10. Тлумачення кримінального закону: види та прийоми

Тлумачення закону полягає у з'ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування. Тлумачення закону поділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) зветься тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Згідно Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Це тлумачення - вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми права, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на Території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення - це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди: а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції. Таке тлумачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося.

правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Внаслідок вивчення і узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єкти застосування норм кримінального права. Однак такі роз'яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Верховного Суду України - не законодавчий орган. Він тільки дає на {підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства.

Наукове (доктринальне) тлумачення - це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку науки кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці в правильному застосуванні таких законів

11. Територіальний принцип дії кримінального закону України.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на наступних принципах:

1) територіальний

2) національний (громадянства)

3) універсальний (космополітичний

4) реальний

1) територіальний полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України. Винятком є так звані особи, які володіють дипломатичним імунітетом, оскільки питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК).

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його на території України було:

- почато;

- продовжено;

- закінчено;

- припинено.

Злочин вважається вчиненим на тери­торії України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки,

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення зло­чину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучас­ників діяв на території України.

Територіальний принцип чинності закону в просторі ви­магає з’ясування, що таке «територія України». Поняття те­риторії визначається на підставі Закону України «Про державний кордон України

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над су­шею і водним простором, у тому числі над територіальним мо­рем.

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі чи порту України.

ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, в повітряно­му просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об’єкти, що не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України:

а) континентальний шельф – поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і є поза зоною територіального моря до гли­бини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних ба­гатств цих районів.

б) виключна (морська) економічна зона України – це морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, вра­ховуючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих ви­хідних ліній, що і територіальне море України1

Із частини 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, інозем­них громадян і осіб без громадянства, які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних договорів і законодавства Ук­раїни іноземці, які користуються дипломатичним імунітетом, не належать до юрисдикції судових властей України.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу ди­пломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічни­ки військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються кон­сульські посадові особи і консульські службовці, дипломатичні кур’єри, члени адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представ­ники і службові особи міжнародних організацій, члени парла­ментських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримі­нальній юрисдикції України лише щодо дій, учинених ними при виконанні своїх обов’язків.

Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території Ук­раїни, вирішується дипломатичним шляхом.