2.4. Підклас «Сільські селітебні ландшафти»

Де б не розташовувалося село – в степовій зоні або лісовій, в горах або на рівнині, – його виникнення завжди пов'язане з корінною перебудовою природного ландшафту, що існував на його місці. Раніше всього піддаються зміні рослинність і пов'язаний з нею тваринний світ. Як би ні було мале степове село, на його селітебній території не зустрінеш ні ковили, ні бабака, навіть якщо вони зазвичай в найближчих околицях. Через деякий час зміни зазнають грунти і форми рельєфу: посилюється змив грунтів, на схилах з'являються яри, намічається проградація грунтів городних земель і т.д.

Не дивлячись на корінну перебудову природних ландшафтів, останні порівняно легко простежуються в межах навіть найкрупніших і старіших сіл. Визначення приналежності сільської селітебній території до типу місцевості і того або іншого сімейства складного урочища не викликає утруднень.

На розміщення сільських населених місць роблять вплив різні чинники — природні, історичні, економічні. В даному випадку нас особливо цікавить зв'язок розміщення сіло з природними умовами— питання, яке знайшло своє певне рішення ще в дореволюційній роботі В. П. Семенова-Тян-Шанского (1910), а за радянських часів був розвинений С.О. Ковальовим (1963). Усередині крупного физико-географічного регіону (зони, провінції) географія і «морфологія» сільських селітебних ландшафтів найтіснішим чином пов'язані з типами місцевості. Одні з них малопридатні для розміщення сів і тому бідні ними. Такий, наприклад, плакорний тип місцевості в лісостеповій і степовій зонах Російської рівнини, що характеризується глибоким заляганням рівня грунтових вод — єдиного джерела водопостачання у вододільних умовах. Інші, як тип схилу місцевості з його близькістю до річкової води і близьким заляганням грунтових вод по балках, густо заселені.

Приналежність до типу місцевості значною мірою визначає морфологію — контур — і внутрішню структуру села: співвідношення і просторове розміщення дворів (і інших споруд), городів, садів, вулиць, доріг і скотопрогонів. На типі схилу місцевості переважають лінійно витягнуті уздовж балок і річок сіла, такі, що непомітно зливаються в один безперервний ряд; на плакорному типі місцевості — дрібні більш менш компактні поселення, притиснуті до ставків у вершинах балок або до копанців; на міжрічному недренованому типі місцевості поблизу рідкісних в Чорноземному центрі лісових масивів — значні за розмірами сіла, такі, що використовують верховодку.

Зі всіх структурних частин сільських селітебних ландшафтів тільки двори (споруди) належать до техногенних комплексів, при вивченні яких природні ландшафти розглядаються як палеогеографічна основа. Решта всіх структурних частин — городи, сади, вулиці, дороги належать до категорії сучасних ландшафтних комплексів антропогенного типу. Рельєф цих частин в більшості своїй успадкований від природних ландшафтів, і вони утворюють або рід, або вид природного сімейства урочищ.

Неодмінна приналежність сільських селітебних ландшафтів багатьох зон — суцільний зелений покрив із споришу, або пташиної гречки, (Polygonum aviculare) на дорогах і вулицях. Збіднений рослинний покрив, відсутність відкриття позначаються на грунтовому покриві доріг і вулиць.

Своєрідні землі городних урочищ. Вони добре удобрені і, не дивлячись на інтенсивне використання, відрізняються високою родючістю. Ця межа городних земель особливо помітна в зонах тайги і змішаних лісів, де природна родючість зональних підзолистих і дерновий-підзолистих грунтів низька. У зоні чорноземних грунтів вказана закономірність витримується далеко не завжди: городні землі по своїй родючості хоч і перевершують старопахотні, але у багатьох випадках поступаються цілинним.