- •1. Поняття и предмет кпу
- •2. Сутність и Зміст кп відносін.
- •4. Система кпу
- •5. Джерела кпу. Поняття види
- •6. Система джерел кпу
- •7. Місце кпу в сістемі права України
- •8. Поняття и предмет науки кп
- •9. Методологія науки кп
- •10. Задачі науки кпу на сучасному етапі конституційної реформи
- •11.Задачі и система курсу кпу
- •12. Теоретичні основи Констітуції: Поняття, сутність, функції
- •13. Обєкт Конституційного регулювання
- •14. Поняття и сутність констітуціоналізму
- •15. Юридичні Властивості ку
- •16. Структура та Зміст ку.
- •17. Порядок введення констітуції в дію.
- •19 Реалізація Констітуції України
- •20. Осн. Види актів конст значення у - Русі в часи Київської держави
- •21. Конституція Пилипа Орлика
- •27. Поняття конст ладу, його елементи
- •28 Принципи конст ладу
- •29. Осн якісні риси України як суверенної, незалежної...
- •30. Людина, її права і свободи як вища соціальна цінність
- •31. Зміст осн принципів конст ладу україни
- •32. Державні символи України
- •33. Теоретичні концепції прав людини
- •34. Конституційний статус людини і громадянина
- •35. Громадянство України
- •37. Припинення громадянство
- •38. Громадянство дітей у разі Зміни громадянство Батьків и в разі усиновлення
- •39. Правовий статус іноземців та осіб без громадянство
- •40. Система осн прав и свобод людини
- •41. Особисті (громадянські) права и свободи, їх характеристика
- •42. Політичні права і свободи, їх характеристика
- •43. Соціально-економічні і культурні права і свободи, їх характеристика
- •44. Основні обов*язки людини і громадянина, їх характеристика
- •45. Конституційні гарантії захисту і практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина
- •46. Державно-територіальний устрій як категорія конституційного права: поняття і структура
- •47. Виникнення та розвиток державності в Україні
- •48. Принципи і форми державного устрою
- •51. Особливості конституційного статусу арк.
- •52 Конституція України про нормативне регулювання, що здійснює арк. Предмет її відання.
- •53. Система адміністративно-територіального поділу України.
- •54. Поняття виборів, їх види і соціальна функція.
- •55. Виборче право і виборча система
- •56. Виборче право України: поняття, джерела й основні принципи
- •57. Види виборчих систем, їх характеристика
- •58. Виборчий процес: поняття, конституційно-правове регулювання. Стадії виборчого процесу
- •59. Призначення виборів. Порядок підготовки і проведення. Визначення результатів голосування
- •60. Порядок і види референдумів
- •61. Порядок призначення підготовкі и проведення Всеукраїнського и місцевого референдумів
- •62. Порядок голосування і визначення результатів референдуму
- •63. Порядок формування вру
- •64. Основні напрямки діяльності і компетенція парламенту.
- •65. Законодавча функція парламенту. Питання, що Верховна Рада вирішує виключно шляхом прийняття законів
- •66. Право законодавчої ініціативи та його суб*єкти
- •67. Законодавчий процес, його основні стадії
- •69. Внутрішня організація роботи Верховної Ради України.
- •70. Формування та функції керівних органів. Комітети і депутатські об’єднання. Коаліція депутатських фракцій
- •71. Форми роботи парламенту. Сесія як головна організаційна форма діяльності Верховної Ради.
- •72. Правовий статус народного депутата України. Мандат депутата, його основні риси й оцінка. Несумісність посад. Депутатський індемнітет і імунітет.
- •73. Конституційне регулювання порядку обрання президента України
- •74. Повноваження Президента як глави держави. Їх класифікація і стисла характеристика
- •75. Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України
- •76. Акти Президента України
- •77. Особливості взаємовідносин президента України з парламентом і урядом
- •78. Дострокове припинення повноважень Президента України
- •79. Система органів виконавчої влади, що закріплена Конституцією України
- •80. Порядок формування і структура Кабінету Міністрів України
- •81. Функції і повноваження Кабінету Міністрів – Уряду України
- •82. Статус глави уряду. Акти Кабінету міністрів. Відповідальність уряду
- •83. Порядок створення місцев держ адміністрацій
- •84. Повноваження Місцев держ адміністрацій
- •85. Правовий статус голови держ адміністрації і його відповідальність
- •92. Система органів місцевого самоврядування. Порядок їх формування
- •93. Повноваження і форми роботи органів місцев самоврядування
- •94. Гарантії і захист місцевого самоврядування
- •95. Правовий статус сільського селищного і міського голови
- •96. Виконавчий орган ради
- •97. Конституційна юрисдикція
- •98. Порядок формування і склад ксу
- •99. Повноваження ксу
- •100 Стасус суддів ксу
- •101.Стадії, сторони, в роботі ксу
- •102 Рішення і висновки ксу
46. Державно-територіальний устрій як категорія конституційного права: поняття і структура
Необхідним атрибутом будь-якої держави, її важливою ознакою є наявність державної території - просторові межі здійснення державної влади, тобто частини земної кулі, що перебуває в межах державних кордонів та на яку поширюється суверенітет відповідної держави.
Сам термін «територіальний устрій» вживається паралельно з терміном «державний устрій» для позначення політико-територіальної організації держави, що характеризується внутрішнім поділом території держави на окремі територіальні одиниці, статусом цих одиниць і формою їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому.
Проблема територіального устрою держави насамперед пов'язана з тим, що державна територія має складну структуру:
по-перше, вона включає як суходільну територію, так і територіальне море, внутрішні води, надра, повітряний простір;
по-друге, державна територія має відповідну внутрішню організацію - вона поділяється на окремі територіальні (політико-територіальні, самоврядні чи адміністративно-територіальні) одиниці, система яких утворює територіальний поділ держави.
47. Виникнення та розвиток державності в Україні
Територіальний устрій України і, зокрема, її адміністративно-територіальний устрій, формувався протягом майже тисячі років.
Київська Русь, від якої беруть початок державотворчі процеси на українських землях, вже мала свій адміністративно-територіальний поділ. Так, в ХІ-ХІІ ст. формувалися вищі територіальні одиниці Київської Русі - землі-княжіння, які згодом почали роздроблюватися на удільні князівства або волості («волость» -синонім староукраїнського «власть», тобто влада2). Найнижчим щаблем в ієрархії адміністративно-територіального поділу Київської Русі виступала верв, що відповідала пізнішому «громада» (кілька вервей складали волость).
Сама верв територіально складалася з декількох поселень вільних селян-спільнотників (весей) з усіма землями, що їм належали, та приватновласницьких поселень (сіл), а центром верви було найбільше сільське поселення - погост.
Отже, можна говорити про триланкову систему адміністративно-територіального устрою Київської Русі: земля-княжіння, волость,верв.
Після падіння Київської держави на українських землях запроваджувався адміністративно-територіальний поділ інших держав.
Поява наприкінці XV - на початку XVI ст. на південному сході України вільного козацтва супроводжувалася народженням унікального в історії Європи військово-адміністративного територіального устрою. Зокрема, Запорізька Січ поділялася на курені,
Після укладення Андрусівського (1667 р.) та «Вічного» (1686 р.) миру територію Гетьманської України фактично було поділено між Московською державою та Польщею. На тих землях, що відійшли до Польщі, було відновлено польський воєводсько-повітовий устрій (з 1714 p.).
На землях, що відійшли до Московської держави, реформи адміністративно-територіального устрою почали з 1708 p., коли Петро І запровадив поділ Росії на 8 губерній, 2 з яких (Київська та Азовська) частково охоплювали й українські землі. Остаточно пол-ково-сотенний устрій українських земель у складі Російської імперії було скасовано 1782 р.
Після ліквідації Польської держави на українських землях запроваджувався адміністративно-територіальний поділ Російської, Австрійської (згодом - Австро-Угорської монархії) імперій, які в черговий раз розділили Україну. Так, наприкінці XIX - на початку XX ст. корінні українські землі поділялися на 9 губерній, які, своєю чергою, складалися з повітів і волостей. Галичина ввійшла до коронного краю - Королівства Галичини і Лодомерії; її було поділено на округи і дистрикти (відповідно 17 і 176 у 1867 p.), з 1867 р. вона дістала статус провінції та була поділена на 74 повіти, а Буковина в 1849 р. отримала адміністративну автономію (коронний край, з 1867 p.- статус провінції) та була поділена на 8 повітів.
Розпад Російської імперії та Австро-Угорської монархії у 1917— 1918 pp. привів до нових змін в адміністративно-територіальному поділі українських земель. Так, згідно з прийнятим 6 березня 1918 р. Законом про поділ України на землі її територію було поділено на 32 землі, визначено їхні межі, адміністративні центри, назви. Цей поділ фактично не було запроваджено, оскільки 29 квітня 1918 р. влада перейшла до рук гетьмана П. Скоропадського, який повернув старий губернсько-повітовий устрій.
Після захоплення влади в Україні більшовиками її адміністративно-територіальний устрій було докорінно змінено з урахуванням потреб становлення і функціонування командно-адміністративної системи управління.
У першу чергу реформи стосувалися низової ланки системи адміністративно-територіального устрою. Так, уже 1919 р. розпочалось утворення сільських рад, чисельність яких 1920 р. досягла
майже 15 000.
Наприкінці 1922 р. ВУЦВК прийняв постанову щодо принципів нового адміністративно-територіального поділу Української СРР, а 12 квітня 1923 р. скасував повіти і волості, запровадивши чотирьохланкову систему адміністративно-територіального устрою: губернія - округа - район - сільрада. 19 лютого ВУЦВК постановив рішення про ліквідацію губерній і перехід до трилан-кової систему адміністративно-територіального устрою: округа -район - сільрада, яка проіснувала до 15 вересня 1930 p., коли було ліквідовано округи і, отже, встановлювалася дволанкова система адміністративно-територіального устрою: район - сільрада.
Існуюча сьогодні триланкова система адміністративно-територіального устрою почала формуватися з 1932 p., коли сесія ВУЦВК постановила утворити на території Української СРР 5 областей.
На західних українських землях, які після 1920 р. в черговий раз потрапили до складу Польщі, було знову запроваджено старий польський територіальний устрій. Підкарпатська Русь у складі Че-хо-Словаччини отримала новий автономний статус і новий територіальний устрій. Румунський поділ був запроваджений на українських землях Бессарабії та Північної Буковини, захоплених цією державою.
На момент проголошення незалежності України в 1991 р. до складу України входили Кримська АРСР, 24 області, 2 міста республіканського підпорядкування (Київ і Севастополь), 605 районів (із них 485 сільських), 435 міст (із яких 151 - місто обласного підпорядкування), більше 9,5 тисяч сільських і понад 800 селищних рад, близько 29 тис. сіл та близько 1360 селищ міського типу.
За станом на 31 травня 2004 р. систему адміністративно-територіального устрою України становили:
- Автономна Республіка Крим;
- 24 області;
- 490 сільських районів;
- 118 районів в містах;
- 2 міста загальнодержавного значення;
- 456 міст, із них міст загальнодержавного значення (зі спеціальним статусом) - 2, міст обласного значення (республіканського в Автономній Республіці Крим) - 176, районного значення -
278);
- 885 селищ міського типу;
- 28 592 села.