій, умов складання процесуальних документів часто залежить успіх як окремих процесуальних документів, так і судочинства в цілому. Закон зобов'язує у процесуальних документах вказувати місце їх складання (ст.ст. 85, 130 та ін. КПК). Якщо слідчі чи судові дії пов'язані безпосередньо зі сприйняттям матеріальних об'єктів, то вони проводяться в основному за місцем їх знаходження (огляди, обшуки, виїмки та ін.).

Особливим місцем прийняття важливих судових рішень є нарадча кімната (ст. 273,322 КПК).

7. За юридичною силою.

Акт поділяються на такі, які набрали і не набрали чинності. Рішення, що набрали чинності, негайно виконуються після закінчення строку на їх оскарження чи опротестувати, якщо інше не передбачено законом. Судові акти, які набрали чинності, є обов'язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян (ст.403 КПК) на усій території України, а якщо є відповідні угоди, то і за її межами. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.

8. За апеляційним оскарженням. Це акти:

- які оскаржуються і на які може бути подана апеляція прокурора;

- акти на які може бути подана лише апеляція прокурора;

- акти які не підлягають оскарженню і на які не може бути подана апеляція прокурора.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом 15 діб. Не підлягають апеляційному оскарженню всі акти Верховного Суду України. Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але щодо них може бути внесене подання прокурором. Це постанова судці про повернення кримінальної справи прокурору на стадії попереднього розгляду справи суддею.

9. Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також такі, що не підлягають цьому. Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти за загальним правилом, не мають права їх скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуально оформлене рішення. Це має право зробити прокурор, якщо йдеться про документи досудового розслідування, чи вищестоящий суд у випадку незаконності судового рішення. У деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності. Він може скасувати застосований ним запобіжний захід, але не має права скасувати свою постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.

Як правило, не підлягають скасуванню вже виконанні рішення органів досудового розслідування. Винятками можуть бути наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно. Якщо незаконна постанова слідчого про проведення обшуку вже виконана, то прокурор її не скасовує, а

вживає відповідних заходів впливу на слідчого, який допустив порушення законності. Іноді сам закон визначає спосіб дії при виявленні незаконного рішення, і якщо справа порушена незаконно, то прокурор скасовує постанову органу розслідування чи закриває справу, якщо по ній вже проведені слідчі дії (ст. 100 КПК).

Судові акти за скаргами чи поданнями мають бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями. У деяких випадках свої ухвали можуть скасовувати і суди, які їх винесли (наприклад, ухвали про накладення судом штрафу за порушений порядку в залі судового засідання (ст. 272 КПК).

Характеристика основних кримінально-процесуальних актів. У кримінальному судочинстві існує понад 20 різних видів процесуальних документів. Це - постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, доручення тощо.

Кожен вид процесуального документа має свій зміст, значення, структуру.

Постанова - це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово або через апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.

Постанова складається зі вступної, описової і резолютивної частини. Вступна частина містить назву постанови, місце і час складання, посаду особи, яка винесла постанову, її прізвище й ініціали, короткий зміст справи, щодо якої провадиться розслідування.

В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, статті закону, якими керувалась особа, виносячи постанову.

У резолютивній частіші міститься формулювання прийнятих рішень.

Постанова підписується відповідною особою, а в деяких випадках санкціонується (ч. 3 ст. 177, ч. 3 ст.178 КПК), чи затверджується (ст. ст. 218,229 КПК).

Протокол за КПК (ст. 20 ст. 32 КПК ) визначається як документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і результати.

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені у ст. 85 КПК.

Протоколами оформлюються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться (обшук, огляд тощо).

Самостійну групу становлять протоколи судових засідань суду першої інстанції та засідань апеляційного суду (ст. 84КЛК). Реквізити цих протоколів вказані у ст. 87 КПК.

У протоколах не можна допускати формулювань оціночного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені й оформлені у встановленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК).

Обвинувальний висновок - підсумковий документ до судового слідства, який приєднується до справи при направленні її до суду.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатків до нього (ст. ст. 223, 224 КПК). При направленні справи до суду обвинувальний висновок має бути затверджений прокурором. Це єдиний документ, складений на досудовому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді.

Копія обвинувального висновку з додатками вручається підсудному, а якщо він є неповнолітнім, також його законному представникові (ст. 254 КПК).

Ухвали - це всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої, апеляційної та касаційної інстанцій у судових засіданнях в колегіальному складі ( п. 13 ст. 32 КПК). Закон визначає зміст ухвали апеляційного суду (ст. 377 КПК), касаційного суду (ст. 400² КПК).

Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340,380 КПК).

Рішення у вигляді ухвали - це судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду, а саме: про направлення справи за підсудністю, повернення справи на додаткове розслідування та ін. Складаються вони із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин (ст. 377 КПК) і, виносяться під час судового розгляду та підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).

Ухвали, то набрали чинності, є - обов'язковими для виконання на усій території України для рішення суду першої інстанції про винуватість чи невинуватість особи.

Вирок - рішення суду першої інстанції про винуватість або невинуватість особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винуватою і піддана кримінальному покаранню.

Вирок виноситься іменем України. Винесення вироку детально регламентовано законом (гл. 28, ст. ст. 333-335, 446 КПК). Вирок виноситься виключно у нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК).

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлено події злочину, коли у діянні підсудного відсутній склад злочину, а також не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК).

Усі вироки проголошуються публічно у залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа у закритому чи відкритому судовому засіданні (ст. 20 КПК).

Вирок, який набрав законної сили, підлягає виконанню на усій території України та за її межами, якщо щодо цього є певні міжнародні угоди.

Апеляція - подання прокурора і скарга учасників процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляцій кому порядку (п. 15 ст. 32 КПК).

Коло суб'єктів, яким надано право подавати апеляцію, чітко передбачено чинним законодавством (ст. 348 КПК). Водночас передбачено і перелік судових рішень, на які може бути подано апеляцію (ст. 347 КПК).

Касаційне подання, касаційна скарга - подання прокурора, скарга учасників процесу про скасування або Зміну судового рішення у касаційному порядку (п. 19 ст.32 КПК).

Порядок внесення касаційного подання і касаційної скарги детально регламентований ст. ст. 383-387 КПК).