Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КП ЗЧ+++.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
858.62 Кб
Скачать

51. Осудність і неосудність в кримінальному праві України, критерії неосудності.

Злочин - діяння провинне. Винність особи припускає її здатність давати звіт за свої дії та керувати ними. Лише за таких умов може йтися про відповідальність. В іншому ви­падку покарання буде безглуздою помстою.

При наявності такої здатності вчинене особою суспільне небезпечне діяння може бути надане її до вини, і така особа вважається законом (ст. 19 КК) осудною.

Отже, осудність - це здатність особи давати собі звіт про свої дії, усвідомлювати їх суспільне значення та ке­рувати ними, і поєднана з цим спроможність відповіда­ти за вчинений злочин.

Проблема осудності тісно поєднана з проблемою свобо­ди волі людини. Це та проблема, навколо якої точаться су­перечки сторіччями.

При наявності віку та осудності маємо найважливіші ознаки як елемент складу злочину.

В деяких умовах, за деякими обставинами людина по­збавляється можливості правильно усвідомлювати свої дії і керувати ними. Це стан неосудності..

Неосудність - це нездатність особи розуміти суспільне значення своїх дій, віддавати звіт у своїх діях чи керуватиними, що сталася наслідком хворобливих змін її психіки. Неосудність - це такий психічний стан особи, в якому вона не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними че­рез тимчасовий розлад душевної діяльності, хронічної ду­шевної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого ста­ну (ст. 19 КК).

Перебуваючи в такому стані, особи визнаються криміна­льним законом неосудними і не можуть бути суб'єктами зло­чину, не можуть підлягати кримінальній відповідальності.

Для визначення неосудності використовують два поєд­наних між собою критерії неосудності: медичний (біологіч­ний) і юридичний (психологічний).

Юридичний (психологічний) критерій неосудності ха­рактеризується двома ознаками, які витікають із поняття неосудності:

1. Інтелектуальним моментом, тобто нездатністю ро­зуміти значення своїх дій та віддавати звіт у своїх діях.

2. Вольовим моментом, тобто нездатністю керувати своїми діями. Вольовий момент характеризує такий психіч­ний стан особи, перебуваючи в якому вона розуміє суспіль­ну сутність вчинку, але не може, не спроможна через хво­робу керувати собою, бо її воля пошкоджена. Особа в та­кому стані не може втриматися від вчинку, не має змоги зупинити себе або не може рухатися, діяти, коли це необ­хідно.

Юридичний критерій визначає головний зміст неосуд­ності, вказуючи на те, що особа неспроможна розуміти своїх дій, не може дати собі звіт про свої дії та не може ни­ми керувати. Юридичний критерій обмежує ознаки інших критеріїв неосудності (медичного). Для наявності юридич­ного критерію неосудності достатньо встановити хоча б один із двох його моментів - інтелектуальний чи вольовий.

Медичний (біологічний) критерій неосудності характе­ризується широким колом душевних (психічних) хвороб та психічних аномалій.

Законом установлені найбільш поширені:

1. Тимчасовий розлад душевної діяльності - це раптові, короткочасні розлади психіки (реактивний стан, біла гаряч­ка, патологічне сп'яніння, патологічний афект або інший хворобливий стан психіки).

2. Хронічна душевна хвороба, тобто постійний розлад психіки людини (епілепсія, шизофренія, прогресивний па­раліч або сифіліс мозку, деякі види психозів тощо).

3. Недоумство (олігофренія) - тобто занадто слабкий розвиток, крайня нерозвиненість інтелекту з незворотнім пониженням розумової здібності через хворобу мозку (трав­ми, поранення, інфекції тощо). Відрізняють декілька ступе­нів недоумства:

а) дебільність - початковий ступінь, людина може орієн- туватися в обстановці, виконувати нескладні обов'язки, ви­знається осудною;

б) імбецильність - середній ступінь, нездатність до орієн­тування, не може виконувати ніяких обов'язків;

в) ідіотія - третій, найвищий ступінь, інтелект відсутній.

4. Інший хворобливий стан - різні істотні зміни психіки людини (психопатії, неврози тощо).

Медичний критерій неосудності є додатковим, він лише дає підставу для юридичного критерію. При наявності ме­дичного критерію лише виникає питання про неосудність, яка остаточно встановлюється лише при наявності юридич­ного критерію.

Для визнання особи неосудною треба встановити наяв­ність однієї ознаки юридичного критерію (інтелектуального моменту або вольового) і одну ознаку медичного критерію (тимчасовий розлад душевної діяльності чи хронічну ду­шевну хворобу, недоумство або інший хворобливий стан)! Тільки сукупність цих ознак - однієї медичної і однієї юри­дичної - дає поняття та підстави неосудності. Особа, ви2 знана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальнос­ті (ч. 2ст. 19КК). До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного харак­теру (ст. 92, 94 КК):

1) поміщення в психіатричну лікарню зі звичайним на­глядом;

2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим на­глядом;

3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим нагля­дом.

Осудність та неосудність - це поняття власне криміна­льно-правові і можуть застосовуватися лише до злочину і лише в момент його вчинення.

Не відноситься до неосудності алкогольне чи наркотич­не сп'яніння. Особа, яка вчинила злочин у стані будь-якого сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальнос­ті (ст. 21 КК). Згідно з п. 13 ст. 67 КК вчинення особою злочину в стані сп'яніння визнається обставиною, що об­тяжує відповідальність. Особу, засуджену за злочин, вчи­нений на основі алкоголізму чи наркоманії, суд, незалежно від призначеного покарання, може направити на примусове лікування (ч. 1 ст. 96 КК).

Особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до ви­несення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керува­ти ними, від кримінальної відповідальності не звільнюєть­ся. Вона у такому випадку звільняється від покарання. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню (ч. 4 ст. 95 КК).

У літературі час від часу то розпалюється, то затухає су­перечка про так звану «зменшену осудність».

«Зменшена осудність» - це коломежовий стан між осуд­ністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алко­голіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, трав­ми тощо). Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася, є. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здат­ності не має, то вона неосудна. Тобто осудність як вагіт­ність - або вона є, або немає.

Кримінальне законодавство деяких країн - Угорщини, Польщі, Чехії, Югославії - знає поняття «зменшеної осуд­ності». Кримінальний кодекс України у ст. 20 визначає, що обмежено осудною є особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад була нездатна у пов­ній мірі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) ке­рувати ними. Особа, що визнана обмежено осудною, підля­гає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для за­стосування примусових заходів медичного характеру, пе­редбачених ст. 94 КК.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]