Передмова

«Методичні рекомендації для самостійної роботи та виконання контрольних робіт студентами заочної форми навчання напрямів підготовки 6.030601 «Менеджмент», 6.030509 «Облік і аудит» і 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» покликані:

– формувати комунікативну компетентність та культуру студентів у сфері професійного спілкування;

– набути практичних умінь і навичок умілого використання різноманітних засобів мови у професійній комунікації;

– засвоїти студентам лексичні, граматичні, орфографічні, стилістичні, акцентологічні норми сучасної української літературної мови;

– практично оволодіти основами офіційно-ділового, наукового стилів; дотримувати основних вимог до складання та оформлення документів професійної галузі;

– збагатити словниковий запас термінологічного фахового лексикону; користуватися різними типами словників;

– розвивати творчі здібності студентів, логіки їхнього мислення, відчуття мовної норми.

Завдання методичних рекомендації містять багато нової додаткової інформації, що сприятиме глибшому та повнішому опануванню студентами професійних знань.

Модуль 1. Мова і професія

Тема 1. Особливості розвитку мовної системи і професійне спілкування.

1. Мова і мовлення.

2. Походження і функціонування мови.

3. Національна мова і мовна політика.

4. Українська літературна мова та її норми.

5. Стилі сучасної української літературної мови.

6. Характеристика ділового стилю і вимоги до мови документів.

Для з’ясування, яке місце посідає професійне спілкування у мовній системі, треба знати, чим різняться такі поняття, як «мова» і «мовлення», коли і чому виникла мова, як вона розвивається і функціонує, яким чином співвідносяться поняття «національна мова», «національна політика» і «національна культура» і як функціонує національна мова у межах різних стилів і різних форм мовлення (усної і писемної).

1. 1. Мова і мовлення

Уперше розрізнення понять «мова» і «мовлення» відбулося тільки на початку XX століття завдяки відомим лінгвістам – швейцарцю Фердинанду де Соссюру і росіянину Льву Щербі. Проте й зараз у повсякденному спілкуванні ці терміни вживаються як синоніми, хоча без з’ясування різниці між ними неможливо усвідомити систему будь-якої мови (морфології і синтаксису або методики викладання іноземних мов).

Справа у тому, що мова і мовлення – поняття близькі, але не тотожні.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів, типів речень тощо), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий усім представникам мовного колективу, незалежно від їх віку, статі, тембру голосу або місця проживання. Коли виникає потреба, цей код приводиться в дію і матеріалізується в окремому акті говоріння, тобто мовленні.

Звідси, мова – це засіб спілкування, а мовлення – сам процес і результат спілкування, який відбувається у певній аудиторії і в певних часових межах, матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах і міміці (останнє характерне для глухонімих) або буквах і розділових знаках (чи в інших технічних засобах). Мову ми можемо відчути тільки через мовлення, бо мовлення – це мова в дії. Мова однакова для всіх членів певного мовного колективу, а мовлення завжди індивідуальне. Воно реалізується у безлічі варіантів і ситуацій.

Отже, правильне мовлення, якщо воно оточує людину ще з дитинства, формує і глибину мовних знань, але, з іншого боку, недбале ставлення до вивчення мовної системи (фонетики, граматики, лексики) зрештою призводить до помилок в усній і писемній формах спілкування. При цьому неабиякого значення набувають питання про походження і функціонування мови взагалі й української національної мови зокрема, а також про специфіку різних форм мовлення у конкретних сферах людського спілкування.