3.3. Основні напрями рекультивації промислових ландшафтів

Однією з важливих проблем сучасності є ефективне використання природних ресурсів, зокрема землі, і оптимізація середовища, де живе і трудиться людина. Особливу актуальність цих питань набувають в умовах Донбасу, де розташовується близько 40 % порушених земель України. У зв'язку з цим в Донбасі були зроблені перші в країні спроби, а в даний час проводяться роботи по рекультивації земель і оптимізації техногенних ландшафтів.

Рекультивація земель – комплекс робіт, направлених на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов навколишнього середовища відповідно до інтересів суспільства. Рекультивацію земель виконують в два етапи: технічний і біологічний.

Технічний (технічна рекультивація) – етап рекультивації земель, що передбачає їх підготовку для подальшого цільового використання в господарській діяльності. Він включає планування і формування укосів, зняття, транспортування і нанесення грунтів і родючих порід на рекультивовані землі, корінну меліорацію (при необхідності), будівництво дорогий, спеціальних гідротехнічних споруд і ін. Планувальні роботи – роботи по вирівнюванню поверхні порушених земель, виположиванню укосів відвалів і бортів кар'єру відповідно до подальшого використання. Вони включають суцільне, грубе і чистове планування поверхні.

Біологічний (біологічна рекультивація) – етап рекультивації, що включає комплекс агротехнічних і фітомеліаративних заходів щодо відновлення родючості порушених земель. Цей етап включає внесення підвищених доз органічних і мінеральних добрив, посів багаторічних бобових культур, посадку ґрунтозахисних насаджень.

Основними напрямами рекультивації (ГОСТ 17.5.1.01-83) є:

Сільськогосподарське – з метою створення на порушених землях сільськогосподарських угідь;

Лісогосподарське – з метою створення лісових насаджень різного типу;

Рибогосподарське – з метою створення в пониженнях техногенного рельєфу рибницьких водоймищ;

Водогосподарське – з метою створення в пониженнях техногенного рельєфу водоймищ різного призначення;

Рекреаційне – з метою створення на порушених землях об'єктів відпочинку;

Санітарно-гігієнічне – з метою біологічної або технічної консервації порушених земель, що надають негативну дію на навколишнє середовище, рекультивація яких для використання в господарських цілях економічно не ефективна або недоцільна у зв'язку з відносною короткочасністю існування і подальшою утилізацією цих об'єктів (техногенних утворень);

Будівельне - з метою приведення порушених земель в стан, придатний для промислового і цивільного будівництва.

Вибір напряму рекультивації здійснюється з урахуванням наступних чинників:

• природних умов району (клімат, грунти, геологічні, гідрогеологічні і гідрологічні умови, рослинність, рельєф, визначальні геосистеми або ландшафтні комплекси);

• агрохімічних і агрофізичних властивостей порід і їх сумішей у відвалах, гідровідвалах.;

• господарських, соціально-економичних санітарно-гігієнічних умов в районі розміщення порушених земель;

• терміну існування рекультивованих земель і можливості їх повторних порушень;

• технології виробництва комплексу гірських і рекультивоціонних робіт;

• вимог з довкілля охорони;

• планів перспективного розвитку території району гірських розробок;

• стани раніше порушених земель, тобто стани техногенних ландшафтів кар'єрно-відвального типу, ступеня і інтенсивності їх самозаростання.

У зв'язку з необхідністю заповнення сільськогосподарських угідь, особливо в густонаселених районах, де виробництво сільськогосподарської продукції має велике господарське значення, перевага за інших рівних умов віддається сільськогосподарському напряму рекультивації порушених земель.