31 Кордіогносія Юркевича

Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого»

Змістом  "філософії серця" є оригінальна філософська система, в центрі якої знаходиться вчення про "серце" як символ внутрішнього світу, людських переживань.

Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі;

За П.Д.Юркевичем, розум - вершина, а серце - коріння духовного життя.

Із "серцем" Юркевич пов'язує унікальність, неповторність розвитку кожної людської особистості. Завдяки серцю уявлення, почуття і вчинки людини набувають особистісного спрямування та індивідуального забарвлення. Не тільки людська індивідуальність, а й моральна діяльність визначається найтоншими порухами серця. "Серце" - основа діяльності душі й морального вчинку.

Тільки серце здатне виражати й розуміти такі душевні стани, які не доступні абстрактному мисленню, розуму. П. Юркевич доводить, що знання виявляє себе не в голові, а в серці, оскільки воно стає душевним станом людини.

32. У 19 в. у російській філософії оформилася проблема визначення суті національної самосвідомості, місця та ролі культури у світовій історії, співвідношення елементів самобутності і спільності культур різних народів. У розв'язанні цієї проблеми виділилися два течії: західники і слов'янофіли. Славянофильство – невід'ємна органічна частина російської суспільной думці та духовної культури 19 століття. Як громадсько-політичний напрям слов'янофільство разом із постійним опонентом – західництвом – становило етап у формуванні російського суспільно-політичного свідомості, активно сприяло підготовки й реформам життя реформ 1861 р. У той самий час слов'янофільство – це політичну партію чи група. Діячі слов'янофільського гуртка не створили не прагнули створити нічого схожого на закінчену політичну програму, а глузд із їхніх філософських і соціальних поглядів які завжди може бути виражений поняттями політичного лібералізму чи консерватизму лов’янофільство, представниками якого були Хом’яков, Кирієвський, Аксаков, Самарін та інші – один з ідеалістичних напрямків суспільно – політичної думки, котрий протиставляв історичний розвиток слов’янофільських народів взагалі історії народів заходу.

Слов’яноф. були критично настроєні щодо кріпацтва, але виступали за кроваву монархію, патріархальні відносини. Слов’яноф. здійснювали певний вплив на формування «російського соціалізму». С-ф. виступали за некапіталістичний шлях розвитку Росії, який передбачав становлення поміщицької влади на землю і полюбовного вирішення селянського питання.

Хом’яков –одухотворення цінностей православ’я може призвести до докорінної перебудови суспільних відносин. Виступав за патріархальний розвиток Росії.

Кирієвський – виступає за те, що Росія розвивалася самобутньо, бо зовнішнє копіювання будь-якої іноземної культури веде до загибелі національного духу, нації.

Ідеологія західників ґрунтувалася на абстрактному гуманізмі, який уже зазнав краху в Зах. Європі: Росія повинна вчитися у Заходу і пройти такий самий шлях розвитку. Росія повинна здобути європейську науку. Західники мало цікавилися церквою і перебільшували недоліки рос. церкви. До західників належать: Чичерін, Грановський, Тургенєв. Вони обстоювали буржуазний шлях розвитку Росії.

Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це насамперед ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними. Характерним для релігії є мислене роздвоєння світу на світ природний (матеріальний) і надприродний (духовний), який є місцеперебуванням Бога й інших "небесних" істот; вчення про безсмертя індивідуальної душі та її загробне існування. В релігійній філософії робиться спроба осмислення ідей і вчень у категоріях, властивих цій формі світогляду, розробки і обгрунтування їх логічними, раціональними методами. Ця філософія має багатовікову історію. Сформувалась у Середні віки.