56. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку

Саморозвиток суспільства означає лише ті зміни, що є результатом розгортання власних можливостей, власних інтересів. А це означає, що джерело розвитку суспільства є в самій системі суспільства. Розвиток самої ж системи суспільства - це самопородження суспільства. Всі дії людей в суспільстві відбуваються на основі спільності інтересу. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, органічно вплетені в соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, духовні охоплюють і матеріальні інтереси, вимоги тощо.

Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку суспільства.

До рушійних сил відносять досить різноманітні суспільні явища: продуктивні сили; спосіб виробництва та обміну, тривалість дії великих мас людей, класів, народів, класову боротьбу, революції, потреби, ідеальні мотиви. У сучасній соціальній філософії немає єдності думок про поняття і суть рушійних сил та їх компонентів. Одні вважають рушійними суперечності, другі - сукупність інтересів, треті - діяльність усіх учасників історичного процесу: соціальні спільності, їх організації, індивідів, видатних людей тощо. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами.

Рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної спільності суспільства як соціальної системи, кожного соціального інституту, що функціонує в тому чи іншому суспільстві, соціальні спільності людей виступає інтерес. Інтерес є реальним фактором соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних спільностей. 

Різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, поділ праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо - все це соціальна філософія вважає рушійними силами розвитку суспільства.

57. Основні концепції суспільства у філософії; сутність матеріалістичного розуміння історії.

Для натуралістичних концепцій характерним є розгляд суспільства, як продовження закономірностей природи, Космосу.

Суспільство у натуралістичній філософії характеризується лише як все загальність, що зв’язуэ множину ындивыдыв тыльки природними звєязками.

Ідеалістичні концепції спрямовані на аналіз проявів людського життя. їх зміст полягає у тому, що сутність зв'язків, котрі об'єднують людей в єдине ціле, знаходять в релігійних віруваннях, в міфах, в ідеях. Тобто єдиним основним фактором соціального життя виявляються суто духовні мотиви.

Сексуальна концепція звертає увагу на еволюцію шлюбно-сімейних відносин. На ранніх етапах історії міжстатеві відносини регулювалися переважно біологічними чинниками. Це надавало процесу народження позаконтрольності та загрожувало існуванню групи, оскільки такі відносини не передбачали ні прав, ні обов'язків, ні взаємної відповідальності. 

Тендерна концепція заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками. 

Семантична концепція звертає увагу на особливості становлення у людини основних психічних процесів, зокрема, мови, пам'яті, мислення.

Матеріалістичне розуміння історії — філософське вчення про історичний процес, що Грунтується на визнанні вирішальної ролі суспільного матеріального виробництва у формуванні, поступі та функціонуванні соціуму і розглядає історію як прогресивнийприродноісторичний процес зміни конкретноісторичних типів суспільства. 

Вперше у свідомо продуманій, послідовній і системній формі матеріалістичне розуміння історії було розроблене К. Марксом і Ф. Енгельсом.

Матеріалістичне розуміння історії конституювалося, утверджувалося і поширювалося як універсалістське, моністичне й лінійне тлумачення історії людства як єдиного глобального процесу, що вичерпується висхідною лінією з п'яти формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична). Як одне з кількох можливих подібне розуміння — з певними застереженнями, корекціями й обмеженнями — є не менш (але й не більш) прийнятним, ніж кожен з інших уже виокремлених і розбудованих у ході розвитку світової філософської думки підходів. У цьому разі формаційний нігілізм є не менш однобічним і вразливим, ніж формаційний редукціонізм.