28. Релігійна філософія сучасності: неотомізм,еволюціонізмТейярадеШардена.

Найбільш впливовим сучасним релігійним вченням є тейярдизм.Засновник християнського еволюціонізму П'єр Тей-яр де Шарден (1881-1955) - відомий французький палеонтолог і антрополог, член ордену ієзуїтів.

Тейяр де Шарден став на шлях "виведення" основних принципів теології з наукових знань, насамперед геології, палеонтології, антропології, переосмислення теології в дусі еволюції.Пояснення дійсності він намагається вивести з досягнень конкретних наук.Завдання філософії - виробити правильне бачення світу, в якому вірно визначене місце людини в космосі, намічені шляхи її діяльності.Завдання філософії - показати, як людина залучається до об'єктивного процесу еволюції світу.

У своїх працях "Гімн Всесвіту", "Феномен людини" Тейяр де Шарден намагається погодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки.Його не влаштовує томістська концепція сталої картини світу, в якій немає розвитку. Він розглядає дійсність як світ, що розвивається.

Головним у вченні Тейяра де Шардена є вчення про винятковість людини як свідомого продовжувача справи еволюції. Діяльність людини в процесі еволюції розглядається не тільки як спосіб єднання людини з світом, а як вихід за межі свого "Я" для приєднання до Христа. Людину з притаманною їй духовністю, складним світом свідомості він розглядав як заздалегідь запланований Богом висновок еволюції космічного цілого. Оскільки Бог розлитий, розчинений у світі, то цей духовний першо-початок спрямовує розвиток універсуму. Для доказу існування психічного змісту усіх феноменів матеріального світу Тейяр де Шарден використовував поняття "енергія", яке він тлумачить як невід'ємну властивість самої матерії, що одночасно виступає як духовна, рушійна сила, що задає імпульс еволюції космосу. Таким чином, психологічний енергетизм французький теолог використовував з метою обгрунтування божественного витоку космічної" еволюції.

29. В історії розвитку суспільної думки епохи Київської Русі можна виділити 3 етапи:

1 етап – від зародження К.Р. (9ст) до 70рр. 11ст. – х – зується значними успіхами держави в економічному і культурному житті, в галузі міжнародних відносин.

2 етап – від 70рр. 11ст до 20рр. 12ст. Х – зується відображенням у суспільній думці соціальних суперечностей. У цей період в розвитку дух. життя К.Р. переважають 2 мотиви: занепокоєність майбутнім нашої держави перед реальною загрозою іноземних завоювань.

3 етап – друга чверть 12ст – сер. 13ст., коли створюються 15 відносно самостійних князівств, що за розвитком економіки і культури були на рівні передових держав Європи.

Філософське знання за часів К.Р. х-зується як своєрідний морально – філософський – теологічний синкретизм. Важливу роль відігравало філософське обґрунтування політики. Філософія виникає як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соц. – екон., пол. проблем.

Філософія  доби К.Р. мала християнський характер. Розвиток філософської думки у К.Р. в межах християнського віровчення демонструють твори церковно – богословського х – ру: проповіді, повчання. ( Повість врємєних літ – Нестор, Слово про закон і благодать – Іларіон). Ф-я К.Р. є відображенням переходу від міфологічного до релігійного, від релігійного до філософського рівня світогляду.

У Києво – Могилянській академії (Петро Могила) вперше в Україні філ. – ю викладали окремо від теології. Філософські курси, які тут читали були значною мірою схоластичними.

Видатні професори К – М. академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом. В другій пол. 17ст К-М академія стає головним центром культури і освіти в Україні, центром наукових сил, що боролися проти католицизму, уніатської церкви. Найбільш визначними діячами колегії, які читали курс філософії в різні роки 17 ст. були Канонович – Горбацький, Гізель, Короковський, Баранович, Яворський, 18ст – Прокопович, Левицький, Миткевич, Дубневич. Курс філософії (в якому панували ідеї Арістотеля) поділявся на 3 частини: логіку, фізику і метафізику. Центральними проблемами логіки були 3 дії розуму: поняття, судження і висновок. 1 розд. Поняття – властивість термінів, категорій. 2 розд. Судження – визначення імені, мови, висвітлюється питання про матерію і форму судження. 3 розд Третя дія розуму – розглядалися питання про силогізм та його фігури, присвячений доказам і висновкам.

30 Другий період історії філософії в Україні охоплює XVI — XVIII ст. і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії — період культури українського бароко, що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні. У її центрі проблема: Людина — Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. її вершина — філософія Григорія Сковороди.

Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці.

Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку.

Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.

Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, за великим рахунком, все лишилось, як і було.

Онтологізм Г. Сковороди базується на розумінні Буття, що є ширшим за онтологічне потрактованого християнського Бога. Пізнання цього Буття не ототожнюється із спокутуванням гріха на рівні одиничного людського існування. В своїй онтологічній філософії Сковорода писав про дві натури і три світи.

Одним із основоположних принципів філософської системи Сковороди є вчення про двонатурність світу. Згідно з ним все суще складається з двох натур — видимої і невидимої, тобто матеріального й ідеального, тілесного і духовного, мінливого і вічного, залежного і визначального тощо. Невидима натура існує лише у видимій. Тобто обидві натури невід'ємні, взаємопов'язані.