Акушерство для студентов / Запоражан том 2

	Розділ 8. Нетримання сечі
	Таблиця 8.5
Причини імперативного нетримання сечі
Нестабільність детрузора	Гіперрефлексія детрузора
Інфекції сечових шляхів	Цереброваскулярні захворювання
Обструкція уретри	Хвороба Альцгеймера
Компресія уретри (попередня хірургія)	Паркінсонізм
Камені сечового міхура	Розсіяний склероз
Рак сечового міхура	Цукровий діабет
Дивертикул уретри	Периферичні нейропатії
Сторонні тіла	Автономні нейропатії
	Ураження кінського хвоста спинного мозку

Епідеміологія. Частота імперативного нетримання сечі в загальній популяції становить 10–15 %.

Клінічна маніфестація. Пацієнтки з імперативним нетриманням сечі звичайно скар жаться на мимовільне виділення сечі до повного наповнення сечового міхура. Деякі хворі відзначають витікання сечі крапельками під час прийняття ванни.

Об’єктивне обстеження. Нестабільність детрузора діагностується у пацієнток із сим птомами гіперактивності сечового міхура, а саме: часте вимушене сечовипускання (більше 7 раз на день), нетримання сечі при напруженні, ніктурія (більше 1 сечовипус кання вночі). Виявляють можливість неврогенних розладів, анамнестичні дані щодо по передніх операцій з приводу нетримання сечі, наявність гематурії (підозра на рак, камені сечового міхура, інфекцію статевих шляхів).

Лікування. Лікування імперативного нетримання сечі залежить від причини цього за хворювання. Методи лікування включають тренування сечового міхура, вправи Kegel для підвищення тонусу м’язів тазового дна, метод біологічного зворотного зв’язку (електро міографічний контроль роботи м’язів); психотерапія, гіпноз. Ці методи поведінкової мо& дифікації можуть мати помірний ефект щодо контролю імперативної інконтиненції. Тре нування сечового міхура включає встановлення режиму випорожнення міхура і посту пового збільшення інтервалів між сечовипусканнями до досягнення відповідного рівня кіркового контролю над рефлексом сечовипускання.

Медикаментозна терапія імперативного нетримання сечі спрямована на збільшення можливості накопичення сечі та релаксацію сечового міхура. Скорочення сечового міхура виникають внаслідок стимуляції парасимпатичної нервової системи шляхом звільнення ацетилхоліну. Отже, найбільш часто застосовуваними і найбільш ефективними препара тами для лікування імперативного нетримання сечі є антихолінергетики, м’язово тропні релаксанти (оксибутинін, пробантін, пропіверин, бускопан).

Бета адренергічні агоністи (алупент) діють на бета адренорецептори сечового міхура, що сприяє його релаксації. Гладком’язові релаксанти (уріспас) і трициклічні антидепре санти (іміпрамін) також зумовлюють релаксацію детрузорного м’яза. Ці препарати при монотерапії або комбінованому використанні дозволяють досягнути позитивного ефек ту в 50–80 % пацієнток.

У хворих з імперативним нетриманням сечі можуть застосовуватися також блокато ри кальцієвих каналів (ніфедипін), бета адреноміметики (тербуталін), інгібітори проста гландинів (диклофенак, індометацин, аспірин) та ін.

На відміну від стресового нетримання сечі, хірургічних методів корекції нестабіль ності детрузора не існує.

8 9

Акушерство і гінекологія. Том 2

Повне нетримання сечі

Патогенез. Повне нетримання сечі звичайно є наслідком сечових фістул, які утво рюються між сечовим міхуром і піхвою (везиковагінальні фістули) (рис. 8.7) або між сечівником і піхвою (уретровагінальні фістули), або між сечоводом і піхвою (уретеро вагінальні фістули).

У країнах, що розвиваються, найбільш частою причиною утворення сечостатевих фістул є акушерська травма (тривалий ІІ період пологів, оперативне розродження — використання акушерських щипців тощо). У розвинутих країнах сечостатеві фістули виникають переважно внаслідок попередніх хірургічних операцій на органах таза або опромінення органів таза (променевої терапії). Дивертикули уретри або ектопія сечово да також можуть бути причиною повного нетримання сечі.

Епідеміологія. Попередня тазова хірургія і тазове опромінення становлять понад 95 % випадків повного нетримання сечі в жінок у багатьох країнах світу. Зокрема абдоміналь на і вагінальна гістеректомія є причинами понад 50 % везиковагінальних фістул. Урет ровагінальні фістули можуть виникати як ускладнення реконструктивних операцій з при воду дивертикулів уретри, випадіння передньої стінки піхви або стресового нетримання сечі. Уретровагінальні фістули, що спостерігаються в 1–2 % після радикальної гістерек томії, частіше виникають внаслідок деваскуляризації, ніж прямої хірургічної травми.

Фактори ризику повного нетримання сечі включають наявність в анамнезі травматич них оперативних вагінальних пологів; операцій з приводу тяжкого ендометріозу, запаль них захворювань органів таза, онкогінекологічних захворювань; іншої тазової хірургії; передопераційного опромінення органів таза.

Анамнез. Пацієнтки з повним нетриманням сечі скаржаться на наявність безболісно го і постійного витікання сечі, яке виникло після травматичних пологів, операцій на та зових органах або тазового опромінення. Розвиток фістули після операції відбувається звичайно через 5–14 днів.

Рис. 8.7. Везиковагінальна фістула (ано мальне сполучення між сечовим міхуром і піхвою призводить до мимовільного виділен ня сечі).

Діагностика.

Тест із метиленовим синім. У разі наяв ності везиковагінальної фістули водний роз чин метиленового синього, що інстилюється в сечовий міхур, витікає на прокладку або тампон, введений у піхву.

З метою діагностики уретеровагінальної фістули виконують внутрішньовенне введен& ня індигокарміну і контролюють забарвлен ня тампону, введеного у піхву. Індигокармін фільтрується через нирки, потрапляє в сечо води і далі в піхву. У разі уретеровагіналь ної фістули тест з метиленовим синім буде негативним, а тест з індигокарміном — по зитивним.

Цистоуретроскопія може бути корисною для ідентифікації кількості та локалізації фістул. Чутливими методами діагностики уретеровагінальних фістул також є внутрі шньовенна пієлографія (екскреторна уро графія) і ретроградна пієлографія (урогра фія).

9 0

1

Рис. 8.8. Нетримання сечі при перерозтягненні сечового міхура:

1 — нейрогенна втрата функ ції детрузора спричинює ано малії фази випорожнення, що призводить до перерозтягнення сечового міхура. Сечовий міхур звільнюється внаслідок надмір ного розтягнення

Розділ 8. Нетримання сечі

Лікування. Основним методом лікування повного нетримання сечі є реконструктив на хірургія. Більшість акушерських фістул можуть бути відновлені відразу після пологів. Постхірургічні фістули звичайно оперують через 3–6 міс після попередньої операції. Цей період є необхідним для зменшення запальної реакції і , можливо, збільшення васкуля ризації травмованих тканин.

При інфекціях сечових шляхів проводять курс етіотропної антибіотикотерапії; замі сна терапія естрогенами має позитивний ефект у жінок у постменопаузі з симптомами урогенітальної атрофії. Для зменшення запальної реакції інколи використовують корти костероїди, хоча їх роль ще не визначена.

Нетримання сечі при переповненні сечового міхура

Нетримання сечі при переповненні сечового міхура звичайно розвивається у пацієн ток з недостатністю функції детрузора (гіпотонія сечового міхура) або арефлексією детрузора (втрата контрактильної функції сечового міхура, аконтрактильність). В ре зультаті скорочення сечового міхура різко зменшуються або зникають, що призводить до неповного випорожнення, затримки сечі та перерозтягнення сечового міхура (рис. 8.8).

Причини нетримання сечі при переповненні сечового міхура внаслідок недостатності функції детрузора дуже варіюють від затримки фекалій і впливу пухлин таза до вико ристання деяких медикаментів чи неврологічних захворювань (хвороба нижніх мотор них нейронів, автономна нейропатія при цукровому діабеті, травмах спинного мозку і розсіяного склерозу) (табл. 8.6).

Вихідні обструкції, звичайно виникають внаслідок хірургічних процедур, які призводять до утворення рубців, стенозу, обструкції або перекручування уретри, також мо жуть бути причиною нетримання сечі при переповненні сечового міхура, хоча вони є рідкісними у жінок.

Післяопераційне перерозтягнення сечового міхура може бути пов’язане з недіагностованою затримкою сечі або використанням епідуральної чи спінальної анестезії.

Клінічна маніфестація. Пацієнтки можуть скаржитися на постійне підтікання сечі, а також симптоми стресово го або імперативного нетримання сечі. При вихідній об струкції можуть мати місце напруження при сечовипус канні, слабкий потік сечі, затримка сечі або неповне ви порожнення сечового міхура.

Лікування. Лікувальна стратегія при нетриманні сечі при переповненні сечового міхура спрямована на ліквідацію за тримки сечі, збільшення контрактильної здатності сечово го міхура, зменшення уретрального тиску замикання.

Медикаментозне лікування нетримання сечі при пе реповненні сечового міхура включає різні препарати, що дозволяють зменшити уретральний тиск замикання (пра зозин, теразозин, феноксибензамін), а також зменшити вихідну резистентність сечового міхура — релаксанти поперечно смугастих м’язів (діазепам, дантролен).

Для збільшення контрактильності сечового міхура використовують холінергічні агенти (бетанехол). Само катетеризація сечового міхура може також бути викори стана для профілактики хронічної затримки сечі та вто ринної інфекції.

9 1

Акушерство і гінекологія. Том 2

Таблиця 8.6

Причини нетримання сечі при переповненні сечового міхура

Причини	Асоційовані стани
Неврогенні	Хвороба нижніх моторних нейронів
	Автономна нейропатія (цукровий діабет)
	Травми спинного мозку
	Розсіяний склероз
Обструктивні	Постхірургічна обструкція уретри
	Післяопераційне перерозтягнення сечового міхура (рідко)
	Пухлини
Фармакологічні	Антихолінергетики
	Альфа адреноміметики
	Епідуральна і спінальна анестезії
Інші	Психогенні (психоз або тяжка депресія)
	Ідіопатичні
	Затримка фекалій

Пацієнтки з нетриманням сечі при переповненні сечового міхура внаслідок вихідної обструкції підлягають хірургічному лікуванню. Катетеризація сечового міхура в після операційному періоді може бути необхідною протягом 24–48 год.

Контрольні питання

1.Наведіть частоту нетримання сечі у жінок. Які фактори ризику цього ускладнення?

2.Які існують типи нетримання сечі?

3.Охарактеризуйте причини та клінічну симптоматику при стресовому, імперативному, повному, нічному нетриманні сечі, а також при нетриманні сечі при переповненні сечового міхура.

4.Які анатомічні особливості сечостатевої системи можуть сприяти нетриманню сечі?

5.Як відбувається неврологічний контроль функцій сечового міхура і сечівника?

6.В чому полягає проба Вальсальви, кашльова проба?

7.Охарактеризуйте методику проби «з ватним тампоном». Її клінічне значення.

8.Для чого застосовується цистометрографія, урофлоуметрія?

9.Охарактеризуйте ступені тяжкості, критерії та методи діагностики стресового нетримання сечі.

10.Які методи лікування застосовують при стресовому нетриманні сечі?

11.Які хірургічні операції використовують при стресовому нетриманні сечі? Поняття про слінгові операції.

11.В чому полягають діагностика та лікування імперативного нетримання сечі?

12.Охарактеризуйте патогенез, діагностику та лікування повного нетримання сечі.

13.Які особливості діагностики та лікування нетримання сечі при переповненні сечового міхура?

9 2

Розділ 9

ПУБЕРТАТНИЙ ПЕРІОД, МЕНСТРУАЛЬНИЙ ЦИКЛ І МЕНОПАУЗА

Пубертатний період

Пубертатний період (пубертат) включає серію стадій розвитку організму, при яких відбувається статеве дозрівання дівчинки і становлення її репродуктивної функції. Цей процес супроводжується маркерними нейроендокринними та фізіологічними змінами репродуктивної системи і досягає кульмінації під час розвитку вторинних статевих оз нак, здатності до овуляції та менструації, досягнення фертильності. Значний стрибок со матичного росту, а також драматичні психосоціальні зміни також характеризують пу бертатний розвиток. Але зміни росту і психосоціального розвитку не завжди є синхрон ними змінам у репродуктивній системі, що призводить до невірного трактування індиві дуальної «зрілості». У дівчаток пубертатний період відбувається швидше, ніж у хлоп чиків. Так, дівчатка завершають пубертатний розвиток за 3 роки, тимчасом як хлопчи ки — за 5 років.

До початку фенотипових змін у зв’язку з регенерацією ретикулярної зони кори над ниркових залоз виникає адренархе (у 6–8 років). Гонадархе (близько 8 років) відбу вається з початком стимуляції під дією гонадотропін рилізинг гормону (ГнРГ) секреції передньою часткою гіпофіза лютеїнізуючого гормону (ЛГ) і фолікулостимулюючого гор мону (ФСГ). Це, в свою чергу, є тригером до початку подальших фізичних змін, вклю чаючи розвиток молочних залоз (телархе), розвиток лобкового і аксилярного оволосін ня (пубархе), стрибок росту і початок менструацій (менархе), звичайно в такому поряд ку (табл. 9.1) Адренархе і гонадархе не є частинами пубертатного розвитку.

Формування вторинних статевих ознак	Таблиця 9.1
Вторинні статеві ознаки	Середній вік, роки
Початок розвитку молочних залоз (зачатки)	9,8
Початок лобкового оволосіння	10,5–11
Пубертатний стрибок росту	11,4
Менархе	12,8
Зріле лобкове оволосіння	13,7
Зріла молочна залоза	14,6

9 3

Акушерство і гінекологія. Том 2

Гормональні зміни перед пубертатним періодом — адренархе і гонадархе

Адренархе — зростання продукції андрогенів наднирковими залозами — виникає між 6 і 8 м роками життя. У надниркових залозах починається регенерація ретикулярної зони, яка була пригнічена відразу після народження дівчинки, із супутнім підвищенням активності Р450 мікросомальних ензимів. Цей внутрішній шар кори надниркових залоз є відповідальним за секрецію статевих стероїдних гормонів. У результаті зростає про дукція андрогенних стероїдних гормонів надниркових залоз — дегідроепіандростерону сульфату (ДГЕАС), дегідроепіандростерону (ДГЕА) й андростендіону, що має місце від 6–8 до 13–15 років.

Гонадархе — встановлення нормальної функції яєчників — починається близько 8 років, коли зростає пульсуюча секреція ГнРГ гіпоталамусом. Це веде до стимуляції син тезу гонадотропінів ФСГ і ЛГ передньою часткою гіпофіза, що відбувається переважно під час сну і не супроводжується ніякими фенотиповими змінами.

Першою ознакою пубертатного періоду є збільшення пульсаційної секреції ЛГ вночі. Цю пульсаційну секрецію ЛГ вночі змінює пульсаційна секреція ЛГ і ФСГ протягом дня, що призводить до зростання рівня естрогенів внаслідок росту фолікулів у яєчниках. По зитивний зворотний зв’язок від збільшення рівня естрадіолу ініціює пік ЛГ, необхідний для індукції овуляції.

Адренархе не є обов’язковим для нормальної функції яєчників — гонадархе. Це підтверджується тим фактом, що пацієнтки з гіпофункцією кори надниркових залоз ма ють нормальний пубертатний розвиток. Яєчники, в свою чергу, можуть починати функ ціонувати до адренархе у разі передчасного пубертатного розвитку. З іншого боку, го надна функція не є необхідною для функції надниркових залоз — доказом є нормальне адренархе у пацієнток з дисгенезією гонад.

Першою фенотиповою зміною в пубертатному періоді в більшості випадків є поча ток розвитку молочних залоз (телархе), який відбувається близько 10 років. Але інколи може спостерігатися збільшення швидкості лінійного росту за 1–2 роки до початку те лархе, сповіщаючи про початок пубертатного розвитку. Після телархе починає розвива тись лобкове оволосіння, пубархе (нерідко разом з аксилярним), що має місце близько 11 років. Подальшими подіями звичайно є пубертатний стрибок росту (9 см/рік), який спостерігається близько 12 років і, нарешті, менархе — близько 13 років (рис. 9.1). Менар хе відбувається звичайно через 2–2,5 роки після телархе. Нормальний пубертатний роз виток починається у межах 2,5 стандартних відхилень від середніх значень, тобто між 8 і 14 роками.

Телархе

Першою стадією телархе є розвиток бруньок молочних залоз, що звичайно відбуваєть ся близько 10–11 років. Телархе звичайно є першою фенотиповою зміною в серії подій пубертатного віку і виникає внаслідок зростання рівня циркулюючих естрогенів. Водно час із телархе відбувається естрогенізація слизової оболонки піхви і розвиток піхви і матки. Подальший розвиток молочних залоз відбувається протягом пубертатного і підліткового періоду. Відповідні зміни молочних залоз поділяють на 5 стадій, згідно з класифікацією Маршалла і Таннера (Marshall, Tanner) (табл. 9.2).

Пубархе

Початок росту лобкового волосся звичайно відбувається після телархе, приблизно в 11–12 років, і часто супроводжується ростом аксилярного волосся. Пубархе звичайно

9 4

			Розділ 9. Пубертатний період
6
5
4
3
2
1
8	10	12	14	16	18
					Вік, роки
Рис. 9.1. Середній вік основних подій пубертатного періоду:
1 — доросле лобкове оволосіння — 13,7 (12–18 років); 2 — доросла молочна
залоза — 14,6 (12–18 років); 3 — початок менструації (менархе) — 12, 8 (9–15,5
років); 4 — максимальний ріст — 11,4 (10–14 років); 5 — початок лобкового ово
лосіння (пубархе) — 10,5 років (8,5–13,5); 6 — початок розвитку молочних залоз:
(зачатки, телархе) — 9,8 (8–13 років)

відбувається після телархе, але одночасний розвиток телархе і пубархе також є нормаль ним. У представниць чорної раси пубархе може передувати телархе, що не є патологією. Розвиток лобкового й аксилярного оволоссіння відбувається вторинно внаслідок збільшення концентрації циркулюючих андрогенів. Інколи поняття пубархе й адренархе вживають як синоніми, але це не зовсім вірно. Пубархе — розвиток лобкового оволосін ня, що відбувається під дією надниркових андрогенів у віці після 10 років у стадії пубер татного розвитку, а адренархе — активізація синтезу андрогенів у надниркових залозах, що відбувається між 6 і 8 м роками життя і передує початку пубертатного розвитку.

Пубертатний стрибок росту

Збільшення секреції естрогенів стимулює продукцію гормону росту, який, в свою чер гу, стимулює інсуліноподібний фактор росту І, що сприяє збільшенню соматичного росту. Пубертатний стрибок росту характеризується прискоренням росту дівчинки, що почина ється у віці 9–10 років і досягає максимальної швидкості між 12 і 13 м роками (9 см/рік).

Але ці взаємовідношення є дозозалежними і надмірний рівень естрогенів призводить до пригнічення виділення гормону росту і соматомедину С. У подальшому, внаслідок впливу естрогенів на припинення росту епіфізарних зон росту довгих трубчастих кісток, за швидким стрибком росту може статися припинення росту.

Естрогени посилюють ріст кісток, особливо осьового скелета. Гормон росту має більший вплив на ріст довгих трубчастих кісток. Це пояснює той факт, що хворі з гіпо гонадизмом часто мають короткий тулуб з відносно довгими кінцівками (євнухоїдний габітус). При дефіциті гормону росту хворі нерідко мають протилежну генетичній статі зовнішність. Естрогени також сприяють закриттю епіфізарних зон росту трубчастих

9 5

Акушерство і гінекологія. Том 2

1

2

3

4

5

а

б

Рис. 9.2. Розвиток молочних залоз та лоб кового оволосіння (за Tanner):

а — розвиток молочних залоз: 1 — препу бертатна молочна залоза; 2 — стадія зачатків; 3 — збільшення і підняття молочної залози; 4 — збільшення ареоли; 5 — доросла молочна залоза;

б — розвиток лобкового оволосіння: 1 — препубертатне лобкове оволосіння; 2 — пресек суальне оволосіння; 3 — сексуальне оволосі ння; 4 — середній щиток; 5 — жіночий щиток

кісток. Отже, пацієнти з передчасним стате вим розвитком мають ранній початок росту, але, остаточно, мають невисокий зріст внаслі док передчасного закриття епіфізарних зон росту, якщо не проводиться своєчасне ліку вання.

Менархе

Середній вік менархе (першої менструа ції) коливається між 12 та 13 роками (12,7 року). Менархе відбувається звичайно через 2 роки після телархе (розвитку зачатків мо лочних залоз). Менструальний цикл у під літків звичайно є нерегулярним протягом перших 6 міс–1 року після менархе, що свідчить про ановуляторні цикли. Встанов лення регулярних овуляторних циклів від бувається приблизно через 2 роки після ме& нархе. Затримка менархе може мати місце у гімнасток, бігунів на довгі дистанції і бале рин. Висловлюються думки, що сигналом для початку менархе є досягнення певної маси тіла (17–22 % жирової тканини), що звичайно має місце при масі тіла > 45 кг. Але немає точних даних, що більше впливає на затримку менархе: нестача жирової тканини чи стресові й фізичні навантаження.

Овуляторні менструальні цикли супро воджуються підвищенням рівня прогестеро ну після овудяції. Овуляція звичайно є не постійною протягом 1–2 років після менар хе, що проявляється нерегулярними менст руальними циклами. Після цього періоду менструальний цикл у підлітків повинен встановитися, і відсутність регулярних циклів може свідчити про репродуктивні розлади.

Порушення пубертатного розвитку

Нормальний пубертатний розвиток почи нається між 8 і 14 м роками (±2,5 стандарт них відхилення від середніх значень). Якщо у дівчинки вторинні статеві ознаки з’явля ються до 8 років, або якщо вторинні статеві ознаки відсутні до 14 років, або якщо у дівчинки з розвинутими вторинними стате вими ознаками відсутня менструація до 16 років, такі пацієнтки підлягають додатково му обстеженню.

9 6

			Розділ 9. Пубертатний період
			Таблиця 9.2
	Стадії пубертатного розвитку (за Marshall, Tanner)
Cтадія		Розвиток молочних залоз	Розвиток лобкового
			оволосіння
І		Препубертат: підняття сосків	Лобкове волосся відсутнє
		молочних залоз
ІІ		Стадія «бруньок»: підняття	Щиткове лобкове волосся
		молочних залоз і сосків,
		збільшення ареол
ІІІ		Подальший розвиток молочних	Волосся вкриває лобок
		залоз і сосків без виділення
		контурів
IV		Випинання ареол і сосків,	Незначне латеральне поширення
		формування вторинного горбка	лобкового волосся
V		Зріла стадія: випинання тільки	Волосся поширюється на
		сосків, ареола зливається	медіальну поверхню стегон
		з контуром залози

У представниць чорної раси пубертатний період у нормі може починатися до 8 років. Можуть мати місце ізольоване передчасне телархе або пубархе без інших ознак пубер татного розвитку, що не потребує термінового обстеження, але свідчить про необхідність спостереження для виключення можливого передчасного пубертатного розвитку. Пе редчасне телархе звичайно виникає в перші 7 років життя, а передчасне пубархе може бути ранньою ознакою синдрому полікістозних яєчників у подальшому житті.

Передчасний пубертатний розвиток є більш частим у дівчаток (у 5 разів частіше, ніж у хлопчиків), а затримка пубертатного розвитку є більш частою у хлопчиків.

Пубертатний розвиток може починатися раніше за таких обставин:

1)у пацієнток з наявністю раннього пубертатного розвитку в сімейному анамнезі;

2)у представниць чорної раси; при мешканні в екваторіальній зоні;

3)при мешканні низько щодо рівня моря; в урбанізованих містах;

4)при ожирінні;

5)при сліпоті.

Пізній початок статевого розвитку може спостерігатися:

1)при цукровому діабеті;

2)при значних ступенях ожиріння;

3)при недостатньому харчуванні;

4)при надмірних стресових та фізичних навантаженнях.

Передчасний пубертатний розвиток

Передчасний пубертатний розвиток — це поява вторинних статевих ознак до 8 років. У дівчаток близько 75 % випадків передчасного пубертатного розвитку є ідеопатични ми, тимчасом як у хлопчиків — лише 40 %. Сучасні можливості високочутливих ме тодів інтракраніальної візуалізації, зокрема магнітно резонансної томографії, можливо, дозволять виявити причини цих так званих «ідеопатичних» станів.

Ізосексуальний передчасний пубертатний розвиток — це передчасний пубертатний період, який відповідає генетичній статі індивіда.

9 7

Акушерство і гінекологія. Том 2

Гетеросексуальний передчасний пубертатний розвиток — передчасний пубертатний розвиток, який розвивається за типом, протилежним генетичній статі індивіда. Гетеро сексуальний передчасний пубертатний розвиток у дівчаток відображає надмірну продук цію андрогенів наднирковими залозами або яєчниками.

Ізосексуальний передчасний розвиток є більш частим, ніж гетеросексуальний перед часний статевий розвиток.

Виділяють дві форми передчасного статевого розвитку: ГнРГ залежну і ГнРГ неза лежну.

ГнРГ&залежна форма передчасного статевого розвитку («справжня», «повна», «цент ральна») розвивається внаслідок передчасної активації гіпоталамо гіпофізарно гонадної осі, а саме при ранній активації гіпоталамічного генератора ГнРГ пульсації, і звичайно є ідеопатичним. Лікування цього стану полягає у призначенні агоністів гонадотропін рилі зинг гормонів (золадекс, диферелін, люпрон) з метою супресії передчасної активації ГнРГ пульсації. Однією з найбільш серйозних причин ГнРГ залежного передчасного пу бертатного розвитку є пухлини ЦНС), зокрема гамартроми. Лікування гамартром може бути хірургічним, променевим або медикаментозним (агоністи ГнРГ).

ГнРГ&незалежна форма передчасного статевого розвитку (неповна, периферична, пе редчасний псевдопубертатний розвиток) розвивається внаслідок продукції статевих сте роїдів яєчниками, яка не залежить від гіпоталамо гіпофізарно гонадної регуляції. В дея ких випадках периферична продукція гормонів може активувати гіпоталамо гіпофізар но гонадну систему, що призводить до змішаної форми передчасного статевого розвит& ку. Найбільш частими причинами ГнРГ незалежного передчасного статевого розвитку можуть бути такі стани:

1)функціональні кісти яєчників (найбільш часта причина);

2)гранульозоклітинні пухлини яєчників (підлягають хірургічному видаленню);

3)синдром Мак Куна — Олбрайта (McCune — Albright) — полікістозна фіброзна дис плазія, що характеризується численними фіброзно кістозними ураженнями кісток, аси метричною пігментацією шкіри («кавові плями») і передчасним статевим розвитком;

4)автономна продукція естрогенів яєчниками внаслідок генетичних мутацій гона дотропінових рецепторів, що призводить до їх активації та передчасного статевого роз витку; лікування цього синдрому полягає у призначенні інгібітора ароматази — тесто лактону;

5)гіпотиреоїдизм (спостерігається затримка кісткового віку, на відміну від випереджен ня при всіх інших формах; використовується замісна гормональна терапія тироксином);

6)екзогенна гормональна медикаментозна терапія (необхідно припинення такої те рапії);

7)стероїд продукуючі пухлини надниркових залоз (є рідкісними, підлягають хірург ічному видаленню).

Діагностика передчасного статевого розвитку та його форм починається зі збирання анамнезу хворої. З’ясовують особливості росту дитини, особливості появи ознак пубер татного періоду, сімейний анамнез щодо можливих репродуктивних аномалій, наявність екзогенного гормонального впливу, симптоми захворювань щитоподібної залози, невро логічних і цереброваскулярних хвороб (інсульт).

При об’єктивному обстеженні оцінюють зріст, масу тіла відносно вікових стандартів, масо ростовий коефіцієнт. Оцінюють вираженість вторинних статевих ознак за шкалою Таннера, виконують дослідження стану щитоподібної залози і неврологічного статусу, обстежують шкіру щодо наявності «кавових плям», проводять ультрасонографію, абдо мінальне і тазове (вагінальне або ректальне) дослідження щодо виявлення функціональ них кіст і пухлин яєчників.

Лабораторні аналізи включають оцінку сироваткових рівнів естрадіолу, ЛГ, ФСГ, тиреотропного гормону (ТТГ) і хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ).

9 8