Суспільство як соціальна система та соціальна стратифікація

ЛЕКЦІЯ 6. Теорія соціальної стратифікації

1. Факт нерівності у соціальному суспільстві

2. Засновники теорії стратифікації

3. Поняття соціальної стратифікації

4. Види соціальних груп

Мета: дати роз’яснення причинами виникнення нерівності у людському суспільстві та наслідки цього факту для соціальної структури; назвати засновників теорії соціальної стратифікації та їх погляди на соціальні нерівність; розтлумачити поняття соціальної нерівності; представити поняття соціальної стратифікації, визначити типи соціальної стратифікації та дати їм тлумачення;

1.

Соціальна структура суспільства не є простим описом суспільства у «горизонтальній проекції», вона є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів в соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури. Тому соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» є ієрархічно організованою сукупністю статусів, груп, верств, класів.

Факт нерівності зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, є соціально значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона стає принципом вертикальної класифікації людей. Наприклад, у первісних суспільствах значущими були належність до певного роду, статі, вік, що трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зросла. Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації.

2.

Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації вважають М. Вебера, російського соціолога Питирима Олександровича Сорокіна. Пізніше її (теорію соціального статусу) розвинули англійський соціолог Г. Дейм, американські соціологи Т. Парсонс, Р.-К. Мертон, Р. Лінтон, Р. Тернер та інші вчені, які вважали, що соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями):

• характером власності;

• розміром доходів;

• обсягом влади;

• освітою;

• престижем;

• національною належністю

• інш.

3.

Соціальна стратифікація (лат. stratum - шар) - поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин, країн, а саме їх нерівноправність.

Про стратифікувавши населення країн, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє такі основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

4.

Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якою одні люди володіли іншими. Проте рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому - йому відводилась роль слуги чи солдата.

Касти. Поділ на касти характерний для Індії. Межі між кастами різкі, що виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному житті» каста індивіду підвищиться, спонукає його суворо дотримуватись певних суспільних норм.

Стани. Властиві вони європейському феодалізму. До найвищого стану належать аристократи і вельможі, до нижчого - духівництво, наділене значними привілеями, до найнижчого стану - вільні селяни, чиновники, купці й ремісники. Межі між станами не були різкими, а соціальне переміщення було можливим, хоча і складним.

Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології марксизму. Виникнення класів пояснювалося економічними чинниками: суспільним поділом праці та формуванням відносин приватної власності. Сучасні дослідники беруть до уваги не тільки економічний показник, а й долучають культурний (освіта, знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв’язки), символічний (авторитет, престиж, репутація).