Судмед / SM_pract_Medic UKR

ки). Наступне падіння потерпілого приводить до важкої черепно-мозкової травми, що найчастіше і є причиною смерті.

Травма нижніх кінцівок і голови характерна і для постраждалих водіїв і пасажирів мотоцикла. Нижні кінцівки при цьому страждають у результаті ударів об деталі мотоцикла і тертя об їх. Ці ушкодження розташовуються на передньовнутрішніх поверхнях стегон і гомілок і являють собою смугасті садна, забито-рвані рани, переломи кісток гомілки, рідше стегнової кістки. Наступне падіння й удар об дорожнє покриття приводить до втисненого чи відламчастого переломам черепа, ушкодженням головного мозку, а іноді — і до травми грудної клітки. Просторість і вага цих ушкоджень залежить від швидкості руху мотоцикла і стану ґрунту в місці падіння. Іноді у водія мотоцикла утворюються садна і неглибокі ранки на звернених друг до друга поверхнях I і II пальців однієї чи обох кистей рук від удару й тертя об важелі руля. При наїзді мотоцикліста на натягнутий поперек дороги провід у нього може відбутися майже повне відділення голови.

При зіткненні мотоцикла з іншим транспортним засобом смертельні ушко-

дження найчастіше отримують мотоводії, травма у котрих є комбінованою. Характерне поєднання черепно-мозкової травми з пошкодженням кінцівок, грудей та органів черевної порожнини. Ізольована черепно-мозкова травма зустрічається рідко. Остання найбільш характерна для падіння з мотоцикла: численні садна і синяки лиця, рани з відшаруванням країв від кісток, вдавлені переломи кісток передньої поверхні черепа з розповсюдженням тріщин на основу черепа, крововиливи під оболонки, в шлуночки та речовину мозку. Має місце також поєднана травма грудей і живота.

У цілому можна відзначити, що при мотоциклетній травмі утворюються менш великі ушкодження, чим при автомобільній. Виключення складають лише випадки зіткнення мотоцикла з іншими видами транспорту (автомобілем, потягом і т.п.). Така комбінована автомобільно-мотоциклетна травма супроводжується виникненням множинних грубих ушкоджень у водія й пасажирів мотоцикла.

Тракторну травму можна розділити на травму гусеничними і травму колісними тракторами. Ушкодження, заподіювані колісними тракторами, нерідко нагадують автомобільну травму. Травма гусеничними тракторами, навпроти, відрізняється значною своєрідністю, що дозволяла в більшості випадків установлювати по характері ушкоджень наявність і вид тракторної травми, а іноді тип і марку трактора.

Так само, як і автомобіль, котрий рухається трактор може нанести по тілу пішохода удар, переїхати через тіло жертви чи придавити потерпілого до нерухомого предмета. Крім того, тракторист і пасажири можуть випасти з кабіни трактора під час його руху чи одержати травму в кабіні. Ці види тракторної травми нерідко комбінуються: падіння з кабіни трактора супроводжується наступним переїздом колесом чи гусеницею; удар трактором, який рухається, також може сполучатися з наступним переїздом.

На відміну від автомобілів деякі марки колісних тракторів при русі на нерівній місцевості легко перекидаються. Ушкодження водія трактора і його пасажирів

181

при цьому виді травми виникають у результаті комбінації ударів і стиснення. Тому що трактори використовуються для пересування начіпних чи причіпних сільськогосподарських, дорожніх, землерийних і інших машин і знарядь, буксирування різних саней і візків, то можливе заподіяння ушкоджень цими машинами й знаряддями.

Таким чином, класифікація тракторної травми може бути представлена в наступному виді:

1.Удар частинами трактора, що рухається.

2.Переїзд гусеницею чи колесом трактора.

3.Падіння з трактора, що рухається, чи причепа.

4.Травма в кабіні (звичайно при перекиданні трактора).

5.Притиснення трактором до нерухомого предмета.

6.Комбіновані види тракторної травми: а) удар із наступним переїздом, б) падіння з трактора з наступним переїздом.

7.Травма причіпними чи начіпними знаряддями, які буксируються візками (саньми).

8.Інші випадки.

Механізми утворення й особливості ушкоджень, заподіюваних гусеничними тракторами. Удар якою-небудь частиною трактора, що рухається, приводить до утворення ушкоджень, характерних для впливу тупого твердого предмета. Невелика швидкість руху гусеничних тракторів (звичайно не перевищуюча 10-15 км/г) є причиною того, що цей вид тракторної травми зустрічається рідко, а ушкодження в місці первинного удару — незначні. Відкидання тіла й ушкодження від струсу внутрішніх органів, характерні для удару автомобілем, що рухається, майже не зустрічаються.

Найбільш характерна картина ушкоджень спостерігається при переїзді гусеницями через тіло жертви. При цьому виникають множинні грубі ушкодження, як правило, що приводять до загибелі потерпілих на місці події.

Характер ушкоджень, що виникають при цьому виді тракторної травми, багато в чому залежить від пристрою гусениці й особливостей перекочування її через тіло жертви. Гусениця являє собою замкнутий металевий ланцюг, що складається з окремих ланок (траків), шарнірно з'єднаних між собою. На опорній поверхні цих ланок, поперечно до довжини гусениці, розташовані виступаючі шпори (грунтозачипи). Відстань між суміжними шпорами в тракторів однойменних марок приблизно однаково. Питомий тиск шпори в 30-40 разів вище питомого тиску всієї ланки гусениці, тому саме шпори заподіюють більш виражені ушкодження, чим інші частини гусениці, а самі ушкодження здобувають своєрідний характер у залежності від будівлі шпор і чергування їх по довжині гусениці.

По своєму пристрої шпори можуть бути як переривчастими, що складаються з декількох частин (трактора ДТ-54, ДТ-75 та ін.), так і безупинними по всій ширині гусениці (трактора С-80, С-100, Т-4 та ін.).

Перекочування гусениці через тіло жертви має свої особливості, що відрізняють переїзд трактором від переїзду автомобілем. Так, друга фаза переїзду колесом

182

автомобіля (штовхання, перекочування тіла) при тракторній травмі практично не зустрічається, а третя й четверта фази різко відрізняються від таких при автомобільній травмі. Зокрема, у момент в'їзду гусениці на тіло нерідко має місце «затягування -підтягання» жертви під гусеницю. При цьому грунтозачипи, чіпляючи за одяг потерпілого, затягують його тіло під гусеницю. Саме перекочування гусениці через тіло (четверта фаза) відбувається не безупинно, а переривчасто: траки гусениці, накочуючи на перешкоду, стоять якийсь час нерухомо, поки вся маса трактора не перекотиться на роликах через групу траків, фіксованих на тілі. Рухаючи з малою швидкістю, трактор здавлює тіло повільно, збільшуючи тим самим тривалість тиску.

Тиск грунтозачипів (шпор) при переїзді приводить до утворення на шкірі смугастих саден і синців, що розташовуються перпендикулярно лінії переїзду. Як правило, в одного з країв саден виявляється шматок зрушеного епідермісу, спрямованого убік, протилежний руху трактора.

Відстані між цими ушкодженнями приблизно однакові і відповідають таким між шпорами гусениці трактора, що зробив переїзд. По суті справи, ці ушкодження є контактними відбитками шпор гусениці. Якщо шпори суцільні, то і садна (синці) також є суцільними; у тих випадках, коли шпори складені, садна мають переривчастий характер. Вимір розмірів саден, відстаней між ними, а також ділянок неушкодженої шкіри між окремими частинами саден дає можливість установити марку гусеничного трактора.

Нерідко при переїзді гусеничним трактором, крім саден і синців, виникають великі забито-рвані рани, один край яких широко відшарований від підлягаючих тканин, і шматок, що утворився, відвернуть в одну сторону. У глибині ран виявляється забруднення землею, травою і т.п.

Сильне стиснення тіла в момент переїзду гусеничним трактором приводить до утворення множинних переломів кісток і руйнуванню внутрішніх органів. Просторість ушкоджень залежить від напрямку переїзду — поперечний переїзд звичайно викликає ушкодження в одній чи двох областях тіла, подовжній супроводжується грубим руйнуванням усіх його областей.

У більшості випадків переїзд через голову приводить до її деформації за рахунок виникнення множинних відкритих переломів черепа, розім'яттю головного мозку й видавлюванню мозкової речовини через рани, що утворилися, і природні отвори. Переїзд через тулуб супроводжується множинними двосторонніми переломами ребер, кісток таза, грубими руйнуваннями внутрішніх органів, відривами і переміщеннями їх. Переїзд уздовж кінцівок приводить до утворення характерних переломів довгих трубчастих кісток, що мають шаблиноподібний характер із надщербленим у центрі відламком, ширина якого наближається до товщини грунтозачипу.

Незважаючи на великі грубі ушкодження, що виникають при переїзді гусеничним трактором, розчленовування тіла при цьому звичайно не спостерігається. Лише в рідких випадках можливі відриви кінцівок (особливо верхніх) і навіть голови, що виникають при подовжньому переїзді.

183

Дослідження трупа завжди повинне сполучатися з ретельним оглядом одягу, на якій можна знайти сліди й ушкодження, характерні для переїзду: смугасті забруднення, сплющення тканини, щілиноподібні розриви, що виникають у результаті впливу грунтозачипів, забруднення одягу мастильною речовиною. Застосування медико-криміналістичних методів дослідження (методу кольорових відбитків, дослідження в інфрачервоних, м'яких рентгенівських променях) дає можливість виявити в цих слідах на одязі впровадження дрібних часток металу (заліза).

Знання ушкоджень, характерних для переїзду гусеничним трактором, дозволяє упевнено вирішувати експертні питання. Зокрема, виявлення типових саден, синців і забито-рваних раней, розташованих на тілі жертви у визначеній послідовності, допоможе установити наявність і вид тракторної травми, а також висловити судження про марку гусеничного трактора, що зробив переїзд. При наявності ушкоджень, що утворилися в результаті впливу грунтозачипів, легко визначити положення тіла в момент переїзду. Шматки зрушеного епідермісу на саднах і відшарування країв ран дозволяє установити напрямок руху трактора в момент переїзду, тому що вони відвертаються шпорою убік, протилежну тієї, куди рухався трактор. Рішення цього питання у свою чергу дає можливість визначити послідовність одержання ушкоджень.

Притиснення тіла трактором до нерухомих предметів — рідкий вид трактор-

ної травми, що супроводжується звичайно здавленому грудної клітки й живота. При цьому спостерігаються множинні двосторонні переломи ребер, розриви, роз- м'яття і переміщення внутрішніх органів.

Падіння з трактора, що рухається, якщо воно не супроводжується наступним переїздом, звичайно не викликає важких ушкоджень, що зв'язано з невеликою швидкістю руху трактора. При цьому виникають ушкодження, характерні для падіння з невеликої висоти.

Особливості ушкоджень, заподіюваних колісними тракторами. Як уже від-

значалося, ушкодження, заподіювані колісними тракторами, у більшості випадків дуже важко відрізнити від автомобільної травми. Переїзд колісним трактором звичайно супроводжується утворенням таких само ушкоджень, як і переїзд автомобілем. Отдиференцювати вид транспортної травми при цьому можна тільки у випадках виявлення відбитка малюнка протектора колеса, тому що цей малюнок має різний візерунок в автомашин і тракторів.Деякі марки колісних тракторів мають малу стійкість на поперечних ухилах і легко перекидаються при роботі на пересіченій місцевості. При цьому в трактористів і пасажирів утворюються важкі ушкодження голови, груди, живота й таза (переломи кісток, руйнування внутрішніх органів) при відносно слабко виражених зовнішніх ушкодженнях. Однак у деяких випадках стиснення частинами трактора, що перекинувся, майже не супроводжується утворенням тілесних ушкоджень. Смерть у таких випадках настає від механічної асфіксії у результаті стиснення грудей і живота.

Залізнична травма характеризується численними значними ушкодженнями, які локалізуються одночасно в кількох, а деколи у всіх частинах тіла. У залізничній травмі розрізняють: удар залізничним транспортом, що рухається; переїзд ко-

184

лесами; падіння з потягу; здавлення тіла частинами транспорту; травма в середині вагонів при залізничній катастрофі; комбіновані види.

Судово-медична діагностика залізничної травми та її видів грунтується на виявленні специфічних і характерних ознак.

До специфічних ознак залізничної травми відносять: відокремлення частини тіла або поділ його на частини; смуги зсаднення від тиснення поверхнею колеса, що котиться, або стрічки зсаднення по краю відчленованої частини тіла; своєрідне садно певної форми від первинного «щипка» колесом; кутовидні шматки шкіри (у вигляді великих зубців пилки) по краю розчленування; клиноподібний дефект тканин в зоні переїзду; «складчасте загладження» матерії одягу з металевим блиском; ділянки обтирання та смуги бокового ковзання; відбитки певних частин потяга, в тому числі буферних тарілок чи механізму, що з'єднує вагони; відшарування шкіри на значних ділянках і неодноразове перекручування шматків шкіри; шліфи в кістках та деякі інші.

Для залізничної травми характерні, численність, обширність і різноманітність ушкоджень; деформація частин тіла; тріщини, надриви та розриви шкіри від її надмірного розтягнення; численні сліди волочіння тіла і ковзання його по поверхні шляху; баластна запиленість одягу та тіла; ушкодження гомілок місильником локомотива, що нагадує бампер-ушкодження при автотравмі; лампасо-подібні розриви одягу, які локалізуються на штанинах або рукавах.

Ушкодження від наїзду потягом формуються від двоякої дії: удару частинами транспорту, що рухається, і удару тілом при наступному падінні. Відрізнити їх при залізничній травмі не зовсім легко. В такому випадку результати огляду місця події мають виключне значення і допомагають правильно відтворити ситуацію. Домінуючим ушкодженням від удару потягом є рани, які мають значно зсаднені краї, більш чітко виражені у порівнянні з тими, що утворилися в момент вторинного удару тілом. На стороні тіла, яка зазнала первинного удару, переломи кісток і ушкодження внутрішніх органів більш виражені, значно масивніші ніж ушкодження на протилежному боці, легені розриваються відламками ребер, крововиливи в м'які тканини інтенсивніші. Інколи удар залишає відбитки якоїсь виступаючої частини транспорту. Поверхня тіла чи одягу, якою упала потерпіла людина, завжди забруднена частинами баласту та мастилом.

Отже, на наїзд потягом указують такі специфічні ознаки: відбитки певної ви-

ступаючої частини залізничного транспорту у вигляді садна, синяка, рани чи забруднення характерного малюнка, що за формою, величиною або рельєфом відповідають травмуючій частині поїзда.

До характерних ознак відносять відносну локальність ушкоджень; переважну однобічність їх або більшу вираженість пошкоджень на стороні первинного удару; добру вираженість ознак загального струсу тіла; пошкодження гомілок мітильником локомотива (так звані «скидач-ушкодження»); деформацію частини тіла, що піддалась удару; баластну забрудненість одягу чи тіла на поверхні, якою упала людина на залізничну колію; тріщини, розриви шкіри від різкого перерозгинання тіла від удару, який прийшовся на передню поверхню тіла.

185

Переїзд колесами потягу діагностують за специфічними ознаками: поділ тіла на частини або відокремлення частини тіла; смуги зсаднення чи тиснення або стрічки зсаднення на відокремленій частині тіла; садно від первинного «щипка» колесом характерної довгастої, Т-подібної форми чи у формі знаку оклику; кутовидні великі шматки шкіри по краю розчленування; клиноподібний дефект тканин в зоні дії колеса; «складчасте загладження» одягу і його забруднення чорною речовиною з металевим блиском; ділянки обтирання та смуги бокового ковзання; шліфи в кістках від тривалого тертя їх боковою поверхнею колеса об рейку при значному переміщенні тіла; добре виражені сліди протягнення тіла по залізниці та інші.

Сприяють установленню факту переїзду колесами поїзда ряд характерних ознак, а саме: масивність і різноманітність ушкоджень; деформація частин тіла; тріщини та розриви шкіри від надмірного її розтягнення; розриви зсередини підшкірної основи, апоневрозів, фасцій, м'язів; розриви діафрагми, шкіри шиї, промежини та інших ділянок і видавлювання через них пошкоджених внутрішніх органів; баластна запиленість одягу та пошкоджень частинками піску, гравію, жорстви, шлаку, жужелиці, антисептика, тощо.

Переїзд залізничним транспортом часто супроводжується волочінням жертви по полотну дороги. При цьому від ударів об шпали, рейки та тертя об баласт утворюються просторі садна, численні подряпини, рани, переломи деяких кісток, які забруднені значною кількістю мастила і частинками баластного шару шляху. Може відбуватися велике відшарування м'яких тканин і їх стирання аж до кісток. Тривале волочіння може супроводжуватися зміщенням, вивертанням і навіть повним зриванням одягу з тіла.

При стисненні тіла між вагонами на шкірі грудей і спини звичайно формуються відбитки контурів буферних тарілок або замикаючих частин автозчепа у вигляді саден або синяків. Виникають пошкодження, характерні для сильного здавлення тіла.

Враховуючи обширність ушкоджень при залізничній травмі, в деяких випадках можливе приховування раніше скоєного злочину шляхом підкладання тіла на залізничну колію.

Травма гужовим та водним транспортом зустрічається рідше, її властивості та можливості судово-медичної діагностики містяться в спеціальних посібниках, монографіях чи наукових роботах.

Особливості судово-медичного розтину трупа при транспортній травмі

Приступаючи до розтину трупа людини, яка напевно загинула від транспортної (автомобільної, мотоциклетної, залізничної чи іншої) травми, треба в першу чергу оглянути одяг і взуття з метою пошуку на них специфічних і характерних слідів дії частин транспорту, а також дорожнього покриття, в тому числі за допомогою лупи чи стереомікроскопа (операційного мікроскопа).

При дослідженні зовнішніх ушкоджень їх описання слід робити цілеспрямовано для визначення механізму їх утворення, якими частинами транспорту чи предметами вони спричинені, напрямку діючої сили (за зміщенням епідермісу, відшаруванням, за наявністю інородних включень тощо). Описуючи ушкодження, не-

186

обхідно точно визначити їх локалізацію, напрямок по відношенню до вісі тіла, форму, величину, колір, властивості країв, стінок, кінців і дна, стан оточуючих тканин, взаєморозташування ушкоджень, а також забруднення в них, наявність сторонніх включень і частинок (останні вилучають для передачі слідчому).

Важливо вимірювати відстань від ушкоджень до підошвових поверхней стоп з поправкою на товщину підошви та підбора взуття, оскільки ці дані допоможуть уточнити взаєморозташування потерпілого і транспортного засобу в момент пригоди.

Обов'язковому фотографуванню за правилами наукової криміналістичної фотографії підлягають специфічні і характерні ушкодження чи забруднення шкіри, внутрішніх органів і кісток. Якщо цього зробити неможливо, треба скопіювати їх на поліетиленову плівку кульковою ручкою.

Важливо виявити скриті ушкодження, наприклад, крововиливи в глибокі м'язи спини, кінцівок тощо. Для цього доцільно застосувати циркулярний розріз спереду на рівні ключиць ззаду — в надлопатковій ділянці з наступним розрізом шкіри по середній лінії спереду і ззаду, продовживши розрізи на верхні та нижні кінцівки.

При внутрішньому дослідженні треба ретельно оглянути органи і тканини на місці до їх вилучення з метою порівняння топографії зовнішніх і внутрішніх ушкоджень, виявлення ознак загального струсу тіла та зміщення ушкоджених органів. При цьому обов'язково досліджують всі внутрішні органи, ребра, лопатки, хребет, кістки тазу, трубчасті кістки кінцівок, суглоби і кістки лицьового скелету. Після огляду і дослідження ушкоджених кісток в трупі їх бажано вилучити цілком або у вигляді їх фрагментів для лабораторного дослідження з метою визначення механізму переломів і уточнення механізму транспортної травми. Переломи зображують на контурних схемах, фотографують.

Щоб висловитись про стан здоров'я людини, при розтині трупа треба обов'язково виключити, а при наявності — оцінити органічні захворювання, які могли бути причиною транспортної пригоди (хвороби серцево-судинної системи, органів зору, слуху тощо).

Обов'язковим є визначення наявності та кількісного вмісту алкоголю в організмі померлого. Для цього для судово-токсикологічного дослідження беруть з трупа і направляють в лабораторію 10-20 мл крові (з крупних вен або синусів твердої мозкової оболонки) і сечі в посудині, наповненій під корок.

Направленню до судово-імунологічного відділення обов'язково підлягає також кров (не менше 10 мл) для визначення антигенної її належності у випадках наявності зовнішніх ушкоджень або кровотечі, волосся з п'яти ділянок голови для порівняльного дослідження, про що роблять відповідний запис в кінці протокольної частини «Акту» («Висновків експерта»).

Інші види лабораторних досліджень передбачають в залежності від завдань конкретної експертизи. Застосовують гістологічний метод — для визначення за життєвості та давності ушкоджень, а також уточнення патологічних змін в органах чи для виключення їх; стереомікроскопію — для виявлення деталей ушкоджень,

187

ознак деструкції тканин, дрібних сторонніх предметів; рентгенографію — для пошуку сторонніх предметів, переломів кісток і т. п.

Авіаційна травма. Безупинне удосконалювання авіаційної техніки й засобів забезпечення польотів, а також досягнення авіаційної медицини є основними умовами безаварійності польотів. Однак, незважаючи на всі заходи, проведені з метою забезпечення безпеки польотів, усе-таки мають місце літні події, що супроводжуються людськими жертвами.

Кожен випадок авіаційної катастрофи підлягає ретельному розслідуванню. Воно виробляється спеціальною комісією для встановлення причин катастрофи й розробки заходів щодо запобігання подібних подій. Іноді поряд з адміністративним розслідуванням виробляється карний наслідок органами прокуратури. В усіх випадках обов'язково виробляється судово-медична експертиза трупів загиблих чи їхніх останків.

Класифікація авіаційної травми. Усі ушкодження, які виникають при авіаційних подіях, у залежності від обставин і зв'язаних із ними факторів, що ушкоджують, можна умовно розділити на три основні групи: 1) травма усередині літака під час польоту; 2) травма усередині літака при падінні його й ударі об землю; 3) травма частинами літака на землі (аеродромі).

Травма усередині літака під час польоту може відбутися в результаті вибуху, пожежі, аварійної розгерметизації кабіни й салону, зіткнення з іншим літаком, птахом, зондом і іншими літаючими предметами.

Як правило, подібні події закінчуються падінням літака на землю. Травма під час польоту може бути отримана також при аварійному покиданні літака за допомогою катапультних пристроїв.

Ушкодження, що виникають усередині літака при падінні його, носять різноманітний характер у залежності від наслідків удару літака об землю (чи воду). Такими наслідками можуть бути механічне руйнування літака без пожежі і вибуху чи у сполученні з наступною пожежею й вибухом. На обсяг і характер механічних ушкоджень впливають також швидкість, з якою падає літак на землю, і кут падіння.

Ушкодження, заподіювані частинами літака на землі (на аеродромі), спостерігаються головним чином в осіб обслуговуючого персоналу. Травма може бути заподіяна працюючим обертовим гвинтом, реактивним двигуном, ударом передньою крайкою крила, а також від переїзду колісьми шасі під час злету чи посадки літаків. Найбільш частішою і різноманітною за своїм характером є травма усередині літака у зв'язку з падінням його на землю. Інші види спостерігаються порівняно рідко.

Надзвичайна розмаїтість ушкоджень, що виникають при авіаційних подіях, обумовлюється численними факторами, багато з яких не зустрічаються у звичайних умовах.

До числа ушкоджуючих факторів, що роблять свій вплив на літний екіпаж і пасажирів при авіаційних подіях, можна віднести наступні: динамічні й ударні перевантаження; зустрічний потік повітря; вибухову декомпресію; тупі предмети, роз-

188

ташовані усередині кабіни і пасажирського салону; вибухову хвилю; полум'я пожежі; токсичні продукти горіння; зовнішні частини літака.

Ушкоджуючи фактори й характер ушкоджень при травмі усередині літака під час польоту. Динамічні перевантаження виникають при різких еволюціях на великій швидкості, наприклад, при спробах вийти з пікірування в аварійних ситуаціях, під час виконання фігур вищого пілотажу на спортивних і військових літаках. Ці перевантаження, що досягають 10 і більш одиниць, можуть привести до вираженої анемії, чи навпаки, гіперемії головного мозку, порушенню зору, утраті свідомості, а також супроводжуватися крововиливами в м'які тканини, деформацією і зсувом внутрішніх органів (серця, печінки, шлунка) із різким порушенням їхніх функцій.

Ударні перевантаження виникають у момент катапультування в результаті короткочасного удару великої сили через катапультне крісло в напрямку таз — голова чи голова — таз. Цей вплив особливо небезпечний, якщо льотчик не встигає прийняти необхідну для катапультування позу При цьому спостерігаються переломи верхніх і нижніх кінцівок, компресійний перелом хребта, переломи основи й зводу черепа. На підошвах взуття можуть утворитися втиснені сліди рельєфу підніжки катапультного крісла.

Зустрічний потік повітря при великих швидкостях польоту (порядку 800-1000 км/год. і більш) має властивості твердого тіла, тому що сила тиску повітряного потоку в цих умовах перевищує вагу льотчика в 45-70 разів. При катапультуванні й зриві захисного шолома можуть відбутися розриви кутів рота, відшарування м'яких тканин обличчя від кісток, ушкодження очних яблук, баротравма легень і шлунка, гостре кисневе голодування. З тіла може бути зірвані одяг і взуття.

Вибухова декомпресія спостерігається в польоті на висоті понад 8-9 км у результаті аварійної розгерметизації кабіни чи пасажирського салону. У результаті різкого перепаду тиску в членів екіпажа й пасажирів виникає баротравма легень і органа слуху, може спостерігатися газова емболія. Розгерметизація літака, звичайно, веде до падіння його на землю й загибелі екіпажа й пасажирів. У цих випадках великого значення набуває дослідження скроневих кісток трупів. Наявність розривів і крововиливів у порожнині середнього й внутрішнього вуха може вказувати на баротравму, що мала місце, і як можливу причину катастрофи — розгерметизацію літака.

Ушкоджуючи фактори й характер ушкоджень при травмі усередині літака при падінні його й ударі об землю. Тупі предмети, розташовані усередині літака, які оточують льотчика й членів екіпажа, є основним ушкоджуючим фактором, при падінні й ударі літака об землю. При цьому відбувається деформація й руйнування його конструкцій, а також взаємний зсув людей, що знаходяться в літаку, і навколишніх предметів. Виникаючі ударні перевантаження в залежності від швидкості й кута падіння літака можуть перевищувати в сотні і навіть тисячу разів сили впливу на потерпілих, що спостерігаються при аваріях наземного транспорту.

Результатом таких впливів може бути грубе руйнування тіла з відривом окремих його частин (голови, кінцівок), з великими розривами і розім'яттям шкіри і

189

м'яких тканин, роздробленням кісток, розкриттям порожнин тіла з розім'яттям, відривом, переміщенням внутрішніх органів чи викидом їх назовні.

При меншій силі удару літака об землю можуть заподіюватися грубі механічні ушкодження більшості органів, тканин і кісток, але без відділення частин тіла: множинні забиті і забито-рвані рани, розім'яття і розриви внутрішніх органів, руйнування кісток черепа з деформацією голови, відкриті й закриті переломи довгих трубчастих кісток, ребер, хребта, таза. Нерідко в глибині ушкоджень виявляються впроваджені зруйновані частини конструкцій літака. Обривки шкіри, м'я- ких тканин і внутрішніх органів можуть виявитися затиснутими між уламками літака.

При відносно невеликій силі удару, наприклад у випадку змушеної посадки по положистій траєкторії, ушкодження в екіпажа й пасажирів можуть носити переважно закритий характер.

Серед грубих і множинних «хаотичних» ушкоджень від впливу зруйнованих і зміщених частин літака іноді мається можливість знайти первинні ушкодження, що виникли в льотчика, членів екіпажа й пасажирів від ударів об деталі внутрішнього пристрою ще до руйнування літака. Для членів літного екіпажа — це, головним чином, деталі внутрішнього пристрою кабіни: важелі й педалі керування, прив'язні ремені, численні прилади й ін. Для пасажирів такими предметами є крісла, прив'язні ремені і виступаючі частини устаткування салону.

Виявлення первинних механічних ушкоджень необхідно для вирішення питань, що стосуються обставин загибелі літака (напрямок основного удару при падінні, положення, поза і характер дії окремих членів екіпажа й пасажирів в аварійній ситуації і т.п.).

Найчастіше літак при падінні на землю (чи воду) ударяється своєю передньою частиною, при цьому з за сили інерції відбувається дуже швидкий, практично майже миттєвий, зсув тіл членів екіпажа й пасажирів наперед.

У льотчика, що намагається керувати літаком до моменту зіткнення із землею, виникають характерні ушкодження, обумовлені положенням окремих час-

тин тіла. При ударі головою об приладову дошку відбувається грубе ушкодження, що супроводжується деформацією її з розривами м'яких тканин, руйнуванням кісток, іноді викидом речовини головного мозку. Удар через педалі керування часто приводить до поперечного розриву м'яких тканин стіп, переломам плеснових кісток, на підошвах взуття залишаються відбитки рельєфу педалі. У результаті передачі удару уздовж осі нижніх кінцівок виникають убиті переломи кісток гомілки й стегна, іноді з упровадженням голівки стегна в порожнину таза.

Кисті рук, що охоплюють ручку керування, штурвал, рукоятку тяги двигуна, у момент удару зміщаються наперед і можуть бути затиснуті між уламками приладової дошки й інших деталей кабіни, що деформувалися. Від удару об приладову дошку на тильній поверхні пальців охоплюючих ручку, утворюються садна, забиті ранки, переломи фаланг пальців. Симетричні ушкодження IV і V пальців обох кистей, іноді відриви їх можуть указувати на втримання руками в момент удару штурвала літака. При різкому ударі важелем з боку долоні виникають синці м'я- ких тканин долонної поверхні, а також переломи п'ясткових кісток із розривом

190