Лекція 9 міжнародні об’єднання держав

1. Загальна характеристика міжнародних об'єднань держав

2. Європейський Союз

3. Союз Незалежних Держав

1. Загальна характеристика міжнародних об'єднань держав

У сучасному світі особливого значення набувають такі об'єднання держав, як співдружності, співтовариства і союзи, які можуть по­тенційно мати, як і конфедерація, перехідний характер до створення федерацій. Такими об'єднаннями на сьогодні є Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Союз Бєларусі і Росії, Британська Співдружність та ін.

Об'єднуючі елементи для таких утворень можуть бути різними: економічні, політичні, ідеоло­гічні, правові, культурні, релігійні тощо.

Вони засновані на міждержавних договорах, статутах, деклараціях, інших юридичних актах.

Цілі створення цих об'єднань можуть бути різ­ними. Для досягнення тих чи інших цілей члени об'єднань можуть передавати певні суверенні права наддержавним органам, які в біль­шості своїй здійснюють не функцію управління, а координують дії держав-членів об'єднання. Деякі організації формують свій бюджет.

Правотворча діяльність може здійснюватися у ви­гляді нормативних актів, які ухвалюються наддержавними органами і узгоджуються державами-члєнами на рівні держав, глав держав чи урядів. При цьому держави-члени цих об'єднань залишаються неза­лежними, суверенним державами з правом виходу в будь-який момент з такого об'єднання. Ступінь політико-правової єдності в цих об'єднаннях є значно нижчим, ніж у конфедераціях і тим більше федераціях.

Для міжнародних об'єднань характерні такі ознаки:

1. формування наддержавних органів для координації діяльності держав-членів;

2. такі об'єднання не є суверенними. Держави-члени залишаються суверенними державами і передають об'єднанню тільки деякі суверенні права;

3. відсутнє єдине законодавство. При цьому деякі аспекти суспіль­ного життя можуть регулюватися окремими актами, якщо вони затвер­джені законодавчими органами держав-членів;

4. наявність інтересів членів-держав у таких об'єднаннях, а в разі їх відсутності — можливість вільного виходу з них;

5. автономність внутрішніх правової, судової, політичної і інших систем кожного члена такого об'єднання.

До міждержавних об'єднань належать ЄС, СНД, політичні, військово-політичні, екологічні та інші союзи, коаліції, регіональні блоки тощо. В їх основі лежать загальні цілі та інтереси держав-членів, намагання використовувати спільні ресурси держав для їх досягнення. Прикла­дами таких об'єднань є: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Пів­нічноатлантичний блок (НАТО), Організація африканської єдності. На їх основі функціонують спеціалізовані організації, як, наприклад, ЮНЕСКО, що сприяє захисту культурної спадщини людства. Розвиток міждержавних організацій свідчить про об'єднавчі світові процеси, взаємозалежність держав від глобальних світових проблем, підвищен­ня ролі і значення міждержавних структур суспільства у світовому співтоваристві

2. Європейський Союз

ЄС виникає спочатку як співтовариство внаслідок технологічної революції, загрози довкіллю, посилення конкурентної боротьби між Японією, США та Європою, протистояння між країнами західної де­мократії та соціалістичними країнами на чолі з СРСР. Це об'єднання формувалося поетапно:

І етап – у 1951 р. шість західноєвропейських країн створили Європейське співтовариство вугілля і сталі, а у 1957 р. об’єдналися Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії. Головними цілями цих об'єднань були забезпечення оборони від соціалістичного табору в умовах «холодної війни», по­ліпшення економічних умов життя населення, рівний економічний розвиток західноєвропейських країн, уніфікація правових інститутів. Для реалізації поставлених завдань були створені відповідні наддер­жавні органи: законодавчий — Європейська асамблея, у 1962 р. пере­йменована в Європейський парламент, виконавчий — Європейська комісія і судовий — Європейський Суд.

Економічна інтеграція протягом сорока років призвела до певної політичної інтеграції, оскільки за цей час було створено загальні ресурси, єдині митні кордони, єдина економічна політика, зовніш­ньоторговий, економічний та валютний союзи. Все це стало переду­мовою формування єдиного простору без кордонів.

ІІ етап – у 1992 р. п'ятнадцять країн західної Європи заснували ЄС, у якому економіч­не співтовариство доповнювалося політичним, правовим, гуманітар­ним тощо. Наприклад, Європейський парламент відповідно до права ЄС є представницьким органом народів, що входять до ЄС, який формується з депутатів, котрі обираються у кожній країні окремо на основі загального виборчого права шляхом таємного голосування за кількісними квотами від кожної з країн. Формується загальний бю­джет ЄС, існує єдина грошова одиниця, усі громадяни держав-членів ЄС визнаються громадянами ЄС і можуть обирати і бути обраними до муніципальних органів будь-якої з держав ЄС, якщо вони постій­но проживають у цій державі, але є при цьому громадянами іншої держави-члени ЄС тощо. Усе це свідчить про формування міжна­родного утворення, яке певною мірою має державницький характер. Проте на сьогодні не можна визначати ЄС як федерацію чи конфе­дерацію, оскільки рішення наднаціональних органів мають реко­мендаційний характер для органів державної влади членів ЄС і по­требують ратифікації національними парламентами. Не затвердже­но Конституцію ЄС, країни-члени ЄС різняться за своїм економіч­ним і соціальним розвитком, а відтак, між ними існують відповідні суперечності.