53. Закон заперечення заперечення; діалектичне та метафізичне розуміння заперечення.

Всі явища природи та суспільства розвиваються через заперечення. Але розуміти заперечення можна по-різному. Діалектичне тлумачення принципово відрізняється від метафізичного. Для метафізики заперечувати – значить ліквідувати, відкинути, знищити без залишку, без утримання позитивного. Тут відсутнє уявлення про процес розвитку. Це шкідливо може відображатися в суспільному житті. Зокрема, повне метафізичне заперечення, "відкидання" досягнень попередньої культури та створення "нового мистецтва" на пустому місці негативно впливає на розвиток світової культури взагалі.

Метафізика абсолютизує момент подолання в запереченні. Однак повного подолання в природі немає і бути не може, бо сама матерія незнищувана, не перетворюється в повне небуття.

Таким чином, заперечення може виступати і в формі знищення, загибелі певного явища і в формі переходу його від нижчої стадії розвитку до вищої. З погляду розвитку важливо, звичайно, таке заперечення, за якого зберігається можливість прогресивного розвитку певного явища.

Діалектичному запереченню властиві такі риси:

– заперечення – це подолання старого, що віджило, заважає розвиткові;

– заперечення є збереження всього позитивного, здатного розвиватися.

Діалектика розглядає заперечення не як акт втручання зовнішньої сили, а як самозаперечення, тобто перехід явища в свою протилежність, де заперечуване і те, що заперечує, – це сторони єдиної суперечності.

Заперечення з погляду діалектики і абсолютне, і відносне. Абсолютне в тому розумінні, що будь-який розвиток здійснюється у формі заперечення. Відносне тому, що передбачає не повне заперечення, не абсолютне знищення, а збереження певних сторін, що необхідні для подальшого прогресивного розвитку.

Процес розвитку в об'єктивному світі ніколи не припиняється. Кожне заперечення спричиняє нове заперечення, яке внутрішньо пов'язане з першим. Зміна одного заперечення іншим виражається поняттям заперечення заперечення.

Заперечення заперечення є закон безперервного розвитку, тобто кожне явище є результатом заперечення попереднього явища. Нове, що розвивається і стає старим, заперечується новим і так до безкінечності.

Вперше закон заперечення заперечення був сформульований Гегелем. Однак він докорінно відрізняється від розуміння цього закону матеріалістичною діалектикою. У Гегеля мова йде про саморозвиток ідеї. Для матеріалістичної діалектики цей закон є законом розвитку об'єктивного світу і мислення, яке його відображає.

54. Поняття метафізики. Метафізичні образи розвитку: релятивізм, еклектика, софістика, скептицизм та догматизм.

Сукупність філософських ідей, по-іншому (не діалектично) пояснюють першооснови всього сущого, стали духовною основою антидіалектики. Однією з головних форм антидіалектики є метафізика, що представляє собою протилежне діалектиці світогляд, еволюція якого забезпечувалася і понині

Догматизм (від dogma, положення) - філософський термін, що позначає певне відношення до змісту системи, а не саму систему. Поняття догматизм визначається головним чином двома протилежними йому поняттями - скептицизмом і критицизмом. Взагалі кажучи, догматизмом називається спроба побудувати філософську систему без попереднього дослідження пізнавальних здібностей людини і без вирішення питання про те, наскільки людина може осягнути мети, тобто пізнати істину. Догматизм грунтується на зведенні наявного погляду на світ в ранг єдино вірного, на невміння і небажання побачити, зрозуміти, прийняти дійсні зміни, що відбуваються у світі. У догматизмі найбільш повно виявляє себе характерна риса метафізики - її односторонність.

Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької - релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, яка виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Релятивізм не є єдиною доктриною, а скоріше нечіткої сукупністю переконань щодо того, що істинність або хибність висловлювань залежить від характеристик індивіда або соціальної групи. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм будується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.

Софістика (грец. σοφιστική - вміння хитро вести дебати) міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки, на вживанні помилкових доводів. Термін «софістика» проиходит від грецького слова «софіст» (sophistes - мудрець), яким тоді називали платних учителів ораторського мистецтва. На початку софісти вчили правильним прийомам доказу і спростування, відкрили ряд правил логічного мислення, але незабаром відійшли від логічних принципів його організації і всю увагу зосередили на розробці логічних прийомів, заснованих на зовнішній схожості явищ, на тому, що подія витягується із загальної зв'язку подій, на багатозначності слів, на підміні понять і т. д.

У софістиці однобічність метафізики проявляється по-іншому. Якщо в догматизмі на догоду абсолютного початку в істині ігнорується її відносність, то софістика, навпаки, односторонньо тяжіє до релятивізму, абсолютизуючи відносність результатів пізнання. Релятивізм використовується в софістиці в якості вихідної гносеологічної позиції, що дозволяє при вмілому, навмисно неправильному побудованому міркуванні, майстерно виданій за істинне, ввести людину в оману.

Часто зустрічається метафізика у формі еклектики. Еклектикою є все те, що виявляє в собі еклектизм, тобто прагнення побудувати цілісність на основі різнорідних, несумісних елементів.

Еклектика (грец. еklego - вибираю) - метод мислення, що з'єднує в одному побудов, одному відношенні взаємовиключні принципи. Еклектрик непослідовний, його погляди суперечливі. Французький філософ Віктор Кузен стверджував, що філософська система може бути створена з істин, що містяться в самих різних навчаннях. Еклектичними, наприклад, можуть бути визнані спроби світоглядного злиття матеріалізму та ідеалізму.

55. Поняття суспільства, його сутність та структура. Суспільство та спільнота. Основні сфери життєдіяльності людей в суспільстві. Суспільні відносини та їх структура.

Суспільство - система діяльності і життя людей, об'єднанийних територією проживання, епохою, традиціями і культурою. Суспільство - об'єктивна реальність, форма існування буття, що володіє внутрішньою структурою, цілісністю, законами, спрямованістю розвитку.

Суспільне буття має дві сторони:  • об'єктивну - тобто те, що існує незалежно від свідомості і волі людей (умови життя, потреби людей, стан матеріального виробництва і т. д.;  • суб'єктивну - свідомість і воля людей, їхнє ставлення до суспільства, прагнення, погляди. 

Основними сферами життя суспільства є:

• економічна;

• соціальна;

• політична;

• духовна.

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти.

Спільнота — це група людей, які відчувають досить спільного між собою з якої б то не було причини, щоб мати спільні прагнення, цілі та структури

Ключові ознаки спільноти:

Географія, Спільність поведінки, Загальна самоідентифікація, Спільні інтереси і потреби, Зв'язок і усвідомлення загальних цілей

При цьому важливим критерієм спільноти є те, що люди спілкуються один з одним з тих питань, які і об'єднують їх у спільноту.

У сфері соціальної роботи, починаючи з кінця 60-х років, терміном співтовариство (Communities) позначають групу людей, що об'єднані спільними ознаками, та мають певний духовний зв'язок між людьми (єдність).

Суспільні відносини (соціальні відносини) - відносини між соціальними суб'єктами з приводу їх рівності та соціальної справедливості в розподілі життєвих благ, умов становлення та розвитку особистості, задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Суспільні відносини складаються в усіх сферах суспільного життя.

Існують декілька класифікацій суспільних відносин. Зокрема, розрізняють:

• Класові відносини

• Національні відносини

• Етнічні відносини

• Групові відносини

• Міжособистісні відносини

• Правовідносини