1.Поняття тлумачення норм права

Процес регулювання суспільних відносин завершує ре­алізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов'язковим етапом в механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридич­ної практики.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спря­мовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомо­гою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логіч­ним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1) нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конк­ретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інте­лектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

2) формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж пра­вове поняття, або поняття виражається різними словами-синонімами (наприклад, у тексті використані слова: “повинен”, “забов'язаний”, “слід”, “належить” і т. ін.); або текст статті містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (на­приклад, “як правило”, “і в інших випадках”, “крім випадків”, “за винятком”, “як мінімум”, “незалежно від”); або в тексті застосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття (напри­клад, “тяжкі наслідки”, “моральна шкода” та ін.);

3) системністю правових норм, що зобов'язує суб'єкта застосу­вання права ураховувати зв'язок і взаємообумовленість норм пра­ва (наприклад, зв'язок між загальними і доповнюючими, конкрети­зуючими, спеціалізованими нормами);

4) необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практи­ки нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб'єктів права.

Наведені особливості потребують від інтерпретатора викори­стання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм, а саме: досконалого знання мови, здатності орієнтуватися в системі права в цілому, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб'єктами під час розроб­ки тексту нормативно-правового акта. При цьому виникає не­обхідність у використанні сукупності способів тлумачення.

2. Способи тлумачення норм прав

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак­тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний спосіб тлумачення норм права — це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті. Таке тлумачення ба­зується на даних граматики, лексики, філологічних науках. Воно є первинним, бо починається з аналізу мовної форми виразу нор­ми права, яка відображена в тексті нормативно-правового акта. Граматичний спосіб враховує розбіжності між буквальним текс­том і справжнім змістом юридичних норм.

Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлу­маченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі тексту закону. Зміст логічного способу тлумачення роз­кривають і конкретизують певні прийоми, а саме:

а) логічне перетворення, або перебудова тексту з відновлен­ням членів речення, що їх бракує, для того, щоб уникнути дво­значності чи невизначеності тексту. Наприклад, текст “напад з метою заволодіння майном громадян ... карається позбавленням волі...” слід змінити на такий: “особа, що скоїла напад з метою заволодіння майном громадян... карається...”. Завдяки застосо­ваному логічному прийому перетворення в тексті тепер йдеться не тільки про об'єктивну сторону, а й про суб'єкта злочину;

б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток). Цей прийом зводиться до індукції, що використовується для виведення при­ватних положень (висновків) з загальних норм. Наприклад, з тек­сту “організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини її працівників” (ст. 441 Цивільного кодексу України) випливає, що будь-яка установа, підприємство чи організація (ательє, фабрика, мале підприємство і т. ін.) зобов'язані відшкодувати шкоду;

в) аналогія; цей прийом застосовується тоді, коли законода­вець не дає вичерпаного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти “та інші”, “в аналогічних випадках”. Наприклад, у Загальній частині Кримінального кодексу України вказується, що при призначенні покарання суд має право враховувати і інші об­ставини, які пом'якшують вину;

г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлу­мачення у висновках, що вказують на належність предметів та явищ на підставі застосування поняття до певного класу право­вих явищ). Наприклад, ознаки, що відбиті в понятті “юридична особа” (ст. 23 Цивільного кодексу України), у сукупності вказу­ють не певний клас правових явищ, які охоплює зміст цього по­няття, що, у свою чергу, дозволяє відносити невизначену безліч державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів права, тобто до класу юридичних осіб, і відповідно враховувати в правотворчій та правозастосовній практиці особливості юридич­ного режиму таких суб'єктів.