- •3.Основне питання філософії,його дві сторони та їх рішення.
- •4. Міфоепічні засади
- •5. Філософія Стародавньої Індії.
- •6. Філософія Стародавнього Китаю. Даосизм. Конфуціанство. Легізм
- •7. Філософія Античності. Мілетська школа, натурфілософія Геракліта, атомізм Демокріта.
- •10. Особливості формування Середньовічної філософської думки. Схоластика як особливий тип культури. Полеміка номіналізму і реалізму. Філософія Аквінського (томізм).
- •17. Раціоналізм Лейбніца
- •18 Епоха Просвітництва: соціальні і духовні основи.
- •19. Проблема людини та прогресу людського розуму у філософії французьких, німецьких та англійських просвітників.
- •20. Німецька класична філософія. І.Кант: метафізика, критицизм, агностицизм, апріоризм та категоричний імператив. Космогонічна гіпотеза Канта.
- •21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.
- •24. Раціоналізм і ірраціоналізм як дві тенденції сучасної посткласичної філософії.
- •27. Проблеми логіки та методології наукового пізнання у філософських концепціях позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму.
- •28. Релігійна філософія сучасності: неотомізм,еволюціонізмТейярадеШардена.
- •31 Кордіогносія Юркевича
- •33. Християнський екзистенціалізм л.Шестова та м.Бердяєва.
- •34.Онтологія як теорія
- •Типи онтологій
- •II. Буття речей, процесів
- •III. Буття соціальне
- •35. Проблема субстанції у філософії XVII ст.
- •44. Поняття істини та заблудження. Об'єктивність та конкретність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •45 .Поняття практики,її гносеологічний статус.Форма,структура та функції практики.
- •46. Поняття наукового методу. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх основні методи.
- •47. Форма знання:науковий факт,проблема,гіпотеза,ідея,спостереження. Сутність та структура наукової теорії.
- •48. Наука як соціальний інститут. Місце науки в системі соціальних цінностей. Етика науки та соціальна відповідальність вченого.
- •49. Поняття розвитку. Діалектична та метафізична концепція розвитку. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •50. Поняття діалектики: основні принципи, закони і категорії діалектики. Історико-філософські форми діалектики.
- •51. Закон єдності та боротьби протилежностей – суть, ядро діалектики. Протиріччя як джерело руху і розвитку; види протиріч.
- •53. Закон заперечення заперечення; діалектичне та метафізичне розуміння заперечення.
- •56. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
- •57. Основні концепції суспільства у філософії; сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •58. Поняття суспільного буття та суспільної свідомості, їх взаємозв’язок; основні форми суспільної свідомості; суспільна психологія та ідеологія.
- •59. Діяльність як спосіб існування і розвитку людини та суспільства. Структура, типи та форми діяльності.
- •60. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарювання. Духовні компоненти економіки.
- •61. Поняття ринку. Ринок – середовище для вільного самовизначення людини як суб’єкта економічної діяльності.
- •62. Практична філософія підприємця. Конкуренція як форма вирішення протиріч між людьми в процесі підприємницької діяльності. Людиновимірна сутність економіки.
- •63. Поняття моралі. Формування моральної свідомості особистості. Основні принципи та категорії моральної свідомості.
- •64. Етика та етикет. Місце етики в сучасному світі. Етична проблематика в економічній діяльності.
- •65. Поняття „цінність”. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Структура цінностей та їх класифікація. Провідні системи ціннісних орієнтацій в ххі ст.
- •67. Поняття релігії, її сутність та структурні елементи. Основні функції релігії.
- •72. Поняття цивілізації. Основні ознаки цивілізації та критерії визначення її типів. Історичні типи цивілізацій.
- •75. Поняття суспільного прогресу, його сутність та проблема пошуку об'єктивних критеріїв;історичні типи суспільного прогресу.
4. Міфоепічні засади
Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, таке чого не було в історичній діагностиці (слово «міф» від грец. оповідь, переказ). У давніх греків слово «міф» означало: слово, промова, розмова, порада, намір, чутка, оповідання, переказ, зміст.
Міф – історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично – перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаемоопосередкованій єдності. Міф виступає духовно - практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.
Побудова світу, його буття в природному середовищі формується в міфах за принципом діяльності взаємодії, взаємоперетворення міфів, персонажів і різних форм природної та суспільної реальності. Невіддільність природного та суспільного в предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах суспільного життя людини, як мова, жест, ритуальне - обрядова дія, забезпечували формування світосприйняття, світопереживання та світорозуміння первісної людини. Народжувалися суспільні, духовні, вольові, розумові, моральні форми освоєння світу, суспільної прихильності (поваги, захоплення, любові тощо ), поступово вони перетворювалися в певні способи та норми родового буття, сподівання людей на оволодіння силами природи та суспільства, самовдосконалення. Міфи перетворювали родові надбання окремого індивіда.
Міф відображує історично першу специфічну для людини форму її зв'язків з природою, що фіксує не будь-яке емпіричне ставлення до природи, а лише загальне. тобто цінне для всього суспільства (роду).
Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об'єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто крізь призму докорінних інтересів роду. Міфологія булла покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона булла способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.
Міфи - це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котрий часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюється докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. Свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи та і життя, зародки наукових знань, релігійні та моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людини на початку їхньої історії.
Таким чином, передумовами міфологічної «логіки» можна вважати:
по-перше, нездатність людини виділити себе з оточуючого середовища;
по-друге, цілісність міфологічного мислення, яке не відокремлене від емоційної, афективної сфери.
Міф відрізняється від казки, оскільки в ньому є спроба пояснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не лежить конкретне явище, подія.
Існують космологічні, антропологічні, етнологічні - міфи про походження, а також створення та впорядкування світу міфічними персонажами; календарні міфи, пов'язані з осмисленням природно-господарських ритмів та циклів змін житні, закріпленням їх у ритуально-обрядових діях; етнологічні міфи як закріплення уявлень про потойбічний світ, традиційну зверненість у минуле; культово-біографічні міфи про життєві випробування міфічних персонажів, що стають надбанням окремих індивідів через обрядове відтворення.