44. Поняття істини та заблудження. Об'єктивність та конкретність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.

Історія філософії являє різні розуміння і відповідно різні визначення істини. Істина — це знання, відповідне дійсності, яке співпадає з нею (класична концепція істини або теорія кореспонденції, відповідності). Істина — логічна несуперечливість знання, узгодженість частин знання, які складають істину, між собою (теорія когеренції, узгодженості). Істина виражається зведенням теоретичних знань до емпіричних фактів (позитивізм). Істина — це плід прийнятої згоди вчених між собою (конвенціоналізм). Істина — корисність знання в досягненні поставленої людиною мети (прагматизм).

Певне поєднання рис кореспонденції, когеренції і прагматизму демонструє марксистське розуміння істини.

Її основні ознаки такі:

• об’єктивність. Зміст істини обумовлений властивостями вивчаємого об’єкту, рівнем практики і не залежить від волі і свідомості суб’єкту пізнання;

• процесуальність. Істина досягається не відразу, а поступово. Тому запроваджують поняття абсолютного і відносного в істині (“абсолютна істина” і “відносна істина”). Відносна істина виражає мінливість знання, його поглиблення, уточнення, яке кінцевою метою має досягнення абсолютного знання. Абсолютна істина розуміється двояко: як елемент знання, який не може бути спростований в майбутньому і як гносеологічний ідеал, тобто повне вичерпне знання дійсності, до якого прагне пізнання;

• конкретність. Будь-яке істинне знання завжди визначається і в своєму змісті, і в своєму використанні умовами місця, часу та іншими специфічними обставинами, які пізнання повинно враховувати.

Абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина – це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність – заблудження.Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності.

На усіх етапах розвитку істина нерозривно пов’язана зі своєю протилежністю — заблудженням. Можна сказати, що вона є процесом і тому, що не відразу, а поступово долає заблудження. Заблудження — знання, яке не відповідає своєму предмету, його викривлене відображення. Заблудження слід відрізняти від брехні, дезінформації — навмисного викривлення істини в корисних цілях. Питання про істину і заблудження вимагає розгляду проблеми критерію істини: яким чином можна відмежувати, відрізнити істину від заблудження. Критерії істини поділяються на емпіричні (досвід, практика) і позаемпіричні (перш за все логічні, теоретичні, а також такі, як простота, краса, внутрішня досконалість знання).

45 .Поняття практики,її гносеологічний статус.Форма,структура та функції практики.

Практика - це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини,, що має своїм змістом засвоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика багатогранна і має різні рівні. У широкому розумінні під практикою мають на увазі усі види чуттєво-предметної діяльності людини (як виробництво, так і інші види діяльності, наприклад, педагогічну, художню, адміністративну тощо).

Структура практики містить у собі такі моменти, як потреба, мета, мотив, доцільна діяльність у вигляді її окремих актів, предмет, до якого спрямована діяльність, засоби, за допомогою яких досягається мета і, нарешті, результат діяльності.

Суспільно-історична практика людей включає в себе безліч форм і різновидів. Найважливіші види практичної діяльності такі.

♦ матеріально-виробнича діяльність людей, пов'язана зі створенням матеріальних благ для життя людей. Саме в процесі матеріальної виробничої практики людина пізнає предмети і явища об'єктивного світу, його закономірності, ставлення людини до природи. На основі цієї практики розгортається суспільне буття, тобто реальний процес життя людей і оточуюча їх суспільна свідомість.

♦ Соціальна діяльність, відносини між класами, націями, державами, діяльність держави, політичних партій, рухів, діяльність в галузі науки, мистецтва тощо.

♦ Науково-пізнавальна діяльність: до поняття практики входить також експеримент (виробничий, природничо-науковий і соціальний).

♦ До практики входить також діяльність людей у сфері сімейного і побутового життя, що являє собою певну сукупність матеріальних та ідеологічних відносин. Практична діяльність у сфері сімейно-шлюбних відносин - господарчо-побутова, за своїм характером принципово не відрізняється від виробничої діяльності. Виховання ж дітей, організація відпочинку подібні діяльності у сфері ідеологічних відносин.

функції практики

♦ По-перше, вона зв'язує суб'єкт пізнання, тобто людину з об'єктом, з наявністю того, що пізнається. Відношення людини до явищ об'єктивного світу не може бути зрозумілим, якщо не враховувати роль практики як своєрідної з'єднувальної ланки між пізнавальною свідомістю і об'єктом пізнання. Істинне знання бере свій початок з безпосередньої практики. Практика дає пізнанню можливість існування і обгрунтування його. У цьому відношенні практика виступає як джерело всіх знань. Перш ніж люди стали аргументувати, вони діяли.

♦ По-друге, зв'язок практики з процесом пізнання полягає в тому, що саме пізнання об'єктивного світу зумовлене потребами суспільної практики людей. Історія науки, як і дані сучасного матеріалізму, незаперечно свідчать про те, що всі галузі людського знання виникли з практичних потреб суспільства.

♦ По-третє, практика вказує людині об'єкт пізнання, який виділяється з безлічі і різноманіття явищ навколишньої дійсності, пізнання яких стає історичною необхідністю. Практика надає пізнанню необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці. Практика формує сам об'єкт пізнавальної діяльності, визначає будову, зміст і напрям його розвитку.

♦ Крім того, практика озброює пізнання приладами, різним обладнанням і тим самим сприяє успіхам пізнання.

Отже, саме практика є вихідним пунктом і основою всього пізнання.