- •3.Основне питання філософії,його дві сторони та їх рішення.
- •4. Міфоепічні засади
- •5. Філософія Стародавньої Індії.
- •6. Філософія Стародавнього Китаю. Даосизм. Конфуціанство. Легізм
- •7. Філософія Античності. Мілетська школа, натурфілософія Геракліта, атомізм Демокріта.
- •10. Особливості формування Середньовічної філософської думки. Схоластика як особливий тип культури. Полеміка номіналізму і реалізму. Філософія Аквінського (томізм).
- •17. Раціоналізм Лейбніца
- •18 Епоха Просвітництва: соціальні і духовні основи.
- •19. Проблема людини та прогресу людського розуму у філософії французьких, німецьких та англійських просвітників.
- •20. Німецька класична філософія. І.Кант: метафізика, критицизм, агностицизм, апріоризм та категоричний імператив. Космогонічна гіпотеза Канта.
- •21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.
- •24. Раціоналізм і ірраціоналізм як дві тенденції сучасної посткласичної філософії.
- •27. Проблеми логіки та методології наукового пізнання у філософських концепціях позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму.
- •28. Релігійна філософія сучасності: неотомізм,еволюціонізмТейярадеШардена.
- •31 Кордіогносія Юркевича
- •33. Християнський екзистенціалізм л.Шестова та м.Бердяєва.
- •34.Онтологія як теорія
- •Типи онтологій
- •II. Буття речей, процесів
- •III. Буття соціальне
- •35. Проблема субстанції у філософії XVII ст.
- •44. Поняття істини та заблудження. Об'єктивність та конкретність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •45 .Поняття практики,її гносеологічний статус.Форма,структура та функції практики.
- •46. Поняття наукового методу. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх основні методи.
- •47. Форма знання:науковий факт,проблема,гіпотеза,ідея,спостереження. Сутність та структура наукової теорії.
- •48. Наука як соціальний інститут. Місце науки в системі соціальних цінностей. Етика науки та соціальна відповідальність вченого.
- •49. Поняття розвитку. Діалектична та метафізична концепція розвитку. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •50. Поняття діалектики: основні принципи, закони і категорії діалектики. Історико-філософські форми діалектики.
- •51. Закон єдності та боротьби протилежностей – суть, ядро діалектики. Протиріччя як джерело руху і розвитку; види протиріч.
- •53. Закон заперечення заперечення; діалектичне та метафізичне розуміння заперечення.
- •56. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
- •57. Основні концепції суспільства у філософії; сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •58. Поняття суспільного буття та суспільної свідомості, їх взаємозв’язок; основні форми суспільної свідомості; суспільна психологія та ідеологія.
- •59. Діяльність як спосіб існування і розвитку людини та суспільства. Структура, типи та форми діяльності.
- •60. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарювання. Духовні компоненти економіки.
- •61. Поняття ринку. Ринок – середовище для вільного самовизначення людини як суб’єкта економічної діяльності.
- •62. Практична філософія підприємця. Конкуренція як форма вирішення протиріч між людьми в процесі підприємницької діяльності. Людиновимірна сутність економіки.
- •63. Поняття моралі. Формування моральної свідомості особистості. Основні принципи та категорії моральної свідомості.
- •64. Етика та етикет. Місце етики в сучасному світі. Етична проблематика в економічній діяльності.
- •65. Поняття „цінність”. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Структура цінностей та їх класифікація. Провідні системи ціннісних орієнтацій в ххі ст.
- •67. Поняття релігії, її сутність та структурні елементи. Основні функції релігії.
- •72. Поняття цивілізації. Основні ознаки цивілізації та критерії визначення її типів. Історичні типи цивілізацій.
- •75. Поняття суспільного прогресу, його сутність та проблема пошуку об'єктивних критеріїв;історичні типи суспільного прогресу.
5. Філософія Стародавньої Індії.
Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.
Староінд. Ф-фія розвивалась у школах, так званих “дашанах”. Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. “Веда” (знання) – це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх”я, йога, ньяя, шиманса, вайшешика. Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Один з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив”я-зана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом. Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами. Він прозрів і пізнав вічні істини:
Життя – це страждання.
Страждання має свою причину.
Корінь страждання – жадоба до життя.
Шляхів виходу із страждання-8.
По будизму, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення).
Ф-фський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.
Давньоіндійська філософія
Джайні́зм ( «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. В сучасному світі джайнізм невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають древню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп в країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.
Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять червертим у низці 24 просвітлених, тіртханкарів, що існують в кожному циклі переродження світу.
Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам – ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням – таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі – це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити в своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів
Будди́зм — одне зі світових релігій, яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди).
Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Магадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддистській традиції існує дві— 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х. Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами, які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком 4 століття до Р.Х.[3].
Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р.Х.[3]. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філосовських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жрецями-брахманами[4]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі[2]. Сам будда Ґаутама також походив із стану воїнів
Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних [5]:
життя неминуче пов'язане зі стражданнями;
причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод;
щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби
і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани).
Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):
Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.
Анатман, відсутність віри в індивідуальну "душу".
Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.
Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).
Хоча буддизм не заперечуе існування божествених істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що вони, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.
Індуїзм
Індуїзм - найдавніша релігійна система Індії. За кількістю прихильників він є однією з найпоширеніших релігій світу. Індуїстські священні і авторитетні тексти формувалися протягом приблизно трьох тисячоліть. Пам'ятники індуїстського канону і класифікуються за різними підставами. Найбільш поширеною є двочленна класифікація, поділяються тексти на дві групи: шруті ("почуте") і смріті ("запам'ятоване"). Вся сукупність власне канонічних священних текстів (шруті) протиставляється текстів додатковим (смріті). Традицію шруті відкривають чотири Веди - "Рігведа", "Самаведа", "Яджурведа" та "Атхарваведа". Вони являють собою збірки (Самгіти) гімнів, ритуальних пісень, жертовних формул і магічних заклинань, тобто текстів, різних за обсягом, складом, часу створення, жанром і призначенням. До Вед примикає комплекс текстів, що спираються на них і розвиваючих їх окремі сторони - брахмани, араньяки і упанішади.