Тема 23. Особливі порядки провадження у кримінальному процесі.................................................................................................................493

178. Особливості провадження кримінальних справ про злочини неповнолітніх………………………………………………………………………493

179. Особливості провадження у справах приватного обвинувачення..502

180. Провадження у справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб………………………………………………………………………..505

181. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів…………….512

ВСТУП

Кримінально-процесуальне право України належить до навчальних дисциплін, які є основою фахової підготовки юриста вищої кваліфікації. Без міцних знань кримінально-процесуального права і практики його застосування якісна процесуальна діяльність працівників правоохоронних органів є неможливою.

Це обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії кримінального процесу і норм кримінально-процесуального права, які регулюють діяльність, спрямовану на охорону прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, шляхом швидкого і повного розкриття злочинів та викриття винних у їх вчиненні осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності і покарання

За останні роки до Кримінально-процесуального кодексу внесено чимало змін і доповнень, прийнята низка законів, які регулюють кримінально-процесуальні відносини. Все це необхідно враховувати при підготовці до іспитів.

Мета даного навчально-методичного посібника - у доступній формі розкрити основні питання курсу "Кримінальний процес України" і допомогти курсантам (студентам) зорієнтуватися в новому кримінально-процесуальному законодавстві.

Навчально-методичний посібник побудовано у формі питань, які подаються після кожної теми, і відповідей.

Вивчення курсу кримінального процесу в обсязі навчальної програми завершується складанням державного іспиту.

Під час підготовки до державних іспитів з кримінального процесу випускникам необхідно опрацювати положення Конституції України, що стосуються кримінально-процесуальної діяльності, Кримінально-процесуальний кодекс, Закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Тема 1.

ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

1. Загальні поняття та історичні форми

кримінального процесу

Відомо, що історична наука поділяє весь розвиток людства на два великих періоди: докласове або безкласове суспільство і суспільство класове.

Перший, найбільш тривалий за часом період від виникнення класів і держави охоплюється однією соціально-економічною формацією - первісним ладом.

Другий період включає послідовно три відомі соціально-економічні формації, які отримали назву від класів, які панували у цій формації, - рабовласницька, феодальна і буржуазна.

Рабовласницький кримінальний процес з'явився одночасно з рабовласницькою державою і був спрямований на охорону інтересів рабовласників. В історичному плані - це кримінальний процес древньогрецьких держав (Афін, Спарти), Древнього Риму, східних держав. Основні завдання процесу полягали у :

- переслідуванні осіб, які вчинили дії проти умов життя рабовласницького ладу і проти інтересів рабовласників;

- вирішенні конфліктів у стосунках між окремими рабовласниками (громадянами держави).

Більшість населення (раби) не визнавались суб'єктами права (громадянами). Людина-раб вважалась річчю, яка належала своєму власнику, який мав право розпоряджатися нею і застосовувати щодо неї заходи примусу на свій розсуд, тобто без "суду і слідства", без будь-якого процесу. Кількість рабів становила 2/3 населення.

Суддями в державних судах були найбільш впливові рабовласники, яких призначали або обирали. Вони застосовували суворі заходи примусу щодо тих, кого визнавали небезпечними для суспільства і держави.

Феодальний кримінальний процес відповідав феодальному суспільному ладу і спрямовувався на захист умов життя та інтересів класу феодалів. В історичному плані - це кримінальний процес у феодальних державах Європи і Азії від Португалії і до Японії в королівствах, князівствах, феодальних республіках (наприклад, у королівстві франків, іспанців, у Московському князівстві).

У феодальному суспільстві державні судді (вони ж і слідчі), самі феодали або інші особи застосовували катування, жорстокі міри покарання - четвертування, повільне удушення, колесування.

Буржуазний кримінальний процес відповідає буржуазному суспільству і державі, В історичному плані - це кримінальний процес Франції, Англії, США, Італії. У буржуазному суспільстві застосування фізичного насилля одної людини над іншою заборонено.

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу;

- обвинувальний (змагальний);

- інквізиційний (розшуковий);

- змішаний (континентальний).

Обвинувальний (змагальний) процес характерний для рабовласництва і раннього феодалізму. Ця форма називається обвинувальною тому, що порушення справи, подальший її хід визначаються діями, ініціативою обвинувача (потерпілого). Суд розглядає справу тільки на прохання обвинувача. Розслідування справи до суду майже не ведеться, оскільки збирання доказів та їх подання в суд покладається на сторони обвинувачення і захисту.

Основними джерелами доказів були показання свідків і визнання обвинуваченим своєї вини. Допускались речові докази і документи. Обвинувальний процес існує в багатьох сучасних державах, зокрема Англії, США.

Інквізиційний (розшуковий) кримінальний процес характерний для імператорського періоду Римської імперії з установленням диктатури цезарів. Процес був таємним і письмовим, якщо він стосувався державних злочинів. Провадження кримінальних справ перейшло від сторін до суду.

Катування вважалося звичайним способом отримання показань.

У Західній Європі елементи інквізиційного процесу почали з'являтися в феодальних державах вже в ХIII столітті. Виник так званий розшук, який провадився з ініціативи агентів королівської влади. Інквізиційний процес широко застосовувався і в період раннього середньовіччя в канонічному праві церковними судами щодо єресі.

У Росії інквізиційний процес виник у ХV столітті , у ХVIII столітті за Петра І вій повністю змінив обвинувальну форму.

Інквізиційний процес становив попереднє розслідування, яке поділялося на загальне і спеціальне. Загальне попереднє розслідування передувало пред'явленню обвинувачення. Обвинувачений на цій стадії фігурував як запідозрена особа, його могли тримати під арештом, не оголошуючи суті обвинувачення й позбавивши будь-якої можливості захищатися. Допитували його в порядку так званого сумарного допиту, тобто без пред'явлення обвинувачення. Суддя-слідчий (інквірент) був повновладним господарем розслідування. Наступною стадією було спеціальне попереднє розслідування. Тут вже фігурував обвинувачений, якому пред'являлось обвинувачення і провадився допит по суті тих фактів, які йому інкримінувалися. Обвинувачений був не суб'єктом, а зовсім безправним об'єктом процесу, зобов'язаним давати показання. У разі відмови або давання обвинуваченим неправдивих показань, крім покарання за основний злочин, його карали за "неправду і непокору".

Після досудового розслідування справу розв'язував суд на основі спеціальної доповідної записки (екстракту), де підсумовувалися письмові матеріали розслідування, з яких робились виписки (витяги).

Крім обвинувального або виправдувального вироку, суд міг винести вирок про те, що обвинувачений залишається під підозрою. Такий вирок означав не звільнення обвинуваченого від відповідальності, а те, що питання про винуватість залишалося відкритим. Відповідно, обвинувачений залишався підозрюваним з різними обмеженнями прав, а в разі обвинувачення у вчиненні найбільш тяжких злочинів - позбавлявся волі.

Змішана (або континентальна) форма кримінального процесу виникла у Франції після буржуазної революції 1789-1794 рр. Свого класичного законодавчого прояву вона набрала в КПК Франції 1808 р. за Наполеона 1, і пізніше була сприйнята всіма континентальними державами, серед яких була і Росія (1864 р.), у час затвердження Статуту кримінального судочинства.

Модель змішаної форми така. Розслідують кримінальну справу поліція й слідчий суддя, який входить до складу суду і формально не залежить від прокурора. Кримінальне переслідування (кримінальний позов) обвинуваченого перед слідчим суддею здійснює прокурор. Він наділений повноваженнями, які забезпечують його вплив на хід розслідування справи. На досудовому розслідуванні обвинувачений має певні процесуальні права. Коли справа надходить до сулу, вона розглядається гласно й усно, діє принцип безпосередності, змагальності, вільної за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів суддями, обвинувачений має право на захист. У судовому засіданні прокурор чи інше особа, що виступає як обвинувач, і підсудний — формально рівноправні сторони. Справи про найбільш небезпечні кримінальні вчинки розглядаються за участю присяжних засідателів. Кримінальний процес України у своїй основі також змішаний, тобто слідчо-судовий.