- •3.Основне питання філософії,його дві сторони та їх рішення.
- •4. Міфоепічні засади
- •5. Філософія Стародавньої Індії.
- •6. Філософія Стародавнього Китаю. Даосизм. Конфуціанство. Легізм
- •7. Філософія Античності. Мілетська школа, натурфілософія Геракліта, атомізм Демокріта.
- •10. Особливості формування Середньовічної філософської думки. Схоластика як особливий тип культури. Полеміка номіналізму і реалізму. Філософія Аквінського (томізм).
- •17. Раціоналізм Лейбніца
- •18 Епоха Просвітництва: соціальні і духовні основи.
- •19. Проблема людини та прогресу людського розуму у філософії французьких, німецьких та англійських просвітників.
- •20. Німецька класична філософія. І.Кант: метафізика, критицизм, агностицизм, апріоризм та категоричний імператив. Космогонічна гіпотеза Канта.
- •21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.
- •24. Раціоналізм і ірраціоналізм як дві тенденції сучасної посткласичної філософії.
- •27. Проблеми логіки та методології наукового пізнання у філософських концепціях позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму.
- •28. Релігійна філософія сучасності: неотомізм,еволюціонізмТейярадеШардена.
- •31 Кордіогносія Юркевича
- •33. Християнський екзистенціалізм л.Шестова та м.Бердяєва.
- •34.Онтологія як теорія
- •Типи онтологій
- •II. Буття речей, процесів
- •III. Буття соціальне
- •35. Проблема субстанції у філософії XVII ст.
- •44. Поняття істини та заблудження. Об'єктивність та конкретність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •45 .Поняття практики,її гносеологічний статус.Форма,структура та функції практики.
- •46. Поняття наукового методу. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх основні методи.
- •47. Форма знання:науковий факт,проблема,гіпотеза,ідея,спостереження. Сутність та структура наукової теорії.
- •48. Наука як соціальний інститут. Місце науки в системі соціальних цінностей. Етика науки та соціальна відповідальність вченого.
- •49. Поняття розвитку. Діалектична та метафізична концепція розвитку. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •50. Поняття діалектики: основні принципи, закони і категорії діалектики. Історико-філософські форми діалектики.
- •51. Закон єдності та боротьби протилежностей – суть, ядро діалектики. Протиріччя як джерело руху і розвитку; види протиріч.
- •53. Закон заперечення заперечення; діалектичне та метафізичне розуміння заперечення.
- •56. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
- •57. Основні концепції суспільства у філософії; сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •58. Поняття суспільного буття та суспільної свідомості, їх взаємозв’язок; основні форми суспільної свідомості; суспільна психологія та ідеологія.
- •59. Діяльність як спосіб існування і розвитку людини та суспільства. Структура, типи та форми діяльності.
- •60. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарювання. Духовні компоненти економіки.
- •61. Поняття ринку. Ринок – середовище для вільного самовизначення людини як суб’єкта економічної діяльності.
- •62. Практична філософія підприємця. Конкуренція як форма вирішення протиріч між людьми в процесі підприємницької діяльності. Людиновимірна сутність економіки.
- •63. Поняття моралі. Формування моральної свідомості особистості. Основні принципи та категорії моральної свідомості.
- •64. Етика та етикет. Місце етики в сучасному світі. Етична проблематика в економічній діяльності.
- •65. Поняття „цінність”. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Структура цінностей та їх класифікація. Провідні системи ціннісних орієнтацій в ххі ст.
- •67. Поняття релігії, її сутність та структурні елементи. Основні функції релігії.
- •72. Поняття цивілізації. Основні ознаки цивілізації та критерії визначення її типів. Історичні типи цивілізацій.
- •75. Поняття суспільного прогресу, його сутність та проблема пошуку об'єктивних критеріїв;історичні типи суспільного прогресу.
20. Німецька класична філософія. І.Кант: метафізика, критицизм, агностицизм, апріоризм та категоричний імператив. Космогонічна гіпотеза Канта.
Імануїл Кант (1724 – 1804) – основоположник німецької класичної філософії. Праці: критика чистого разуму, критика практичного розуму, критика здатності судження.
Кант піддає нищівній критиці метафізику, так само як і діалектику, за її догматизм, вказує на те, що всі спроби побудувати систему такої науки зазнали поразки. Метафізика лише продукує іллюзорне знання. Про це і свідчать суперечності, які необхідно виникають у розумі, коли він виходить за межі досвіду. Тож метафізика як наука неможлива.
Але, не дивлячись на це, Кант сам вважав свою критику лише вступом до майбутньої метафізики. Річ у тім, що вона виростає із потреб самого розуму, вкорінена в ньому. Тільки треба усвідомити її реальне значення й можливості. Тобто можна сказати, що Кант виступав не просто критиком попередньої метафізики (Вольфівської метафізики), а скоріше реінтерпритатором її.
Критицизм - в философии, начиная с Канта , метод установления возможности, происхождения, действительности, закономерности и границ человеческого познания.
Кант проводит мысленную параллель между детством и догматизмом, юношеством и скептицизмом, зрелостью человека и критицизмом .
В общей системе критицизм стоит между рационализмом и сенсуализмом.
Критицизм Канта обращен против:
1) пренебрежительного отношения к роли ощущений в познании;
2) утверждения, что познание может возникать из чистых понятий (категорий), без подтверждения ощущениями;
3) утверждения, что Бог, душа, мир суть познаваемые объекты, в то время как в действительности они являются идеями (системообразующими).
Осн. тезис критицизма: созерцание без понятий - слепо, понятия без созерцания - пусты.
Кант робить висновок, що ніби речі самі по собі є непізнаними. Ані форми почуттєвості – простір і час, ані категорії розуму, ані навіть найвище підвладне знання не складають означень самих речей у собі. Дійшовши до висновку, що пізнання речей самих по собі неможливе, Кант став на позиції агностицизму.
Кант розумів моральний закон як категоричний імператив. Цей закон потребує щоб кожний індивід діяв так, аби правило його особистої поведінки могло стати правилом поведінки для всіх. Вчинок буде моральним тільки в тому випадку, коли він здійснюється з поваги до морального закону.
Практична філософія , філософія моральності, філ.-я звичаїв містить принципи апріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. Усе що не відбувається має причину. Це судження згідно з Кантом апріорне, бо зв’язок між його суб’єктом і предикатом не може спиратись на досвід: у судженні говориться про все, що відбувається, але з досвіду нам може бути відома лише частина того, що відбувається.
В роботі «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1775) була розвинена космогонічна гіпотеза, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла.
Кант запропонував свою теорію утворення Сонячної системи, що грунтується на законі всесвітнього тяжіння. Філософ виходив з еволюційного розвитку холодної пилової туманності, упродовж якого спочатку виникло центральне масивне тіло, яке в перспективі мало б стати тим, що ми називаємо Сонцем, а потім планети.