21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.

Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні роботи: "Наука логіки", "Філософія природи", "Філософія духу", "Філософія права", "Філософія історії" та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя - природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо.

Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно - ідеалістично.

Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, "відпускає з себе своє інше" - природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує "суб’єктивний" Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. У системі Г. В. Ф. Геґеля абсолютна ідея виступає як першооснова всього існуючого, а природа, людина, людське суспільство і мислення — як різні форми існування абсолютної ідеї, як її втілення.

Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої люднім і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є "свободою порожнечі" говорив він. Гегель приходить до формули свободи як "пізнання необхідності".

Філософська система Гегеля і його діалектика, діалектичний метод, неузгоджувалися між собою. З одного боку, Гегель вважав свою систему завершеною, остаточною, незмінною. З іншого боку, його ж діалектичний метод вимагав зміни, руху, розвитку, так як останні, з точки зору діалектики, є найзагальнішими принципами буття. Тому основною суперечністю гегелівського філософського вчення була суперечність між його консервативною, незмінною системою і його ж діалектичним методом.

Діалектика Гегеля вся була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі - людський дух; в філософії права - конституційна монархія; в історії філософії - філософська система самого Гегеля.

Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її "кінцем німецької класичної філософії".

22. Фейєрбах ( Feuerbach ) Людвіг Андреас ( 28.7.1804 , Ландсхут , Баварія , - 13.9 . 1872, Рехенберг , поблизу Нюрнберга ) , німецький філософ - матеріаліст і атеїст .

Основні твори Ф. : « До критики філософії Гегеля » ( 1839) , «Сутність християнства » (1841 ) , «Основи філософії майбутнього» ( 1843) , « Попередні тези до реформи філософії» ( 1842).

Головною справою життя Ф. була непримиренна боротьба проти релігії . Причина живучості релігійних вірувань , по Ф. , - не тільки обман , який використовує невігластво ; реальна причина релігії корениться в « природі людини» і умовах його життя. Першоджерело релігійних ілюзій Ф. вбачав у почутті залежності , обмеженості , безсилля людини стосовно непідвладним його волі стихіям і силам . Безсилля шукає виходу в породжуваних фантазією надії і розради - так виникають образи богів як джерела здійснення людських сподівань . Місце народження Бога - Виключно у Людський СПОСТЕРЕЖЕННЯ . Тільки в людіні бере Бог ВСІ свои ознакой . Бог це ті , чім людина хоче бути. Саме тому релігія володіє Реальних життєвим змістом , а не просто ілюзією .

У теорії пізнання Ф. продовжував лінію матеріалістичного сенсуалізму . Висуваючи на перший план досвід як першоджерело знання , Ф. підкреслював взаємну зв'язок почуттів , споглядання і мислення в процесі пізнання. Ф. категорично заперечує Існування об'єктів , что принципова НЕ спріймаються відчуттямі . Відчуття через безпосередній зв'язок з промовами Ніколи нас не обманюють .

У центрі вчення Ф. - людина як «... єдиний , універсальний і вищий предмет філософії » Антропологічний матеріалізм Ф. виходить з розгляду людини як психофізіологічного істоти . Людина , по Ф. , є матеріальний об'єкт і одночасно мислячий суб'єкт . Антропологизм Ф. грунтується на біологічній (а не соціальної) трактування природи людини.

23. Карл Маркс (1818 – 1883) (праці: «До критики гегелівської філософії права», «Економічно – філософські рукописи», «До критики політичної економії». Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) (праці: «Діалектика природи», «Анти Дюринг»).

Можна виділити наступні основні положенні діалектичного матеріалізму:

Діалектико – матеріалістична філософія ґрунтується на визначенні первинності матерії і вторинності духу, ідеї. Вважає свідомість продуктом матерії, розглядає її як здатність нею відображати зовнішній світ. Матерія знаходится в постійному русі і розвитку. Внаслідок матеріальної єдності світу існують деякі закони, що мають універсально загальний х-ер: Закон єдності і боротьби протилежностей (розкриває джерело саморуху, сутність розвитку дійсності), Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін (розкриває механізм розвитку, відповідає на питання як відбувається розвиток), Заперечення заперечень (розкриває напрям, форму шлях розвитку і показує, що розвиток відбувається по спіралі). Бога немає, він є ідеальним образом, плодом людської уяви для пояснення явищ незрозумілих людству. Важливим фактором розвитку є практика – перетворення людиною навколишньої дійсності.

Матерія є вічною і нескінченною. Стверджую, що світ є пізнаваним, і рішуче відторгають твердження про його непізнаваність, тобто агностицизм.

Вихідним принципом теорії пізнання діалектико – матеріалістичної філософії є принцип відображення і матеріалістичне вирішення основного питання філософії. Матеріальний світ є об’єктивною реальністю, що існує поза і незалежно від свідомості. Пізнання здійснюється реальною людиною за допомогою відчуттів і сприймань з подальшим абстрактно – логічним мисленням.

Маркс і Енгельс почали досліджувати суспільство з живої людини, яка має свої потреби і інтереси. Люди пребевають в певних відносинах між собою, що утворює суспільство. Суспільство впливає на формування і розвиток діяльності людей. З точки зору соціальної філософії суспільна свідомість має відносну самостійність, має свою логіку розвитку і може активно впливати на різні сторони життя суспільства, вбирає в себе все життєво важливе, що накоплене в науці, мистецтві, моралі.