2. Чинники ефективності діяльності органів управління соціальною сферою.

Рис. 3.11 Причини низької ефективності діяльності органів управління соціальною сферою (в долях, відносний рейтинг)

Серед основних чинників низької ефективності діяльності органів дежуправління респонденти виділяють саме соціально-політичні (недосконалість законодавства, політична нестабільність в суспільстві, недостатнє фінансування), а також відсутність конкретної моделі соціальної політики.

На рис. 3.12 представлено порівняльний аналіз результатів дослідження серед держслужбовців і населення [3].

Рис. 3.12 Причини низької ефективності діяльності органів управління соціальною сферою (респонденти могли вибрати кілька варіантів відповідей)

Як бачимо, результати дослідження вказують на такі групи чинників оптимізації діяльності органів державного управління, що може бути здійснено за допомогою технології соціально-політичного маркетингу:

- ефективний інформаційний менеджмент (систематичне інформування про зміни в соціальній політиці держави; створення позитивного іміджу органів державного управління);

- ефективна й налагоджена взаємодія органів державного управління, бізнес-структур та місцевої громади і громадських організацій;

- розробка та впровадження чіткої моделі державної соціальної політики;

- систематична дослідницька діяльність з сегментування соціального простору й формування специфічних диференційованих і концентрованих форм маркетингової взаємодії;

- вивчення якості наданих органами державного управління послуг та забезпечення каналів зворотного зв'язку з населенням;

- розробка соціальних моделей реалізації державних програм у межах окремих територій на основі принципів соціального партнерства.

Отже, підвищення раціональності державного управлінського впливу, розвиток активних комунікаційних структур державних служб з населенням стає можливим завдяки запровадженню соціально-політичного маркетингу як технології оптимізації взаємодій у полі відносин «влада-народ».

3. Ставлення до способів надання соціальної допомоги.

Основними індикаторами-показниками різних видів соціальної допомоги, які опосередковано відображають різні моделі соціальної політики, виступають:

1) надання соціальної допомоги через державні органи соціального захисту населення (собези, пенсійні фонди, соціальні служби);

2) адресна соціальна допомога (індивідуальний підхід до малозабезпечених);

3) монетаризація пільг (грошові надбавки до пенсій та соціальних пільг замість безкоштовних послуг, наприклад, проїзду в громадському транспорті);

4) платні послуги соціальних та психологічних центрів;

5) соціальна допомога з боку недержавних і громадських організацій, благодійних фондів.

На рис. 3.13 представлено розподіл показників ставлення респондентів до різних способів надання соціальної допомоги.

Рис. 3.13 Ставлення до способів надання соціальної допомоги

Слід зазначити, що надання платних соціальних і психологічних послуг оцінюється респондентами негативно, але треба зауважити, що досить значна частина (30% опитаних) не визначили свою позицію, що може свідчити про слабку поінформованість про наявність і функціонування приватного сектора в соціальній сфері, а це треба враховувати при стратегічному плануванні соціально-політичного маркетингу. Така ж ситуація спостерігається й у сфері надання соціальних послуг недержавними, волонтерськими організаціями. Саме недержавні організації виконують важливу роль у соціальній сфері багатьох європейських соціальних держав (зокрема, у Німеччині недержавні організації виступають як автономні структури під контролем органів державного управління).

Рис. 3.14 Ставлення до способів надання соціальної допомоги залежно від її отримання

Загалом простежується збільшення позитивної оцінки за різними способами надання соціальної допомоги серед тих респондентів, які отримують соціальну допомогу, тобто мають досвід і можливість більш об’єктивної оцінки чинної системи соціального забезпечення та альтернативних способів надання соціальної допомоги (зокрема, монетаризація пільг, збільшення ролі недержавних організацій в секторі соціальних послуг).

Результати дослідження показали, що такі альтернативні способи надання соціальної допомоги як монетаризація пільг та участь недержавних організацій більш всіх підтримують молодь до 30 років та люди віком 60 років і старші. Практика монетаризації пільг здійснюється в багатьох розвинених країнах (до речі, у Російській Федерації також), що зменшує видатки бюджету, а це досить актуальне в умовах сучасних соціально-економічних кризових явищ і глобалізаційних процесів. В Україні є всі можливості для переходу на таку систему; більше того, результати нашого дослідження (принаймні в Запорізькому регіоні) вказують на підтримку з боку літніх людей. Зрозуміло, що впровадження монетаризації пільг на державному рівні потребує більш широких і масштабних маркетингових досліджень, але як тенденція позитивне ставлення людей пенсійного віку до цього способу надання соціальної допомоги вказує на потенційну можливість такого впровадження в межах розробки конкретної соціальної політики.

Рис. 3.15 Ставлення до способів надання соціальної допомоги залежно від віку респондентів