59. Діяльність як спосіб існування і розвитку людини та суспільства. Структура, типи та форми діяльності.

Діяльність — це всі форми людської активності, які відрізняють людей від тварин і є способом їх існування. Відмінні риси людської діяльності — усвідомленість, цілеспрямованість і перетворюючий характер. Саме в діяльності відбувається формування і розвиток людини, її самореалізація. Тому без аналізу й розуміння діяльності не можна по-справжньому зрозуміти і саму людину.

Людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини та суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища (включаючи її саму) відповідно з своїми потребами.

Потреби — рушійна сила людської діяльності. Якщо проаналізувати людські вчинки, то стане зрозумілим, що люди починають діяти лише тоді, коли відчувають у чомусь нестачу: в їжі, питві, одязі, безпеці, справедливості, спілкуванні тощо, і перестають діяти, коли ця потреба вже задоволена.

Цілеспрямована діяльність є суттєвою невід ємною рисою, характеристикою людини. Без неї неможливе існування людського роду.

Основними видами діяльності, що забезпечують існування суспільства як системи, виступають матеріально-практична і духовно-практична діяльність. В історичному процесі матеріальна і духовна діяльність завжди доповнюють одна одну, як засіб духовно-практичного освоєння світу. Форми духовно-практичного освоєння світу є художня, моральна, релігійна діяльність. Існують і інші класифікації діяльності. В залежності від її об'єктів, виділяють економічну, політичну, педагогічну, охороноздо-ровчу та інші види діяльності. В залежності від суб'єктів діяльності називають національний рух, класову боротьбу, молодіжний рух тощо. Можна співвідносити діяльність з об'єктивним ходом історії, і тоді характеризувати її як прогресивну, реакційну, консервативну, революційну, контрреволюційну. На основі системи цінностей розрізняють позитивну діяльність і негативну (антисуспільну), законну і незаконну, моральну і аморальну.

Із всіх форм діяльності основні - матеріально-виробнича, соціально-політична по перетворенню суспільних відносин та інститутів і діяльність по відтворенню і розвитку людини. Саме в матеріально-виробничій, політичній, духовній сферах діяльності здійснюється практичне перетворення всієї суспільної системи.

60. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарювання. Духовні компоненти економіки.

Філософія економіки - різновид прикладного філософського знання про сутність економіки як специфічної сфери суспільного життя, складної системи господарювання.

Філософсько-соціальний погляд на сутність економічного буття людини фіксує в ньому діалектичну суперечність, розв'язання якої надає смислового значення економічно-ціннісній орієнтації її конкретної економічної поведінки, визначення пріоритетності власних (окремих) або суспільних (загальних) інтересів. Застосування загальноприйнятих у філософії термінів, які означають структурні розділи філософського знання - онтологія, гносеологія, аксіологія тощо, дає змогу використовувати відповідну рубрикацію філософії економіки.

Економічна онтологія (розуміння об'єктивної природи економічного буття) визначає ставлення людини, суспільної та індивідуальної свідомості до проблеми співвідношення планового та ринкового ведення господарських справ.

Економічна гносеологія (пізнання сутності різновидів, функцій економіки) тісно взаємодіє з філософсько-економічною прогнозологією і теорією економічної практики (праксеологія). Тим самим філософія економіки виконує свою методологічну роль стосовно конкретних економічних дисциплін, в т. ч. менеджменту і маркетингу, які повинні навчати людей не лише ефективним з точки зору прибутків, а й істинним в соціальному сенсі способам господарювання. Проблема істини є центральною у філософії насамперед в її гносеологічній (теоретико-пізнавальній) частині. При цьому не йдеться про істину як винятково "правильне відображення об'єктивної реальності", а про практику як її критерій.

Актуальним для філософського розуміння економіки є питання про соціально-господарське та моральне значення ринку, який є одним із визначальних явищ соціально-економічної культури.

В економічній аксіології (акцентування на ціннісній функції грошей) гроші є не просто однією із важливих цінностей життя людини в суспільстві, а й дають змогу "порівнювати, виражати всі інші цінності, координувати і суборди ну вати їх аж до цінності людського життя".

Духовні компоненти економіки.

Духовність –це прагнення людини до впровадження і життя таких вищих ідеалів людства, як істина, світ, доброта, безкорисливість, краса ідеалів людства.

Наступний компонент – проблема грошей. З ек. точки зору вони виконують роль визначального еквіваленту . Одночасно гроші виступають показником життєдіяльності людини з позиції духовності чи анти духовності.

Основні духовні компоненти: ек. свідомість, ек. мислення, ек. психологія, ек. переконання, моральні цінності економічної культури.