4. Міфоепічні засади

Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, таке чого не було в історичній діагностиці (слово «міф» від грец. оповідь, переказ). У давніх греків слово «міф» означало: слово, промова, розмова, порада, намір, чутка, оповідання, переказ, зміст.

Міф – історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично – перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаемоопосередкованій єдності. Міф виступає духовно - практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.

Побудова світу, його буття в природному середовищі формується в міфах за принципом діяльності взаємодії, взаємоперетворення міфів, персонажів і різних форм природної та суспільної реальності. Невіддільність природного та суспільного в предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах суспільного життя людини, як мова, жест, ритуальне - обрядова дія, забезпечували формування світосприйняття, світопереживання та світорозуміння первісної людини. Народжувалися суспільні, духовні, вольові, розумові, моральні форми освоєння світу, суспільної прихильності (поваги, захоплення, любові тощо ), поступово вони перетворювалися в певні способи та норми родового буття, сподівання людей на оволодіння силами природи та суспільства, самовдосконалення. Міфи перетворювали родові надбання окремого індивіда.

Міф відображує історично першу специфічну для людини форму її зв'язків з природою, що фіксує не будь-яке емпіричне ставлення до природи, а лише загальне. тобто цінне для всього суспільства (роду).

Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об'єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто крізь призму докорінних інтересів роду. Міфологія булла покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона булла способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.

Міфи - це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котрий часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюється докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. Свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи та і життя, зародки наукових знань, релігійні та моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людини на початку їхньої історії.

Таким чином, передумовами міфологічної «логіки» можна вважати:

• по-перше, нездатність людини виділити себе з оточуючого середовища;

• по-друге, цілісність міфологічного мислення, яке не відокремлене від емоційної, афективної сфери.

Міф відрізняється від казки, оскільки в ньому є спроба пояснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не лежить конкретне явище, подія.

Існують космологічні, антропологічні, етнологічні - міфи про походження, а також створення та впорядкування світу міфічними персонажами; календарні міфи, пов'язані з осмисленням природно-господарських ритмів та циклів змін житні, закріпленням їх у ритуально-обрядових діях; етнологічні міфи як закріплення уявлень про потойбічний світ, традиційну зверненість у минуле; культово-біографічні міфи про життєві випробування міфічних персонажів, що стають надбанням окремих індивідів через обрядове відтворення.