48. Принципи і форми державного устрою

Розподіл держав за формою їх державного устрою на федеративні та унітарні пов'язане з їх складом і організацією влади (по вертикалі). В унітарній державі на всій його території діє одна суверенна влада і встановлюється єдиний правопорядок. У федеративній державі можливе співіснування кількох (в тому числі суверенних) влади, між якими встановлюється певна підпорядкованість. Принцип державної єдності притаманний як унітарному, так і федеративного державі (на відміну від конфедерації), але він різним чином проявляється в цих відрізняються формою державного устрою державах.

Унітарна держава - це єдине, злите держава, розділене на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють, як правило, будь-якої політичної самостійністю. Більшість держав світу мають унітарна територіальний устрій. Для нього характерні такі ознаки: єдина конституція і єдине законодавство; єдина централізована система органів виконавчої влади; єдина судова система; поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці, статус органів влади яких визначається нормами загальнодержавного права. Унітарна держава має єдине громадянство, єдиний бюджет і т.д.

Унітарні держави розрізняються за характером організації в них влади. Інститут місцевого самоврядування притаманний державам з демократичною системою організації влади і означає таку форму управління територіальними одиницями, при якій забезпечуються широка самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого життя, участь у цьому процесі населення, а також можливості впливу інститутів місцевого самоврядування на центральну владу. Поєднання централістичних і децентралістскіх почав у здійсненні державної влади в демократичному унітарній державі має грунтуватися на балансі інтересів центру і територій: централізм забезпечує єдність влади, децентралізм встановлює межі центральної влади.

Федеративна держава - це об'єднання кількох державних утворень в союзну державу або виділення зі складу єдиної держави декількох держав (державних утворень), що взаємодіють на принципах союзної держави, в якому союзна (федеральна) влада поширюється на всю територію держави, а його члени (суб'єкти) беруть участь у формуванні та здійсненні цієї влади. Суб'єкти федерації мають свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів; свої конституції або основні закони, не називаються конституціями, наприклад, статути областей, країв і автономій у Російській Федерації. Конституції федеративних держав завжди вказують на їх приналежність до федералізму. Розрізняють договірну і конституційну федерацію. Підставою для такої відмінності є правова основа федерації: договір або конституція. Конституційно-правові ознаки федерації забезпечують поєднання державного єдності федерації, її територіальну цілісність і правову самостійність її суб'єктів.

Продолжение 48, 49. Автономія в унітарній державі 50. Автономна республіка

Автономія - це внутрішнє самоврядування, що здійснюється органами відповідного державного утворення або регіональної одиниці в межах прав, наданих їм центральною владою. Автономія може будуватися як по національно-територіальному, так і за територіальними ознаками. Звідси розрізняють національну і територіальну автономію. За обсягом прав, що надаються автономним частинам держави, виділяють адміністративну і політичну (законодавчу) автономію. Автономію як форму організації влади слід відрізняти від ідеї культурно-національної автономії, що служить способом реалізації національних прав громадян і, як правило, не пов'язаної з певною автономією.

Територіальним устроєм Україна в Конституції Україні присвячений IХ розділ, який так і називається "Територіальний устрій України".

Питання про зміну території України вирішуються виключно Всеукраїнським референдумом (ст. 73 Конституції України), право призначення якого, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституції надано Верховній Раді. Однак, ряд вчених відзначають, що сьогодні не зовсім зрозуміло, чи можливо провести такий референдум реально, тому що ч. 3 ст. 2 Конституції встановлює: територія України в межах існуючих кордонів є цілісною і неподільною, а ч. 1 ст. 157 Конституції України прямо забороняє внесення змін до Основного Закону, якщо вони спрямовані на порушення територіальної цілісності України. Таким чином, це питання вимагає подальшого законодавчого регулювання. При вирішенні питань територіального устрою України враховується думка громадян, які проживають на відповідній території, потреби розвитку місцевого самоврядування. Необхідно мати на увазі, що деякі питання, які мають пряме відношення до територіального устрою нашої держави, містяться не тільки у розділі IX, а й в інших розділах Конституції. Так, у ст. 13 Основного Закон

у вказано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

З метою забезпечення територіальної цілісності Україні в п. 14 розділу XV встановлено, що використання існуючих військових баз на території нашої держави для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Україна на момент проголошення незалежності мала сформований територіальний устрій, що залишився без істотних змін і після прийняття Конституції