1. Функції права.

2. Цінність права.

1. З регулятивними можливостями права пов'язані його функції.

Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціаль­ним призначенням права.

Вплив права здійснюється через свідому належну або можли­ву поведінку людей. Він є проявом динаміки права і реалізується через виконання суб'єктом права своїх прав і обов'язків.

Функції права безпосередньо спрямовані на виконання зав­дань, що стоять перед суспільством. Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права.

Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політич­них інститутів, що існують у суспільстві. Суспільні відносини, та­ким чином, вводяться правом у певні рамки, функція правового регулювання може бути спрямована на впорядкування і розвиток суспільних відносин, на визначення конкретних напрямків по­ведінки людей, реалізацію ними своїх прав і обов'язків (напри­клад, регулювання договірних відносин). Нині в Україні це набу­ває особливо великого значення для розвитку ринкових відносин і демократії. Регулятивна функція права здійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому може бути за­гальним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначених суб'єктів (наприклад, правило про необхідність здійснення реєстрації нових політичних партій або встановлення розміру по­датку) або індивідуальним — коли регулюється поведінка кон­кретної особи чи вузького кола осіб (наприклад, через рішення, що виносяться судом у конкретній справі), тобто через акти за­стосування права.

Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється зара­ди охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою вста­новлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів ви­конання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін. Слід звернути увагу на дещо умовний характер поділу функцій права на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявом однієї властивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регу­люються. В обох випадках йдеться про перетворення норматив­ності права на урегульованість суспільних відносин. Різними ли­шаються тільки завдання, які виконуються при здійсненні регуля­тивної і правоохоронної функцій.

Здатність права бути регулятором суспільних відносин — го­ловна його корисна властивість. Саме через наявність цієї влас­тивості право має величезну інструментальну цінність — воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Так, згідно зі ст.3 Конституції України, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Право, регулюючи суспільні відносини, сприяє правильному поєднанню інтересів особи і суспільства в цілому.

2. Цінність діючого в суспільстві права багато в чому залежить від його розвиненості, системності, узгодже­ності, стабільності і динамічності, без чого не може існувати роз­винута система права. Регулюючи суспільні відносини, право вносить у суспільство організованість, виступає знаряддям ор­ганізації державного управління, здійснення програмування, соціального контролю тощо. Внаслідок цього право виступає як унікальний феномен, здатний спрямувати розрізнені волі і дії ти­сяч і мільйонів людей в одному напрямку, перетворюючи їх фак­тично на єдину волю, що відповідає інтересам суспільства, має всезагальний характер і покликане на забезпечення соціального прогресу.

Але цінність права не обмежується його здатністю регулюва­ти суспільні відносини. Право має власну, незалежну від прита­манних йому корисних властивостей загальнолюдську цінність. Основною характеристикою права є погляд на нього як на втілен­ня основоположного принципу справедливості. Йдеться не про абстрактну, а про конкретно-історичну справедливість. Треба врахувати, що уявлення про справедливість у різні історичні епо­хи суттєво змінювались. Оцінюючи, наприклад, міру справедли­вості феодального права, ми не повинні виходити з сучасних уяв­лень про справедливість права, в основі яких лежить уявлення про його відповідність принципам гуманізму, свободи, рівності. Авторитет права завжди залежить і від рівня легітимності, тобто від того, наскільки членами суспільства його вимоги сприймають­ся як справедливі, як такі, що відповідають їх волі й інтересам. В усякому разі, право завжди виступає і сприймається як анти­под свавілля, а несправедливі закони суперечать його принципам. Цінність права особливо яскраво проявляється в тих державах, до яких належить і Україна, де проголошено принцип його верхо­венства (ст. 8 Конституції України). З цього принципу, зокрема, випливає першість і підвищена цінність права щодо держави, об­меженість і пов'язаність правом всіх державних органів, які зо­бов'язані діяти відповідно до вимог права і у формах, встановле­них правовими нормами. Найскладніші колізії суспільного життя повинні вирішуватися виключно на основі права. Цінність права полягає в його гуманізмі, спрямованості на забезпечення пріори­тету прав людини, її свободи, всезагальної рівності, концентрованому виразі в ньому справедливості. Саме тому воно закріплює і встановленням державного захисту перетворює на загально­обов'язкові найважливіші норми і принципи моралі. Цінність пра­ва полягає і в тому, що його зміст завжди є показником рівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу, його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості. Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показника його культури.

Лекція 15. Право в системі соціального регулювання.

План:

1. Поняття, загальні риси і види соціальних норм.

2. Право і мораль.

1. У реальному житті всю багатоманітність суспільних відносин врегулювати правом неможливо і робити цього не слід. Упоряд­кування поведінки людей здійснюється за допомогою різних пра­вил, які є еталоном, моделлю, взірцем такої поведінки — соціаль­них норм. До соціальних норм, крім правових, належать звичаї, моральні, групові (корпоративні), релігійні, а також деякі інші норми. При цьому немає жодної галузі соціального життя, в якій діє тільки якась одна група соціальних норм.

До загальних рис соціальних норм належать:

об'єктивна обумовленість правил поведінки, необхідність са­морегулювання суспільних систем, забезпечення стабільності і порядку, що виникають у процесі історичного розвитку суспіль­ства з метою регламентації взаємодії людей і мають вольовий ха­рактер;

однаковість масштабу (міри) поведінки, власне норм, кожно­го з цих регуляторів;

неперсоніфікованість правил на відміну від індивідуальних, які обумовлюють поведінку конкретних суб'єктів, їх розрахованість на багаторазове застосування до невизначеного кола осіб;

гарантованість більшості з них на випадок порушення засоба­ми державного або суспільного впливу;

відображення особливостей культурних традицій того чи іншого суспільства.

Таким чином, соціальні норми — це правила поведінки загаль­ного характеру, які виявляють волю певної частини населення або всього суспільства і гарантуються різними засобами соціального впливу.

Класифікація соціальних норм здійснюється за такими кри­теріями:

за змістом регульованих відносин (політичні, організаційні, естетичні, технічні норми тощо);

за способами встановлення і забезпечення виконання (норми права, норми моралі, звичаї, корпоративні норми);

за способами закріплення і зовнішнього виразу (норми, які знаходяться у свідомості людей або ж виражені в усній чи пись­мовій формі).

2. Інколи розрізняють також вторинні (змішані) нормативні структури, до яких належать релігійні норми, що поєднують в собі риси і моральних, і корпоративних норм.

У суспільстві право і мораль тісно пов'язані, їх співвідношен­ня проявляється в стані єдності, відмінності і взаємодії. Для ха­рактеристики кожного з означених станів необхідно передусім визначити, що являє собою мораль як соціальне явище.

Мораль (лат. моralis — моральний) — система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, борг, справедливість, гідність і безчестя, про похвальність і ганебність, про те, що схвалюється чи відкидається суспільством.

З цих позицій вирізняють усвідомлення людиною свого внут­рішнього “я”, якого вона повинна неухильно дотримуватись, і конкретні форми, межі зовнішнього прояву поведінки особи до інших людей, соціальної групи, суспільства, держави у вигляді вимоги, веління, заборони.

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабіль­ності і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;

сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми, повторю­вальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на віднос­но вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних за­повідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. ін. (наприклад, “Той, хто робить ганебне, повинен передусім соромитися самого се­бе”); право ж має ознаку інституціоналізованості, його норми на­бувають формального виразу в нормативних актах та приписах, встановлених державою, — законах, указах, постановах, нака­зах, інструкціях і т. ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, де­талізованих правил поведінки, вони виступають як принципи про­голошення безособової повинності формування бажаної по­ведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену по­ведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.

За засобами забезпечення, виконання та специфікою санкцій: додержання моралі забезпечується внутрішнім переконанням, чинністю громадської думки, суспільним впливом, соціально-психологічними стереотипами; право охороняється та гаран­тується примусовою силою держави. Порушення правових норм тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки майнового, особистого і організаційного характеру, що застосо­вуються в певному порядку державним апаратом. При цьому пе­релік санкцій має чітко фіксований характер.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройня­те нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважа­ють навіть, що право — це юридичне оформлена мораль (напри­клад, юридичне закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

Регулятивна взаємодія моральності та права проявляється і в тому, що без звернення до дослідження моральних понять не мож­на виявити значення ряду термінів, закріплених у праві, з оцінкою яких пов'язані юридичні наслідки. До них належать оціночні по­няття: “образа особистої гідності”, “дії, що відзначаються особли­вим цинізмом чи особливою зухвалістю”, “розумні строки”, “не­можливість спільного проживання”, “низькі мотиви” та ін.

І право, і мораль мають подібні, хоча і не тотожні системи оцінки — обидві нормативні системи засуджують протиправні вчинки.

Важливу роль відіграють моральні норми у процесі правозастосовчої діяльності при вирішенні конкретних юридичних справ. Так, мотив і мета деяких злочинів, інших правопорушень є обов'яз­ковими або додатковими (факультативними) ознаками, що по­винні бути встановлені при кваліфікації. А в разі прийняття судо­вого рішення про позбавлення батьківських прав моральний фак­тор часом є вирішальним. Досить складним не тільки з правового, а й з морального боку є питання тримання взятих під варту і засуд­жених осіб. До уваги беруться юридичні, соціальні, економічні, ге­ографічні і, звісно, моральні фактори сумісного перебування за­суджених і їх охорони. Йдеться і про розміщення засуджених за категоріями, умовами тримання, обмеженнями, видами і порядком покарань (покарання не повинні бути жорстокими чи такими, що принижують людську гідність), а також про деякі інші фактори.

Лекція 16.