2.3. Райони співвідношення природно-антропогенних комплексів

Райони співвідношення (РС) вирішують проблему районування, просторового розміщення антропогенних ландшафтів. У ландшафтній сфері Землі поки переважають природні комплекси, які місцями заміщені антропогенними. Ступінь насиченості ландшафтної сфери Землі антропогенними комплексами і позначають РС. Для виділення РС можна прийняти самі різні градації – залежно від масштабу і цілей районування. Проте за основу представляється доцільним узяти три види РС:

Вид РС	Питома вага комплексів по зайнятій площі (в %)
	Антропогенні	Природні
1. Антропогенний 2. Природно-антропогенний 3. Природний	75 – 100 75 – 25 25 – 0	0 – 25 25 – 75 75 – 100

Представляється принадним прийняті для РС градації розповсюдити і на конкретні ландшафтні комплекси – урочища і місцевості. Скажімо, де грань між природним і антропогенним урочищем, якщо в лісовій балці починають зводити ліс, заміщаючи його вторинним степовим для лугу травостоєм? Чи слідує і тут розрізняти три категорії урочища – природно-антропогенне і антропогенне?

Виходячи з суті РС, що встановлюються по відношенню тільки антропогенних і природних комплексів, конкретні урочища і місцевості – а саме вони служать основою для виділення РС – доцільніше ділити лише на дві категорії: природні і антропогенні. Про антропогенний комплекс слід говорити лише у тому випадку, коли антропогенні порушення охоплює понад половина площі конкретного урочища або місцевості. Так, лісова балка, наприклад, перестає бути такою і називатиметься лугово–степовою балкою, якщо вторинні лугово–степові угрупування займатимуть 50,1% і більш за її площу. Залишки ж лісу в лугово–степовій балці перейдуть – залежно від площі і ступеня відособленості – в ранг або підурочища, або фації.

2.4. Про принцип природно-антропогенної сумісності

Антропогенні комплекси будь-якого типу і рангу хоч і зобов'язані своїм виникненням людині, створюються проте в конкретних физико-географічних умовах з обліком і в тісному зв'язку з існуючими природними ландшафтами. Створюючи прямі антропогенні комплекси, людина прагне до того, щоб вони найраціональніше, по можливості гармонійно «вписувалися» в природне середовище. Все подальший розвиток їх з моменту виникнення протікає під могутньою дією процесів, властивих тим природним ландшафтам, які служать основою і фоном для антропогенних комплексів. Забуття цього положення веде до зайвих витрат при створенні антропогенних комплексів і дуже часто до швидкого руйнування останніх.

Щонайтісніший взаємозв'язок антропогенних комплексів з природними визначається тим, що перші найчастіше є структурною частиною природних ландшафтів вищого таксономічного рангу. Не дивлячись на все зростаючу роль антропогенних комплексів в будові ландшафтної сфери Землі, закономірність ця в загальній формі збережеться і надалі на невизначено довгий час: завжди існуватимуть відділи і класи природних ландшафтів, фізико–географічні країни і материки – природні регіональні одиниці високого таксономічного рангу. От чому при випромінюванні антропогенних комплексів не може бути різкого зіставлення їх природним ландшафтам. Більш того, вивчення антропогенних комплексів неможливе без одночасного аналізу природних ландшафтів. Принцип природно-антропогенної сумісності слід розглядати одним з основних в антропогенному ландшафтознавстві.

Природно-антропогенна сумісність знаходить свій вираз не тільки в структурній приналежності антропогенних комплексів по відношенню до природних. На рівні урочищ усередині одного сімейства (Мільков, 1970-в) можуть зустрічатися одночасно і природні, і антропогенні види урочищ. Візьмемо, наприклад, сімейство урочищ степових ровнядей. За грунтовою ознакою воно ділиться на декілька пологів і підпологи. У свою чергу по характеру травостою кожен рід розпадається на види урочищ природного (разнотравно-лугова степова чорноземна ровнядь, злакова степова чорноземна ровнядь, злакова степова чорноземна ровнядь тощо) і антропогенного (розорана чорноземна ровнядь) походження. Це в рівній мірі відноситься до сімейств типів місцевості. Зокрема, плакорний тип місцевості може бути представлений степовим, польовим, пасовищним і іншими видами.

Принцип природно-антропогенної сумісності особливо наочно виявляється при вивченні ставків. По суті ставки як антропогенні автономні комплекси немислимі. Вони завжди лише складова частина крупнішого природного комплексу, з якого ставки плакорного типу місцевості, що створюються в улоговинах стоку, мають незначну глибину і невелику місткість. Навпаки, ставки схильного типу місцевості, що влаштовуються в балках, володіють значною глибиною, місткістю, вираженою береговою лінією із слідами абразії. Швидкість замулювання і заростання рослинністю, а звідси і тривалість існування водоймища знаходяться в найпрямішому зв'язку з навколишнім ставок физико-географічним оточенням. Сказане дає підставу вважати родовою ознакою у ставків – антропогенного сімейства урочищ – їх приналежність певному типу місцевості і тому або іншому складному природному урочищу або ділянці.

Що стосується видових відмінностей, то вони у ставків пов'язані із стадією їх еволюції, що знаходить вираз в ступені заиленности і заростання озерно-болотяною рослинністю. Стадія еволюції у свою чергу визначається віком ставка – часом його створення або корінної меліорації – очищення.

Нижче приводиться розроблену Ф.М.Мільковим типологію ставків Кам'яного степу (Мільков і ін., 1971), на конкретному прикладі що ілюструє природно-антропогенній сумісності (рис. 8).

Рис. 8. Типологія ставків Кам'яного степу (за Мільковим та ін., 1971)