2. Форма державного правління, форма державного устрою та державно-правовий режим

Форма держави – спосіб організації та здійснення державної влади.

Форма держави передбачає собою державно-правову конструкцію, яка складається з трьох елементів: форми правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Форма правління – це організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади.

Існує дві форми правління: монархія та республіка.

Монархія–це така форма правління, за якою верховну владу в державі повністю або часткова здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (король, фараон, цар, імператор).

Ознаки монархії:

1. главою держави є монарх;

2. влада глави держави існує історично та не делегується йому народом;

3. влада монарха здійснюється безстроково та передається, як правило, у спадщину (Малайзія – монарх обирається на 5 років з числа правителів штатів-султанатів по черзі, Ватикан);

4. монарх є непідлеглим будь-яким іншим суб’єктам влади;

5. монарх не відповідальний за прийняті ним політичні рішення.

Монархія буває необмеженою та обмеженою.

Необмежена монархія – форма правління, при якій влада монарха не обмежується іншими органами. Монарх володіє усією повнотою вищої державної влади. Її різновидами є деспотична і абсолютна монархії.

Абсолютна монархія– це форма правління, за якою верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Всі органи влади формуються монархом та діють під його керівництвом (Оман, Саудівська Аравія, ОАЕ).

Деспотична монархія– влада монарха-деспота спирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія ті ін.)

Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).

Обмежена (конституційна, парламентська) монархія– монарх юридично є главою держави, але участь в управлінні країною фактично не бере. Уряд формується парламентом та відповідальний перед ним (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія). До них належать станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.

Станово-представницька монархія– це форма правління, при якій влада монарха обмежена станово-представницькими органами (Земський собор в Росії).

Дуалістична монархія– влада розподіляється між монархом та парламентом. Парламент приймає закони, проте у монарха є право абсолютного вето. Уряд призначається монархом, підпорядкований і підзвітний лише монарху (Бутан, Бруней, Тонга).

Конституційна монархія– влада монарха обмежена конституцією (Бельгія, Швеція, Іспанія)

Парламентська монархія– влада монарха обмежена повноваженнями парламенту (Великобританія).

У конституційній та парламентській монархії монарх є главою держави і здійснює виключно представницькі функції. Усі акти, що видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. В сучасних умовах ці держави є демократичними, монарх виступає своєрідним історичним атрибутом.

Республіка – (від лат. respublika– загальна справа)форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються безпосередньо народом або формуються виборними установами на певний строк.

Ознаки республіки:

1. виборність вищих органів держави;

2. змінюваність вищих посадових осіб і державних органів у результаті виборів

3. влада глави держави та вищих державних органів делегується їм народом;

4. повноваження глави держави і державних органів обмежені певним строком;

5. відповідальність вищих посадових осіб за неналежне виконання своїх повноважень перед народом або вищим представницьким органом;

6. верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

В залежності від характеру взаємовідносин між президентом, парламентом та урядом, республіки діляться на:

Президентська – президент обирається прямими загальними виборами (виключення США – колегія виборців). Очолює не тільки державу, а й уряд, який призначається президентом і відповідальний перед ним (Аргентина, Бразилія, Іран, Грузія, Мексика, США, Швейцарія).

Ознаки:

1. президент одночасно є главою держави і уряду;

2. президент обирається безпосередньо народом або обраним народом виборцями;

3. уряд формується президентом і відповідальний перед ним;

4. наявність відповідальності президента у вигляді процедури відсторонення від влади (імпічмент);

5. члени парламенту не можуть бути членами уряду;

6. президент не має повноважень щодо розпуску парламенту;

7. відсутній інститут парламентської відповідальності уряду;

8. чітке розмежування між органами законодавчої і виконавчої влади.

Парламентська– верховна державна влада належить обраному народом органу – парламенту, який, як правило, формує всі інші вищі органи державної влади Великобританія, Італія, ФРН).

Ознаки:

1. провідна роль парламенту серед інших органів державної влади;

2. відсутня заборона депутатського мандата, тобто депутатам надається право одночасно посідати посади в органах виконавчої влади і управління;

3. уряд підконтрольний і підзвітний парламенту. Несе політичну відповідальність перед ним;

4. президент здійснює представницькі функції, реальна влада належить главі уряду;

5. парламент має право висловити недовіру уряду, що тягне за собою його відставку. Уряд може звернутися до президента з проханням розпустити парламент і призначити дострокові вибори;

6. наявність окремого органу конституційної юрисдикції – Конституційний суд, який формується за ускладненою процедурою.

Змішана (парламентсько-президентська, президентсько-парламентська).

Ознаки:

1. формування уряду за участю глави держави і парламенту;

2. відповідальність уряду перед парламентом і перед главою держави;

3. біцефальність виконавчої влади (президент і прем’єр-міністр);

4. відсутність визначення статусу президента ні як глави виконавчої влади. Ні як глави уряду;

5. повноваження президента як арбітра між гілками влади та гаранта у певних сферах державної діяльності;

6. заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих виборів

У президентсько-парламентських республіках президент наділений більш широкими повноваженнями у формуванні уряду і впливі на нього ніж парламент (Франція, Росія).

У парламентсько-президентських республіках президент також наділений широкими повноваженнями, однак його вплив на формування і роботу уряду обмежено повноваженнями парламенту в цій сфері (Україна)

Форма державного устрою – це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємовідносин між державою та її окремими частинами.

Відповідно до форми державного устрою, держави діляться на прості та складні .

Проста (унітарна) держава – це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць: областей, провінцій, губерній, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами (Болгарія, Угорщина, Греція, Україна, Польща).

Ознаки унітарної держави:

1. наявність єдиного центру та єдиної системи влади та управління;

2. наявність єдиної системи права;

3. не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності;

4. управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади;

5. має єдине громадянство;

6. одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

Унітарні держави можуть бути:

• централізовані– місцеві органи управління формуються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казахстан, Франція, Фінляндія);

• децентралізовані – місцеві органи управління формуються незалежно від центру, шляхом виборів (Великобританія, Нова Зеландія, Данія, Грузія, Італія);

• змішані – присутні ознаки централізації і децентралізації ( Японія, Туреччина, Україна).

У складі унітарних держав можуть бути автономні утворення, які мають внутрішнє самоврядування у рамках єдиної держави. Вони є самостійними тільки у вирішенні питань місцевого значення в межах, визначених конституцією держави.

Складні держави - формуються з відокремлених державних утворень , що користуються певною самостійністю, поділяються на федерації та конфедерації.

Федерація (24) - добровільне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що включає в себе як загально федеративні державні організації, систему законодавства, так і аналогічні органи і законодавство суб’єктів федерації. Федерація утворюється на добровільних засадах.

Ознаки:

1. територія складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ;

2. існують два рівні органів державної влади і управління – федерації та її суб’єктів;

3. двопартійний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації;

4. законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації;

5. суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права;

6. можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів;

7. наявність зовнішніх атрибутів федерації і суб’єктів федерації.

Різновиди федерацій:

1. За способом утворення:

- договірні – виникають на підставі договору між суб'єктами про створення федеративної держави. Особливістю таких федерацій є те, що суб'єкти федерації в договорі можуть вимагати для себе надання окремих суверенних прав;

- конституційні – закріплюються в конституції, що приймається суб'єктами федерації чи затверджується ними. В таких федераціях усі їх суб'єкти мають рівний обсяг повноважень.

- конституційно-договірні виникають на основі договору і підтверджуються прийняттям конституції.

2. За змістовним критерієм:

• територіальні – за основу поділу території на території суб’єктів федерації взято ландшафт місцевості, густоту населення, господарсько-економічні зв’язки тощо (США, Німеччина, Бразилія). Вони є досить стійкі і стабільні;

• національні – за основу поділу на суб’єкти взято національний склад населення суб’єктів федерації (Бельгія, Індія, колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія) Вони є нестабільними;

• змішані – за основу поділу взято два попередні (Росія).

3. За способом здійснення владних повноважень:

- централізовані – їх суб'єкти обмежені у прийнятті рі­шень на місцевому рівні (Індія, Мексика, Бразилія);

- децентралізовані – їх суб'єкти мають широкі повно­важення у регулюванні власних внутрішніх питань.

4. За характером владних повноважень:

- симетричні - коли усі суб'єкти мають однаковий політико-правовий статус (наприклад, штати в США);

- асиметричні, коли суб'єкти мають різний політико-правовий статус (наприклад,у Російській Федерації — республіки, федеральні округи, краї, авто­номні республіки та ін.).

Конфедерація – тимчасове добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети при збереженні в інших питаннях повної самостійності

Держави об’єднують лише окремий напрямок своєї діяльності (оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю).

Ознаки:

1. відсутність суверенітету оскільки конфедерація не є у повному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний сувере­нітет;

2. міжнародно-правовий договірний характер цього об'єд­нання;

3. відсутність вищих органів конфедерації, рішення яких є обо­в'язковими для неї;

4. відсутність єдиних конституції, системи законодавства, грома­дянства.

5. тимчасовий характер — конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об'єднання (Об’єднана Арабська республіка 1958 – 1961 рр., розпалася на Єгипет та Сирію; Сенегамбія), або перетворюється на федерацію (США, Швейцарія).

Особливою формою державного устрою, яка мала місце в історії, була імперія. Імперія (від лат. imperium – влада) – це складна багатонаціональна держава, яка утворюється внаслідок насильницького захоплення однією державою і утримання у своєму складі інших суве­ренних держав за допомогою військової сили. У минулому це були, наприклад, Римська імперія, Російська імперія та ін.

Форма державного (політичного) режиму – це сукупність прийомів, способів і методів здійснення державної влади.

Розрізняють наступні види форми державного режиму:

Демократичний - стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі прин­ципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуван­ні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержанні прав і свобод людини.

Ознаки:

1. реальність політичних прав і свобод громадян;

2. проведення виборів вищих і місцевих представницьких органів;

3. плюралізм у політичних, економічних, ідеологічних, духовних сферах життєдіяльності людей;

4. рівноправність людей;

5. поділ влади;

6. демократизм правосуддя;

7. пріоритет методів переконання перед методами примусу;

8. залучення народу до формування і здійснення державної влади як безпосередньо (референдум), так і через представників;

9. прийняття усіх важливих для суспільства рішень в інтересах більшості з урахуванням прав меншості

Недемократичний режим поділяється на тоталітарний і авторитарний.

Авторитарний режим – стан політичного жит­тя суспільства, при якому мають місце часткове чи повне відсто­ронення народу від державної влади, обмеження і порушення фор­мально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Залежно від пануючої ідеології та рівня відсторонення народу від влади, по­рушення його прав і свобод авторитарні політичні режими поділя­ються на тиранічні, фашистські, расистські, військово-диктаторські та ін.

Ознаки:

1. вузька соціальна база державної влади;

2. надмірна централізація і концентрація влади, відсутність її поділу;

3. обмежений об’єм політичних прав і свобод;

4. обмежений політичний та ідеологічний плюралізм;

5. домінування в управлінні командних методів;

6. недемократичний характер виборів (відсутня можливість вибору).

Тоталітарний режим– це сукупність таких засобів реалізації державної влади, за яких всі сфери життєдіяльності суспільства контролюються, а влада належить одній особі.

Ознаки:

1. відмова від ідеї прав людини;

2. особистість знецінена, вона виступає як засіб досягнення державних цілей;

3. пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей;

4. однопартійна політична система, заборона діяльності інших партій;

5. наявність загальної державної ідеології;

6. формальний характер виборів;

7. принципіальна відмова від поділу влади;

8. вождізм.