67. Поняття релігії, її сутність та структурні елементи. Основні функції релігії.

Релігія — складне соціальне і духовне явище, коріння якого сягають у глибини суспільної історії. Соціальна природа, риси релігії свідчать про її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим.

Релігія, на відміну від конкретніших форм суспільної свідомості, моралі, політики, права, претендує на всебічне відображення дійсності, виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх повсякденної поведінки. Релігія — форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших, найпоширеніших сфер духовної культури людства. Істотна особливість релігії в тому, що є фантастичною формою відображення дійсності.

В історії релігії поворотним пунктом стало виникнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Особливістю світових релігій, що дозволяла їм подолати національні і державні кордони, є космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності, спростили культ, відмовилися від специфічної національної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соціальної справедливості.

Структура релігії — складові, без яких неможливе існу­вання релігії, які у своїй єдності становлять релігію.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.

Однією з важливих функцій релігії є функція світогляду, що полягає в поясненні, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, — власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства. Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незважаючи на фантастичність.

Релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких полягає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне.

За певних історичних умов релігія виконує функцію інтегрування, тобто функцію збереження і зміцнення існуючої соціальної системи. 

Релігії притаманна також і комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.   В умовах сучасного суспільства релігія виконує, переважно ілюзорно-компенсаторну функцію. Не будучи панівною формою масової свідомості, релігія задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

68. Науково-пізнавальний та світоглядний аспекти філософського вивчення релігії. Гносеологічні, соціально-економічні та психологічні корені релігії.

Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філо-софія акцентує на вивченні світоглядного боку релігії. Для філо-софів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії проблема створення буття, що первинне духовний чи матеріальний поча-ток Бог створив цей світ, у тому числі і людину, або людина створила у своїй свідомості Бога.

Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузя-ми цього життя яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.

Результати наукового вивчення релігії, її взаємозв’язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об'єкт дослідження. 1 ому релігієзнавство виконує методологічну Функцію щодо інших наук

Наука дає відповідь на питання: "Що являє собою навколишній світі", а релігія намагається дати відповідь людині на питання: "Звідки взявся світі" Наука і релігія не тільки заперечують одна одній, а і взаємно доповнюються. Вони є немовби двома крилами людського життя. Наука допомагає релігії звільнитись від забобонів і міжрелігійної ворожнечі, а релігія застерігає науку від абсолютизму та скеровує її в русло забезпечення добробуту і миру для людства.

Коріння релігії - найважливіші, істотніші, основні причини, передумови, умови, які забезпечують виникнення і відтворення релігії.

Роздивимося декілька коренів релігійної віри.

Соціальне коріння - це об'єктивні чинники суспільного життя, якінеобхідно народжують релігійні вірування. Вони мають дві частини -відношення людей до природи і до один одного. Відносини людей до природиопосередковані наявними засобами і знаряддями праці і виживання. Уставлена певна закономірність: чим менш розвинені дані засоби і знаряддя, тимслабкіші люди перед лицем природи, тим більше панують над ними природнісили.

Гносеологічне коріння релігії - це умови, передумови, можливостіформування релігійних вірувань, виникаючі в процесі пізнавальної активностілюдини. Для зручності розуміння ми виділимо в даній проблемі на декількачастин:

Психологічне коріння релігії - це явища психічного життя людей,пов'язані з переживаннями, настроєм, відчуттями, емоціями. Такі негативніемоції як страх, горе, самота, скорбота і ін. створюють можливість длянародження релігійної віри. Церква тут паразитує на стражданнях людей,підтримуючи ілюзію звільнення від них за допомогою віри в бога.

69. Поняття культури. Основні сторони, види та соціальні функції культури.

У визначенні поняття і сутності культури немає едності. Так, у філософській енциклопедії відзначено, що культура - "сукупність досягнень суспільства в його матеріальному і духовному розвитку, що використовуються суспільством, що становлять культурні традиції що служать подальшому прогресу людства"

Культура є незамінним та невід'ємним спутніком прогресу людства, цивілізованості. Культура - неодмінна умова формування і руху, розвитку розуму людини, оскільки людина, що володіє культурою, здатна осмислити свої дії, поведінку, критично оцінити їх, побудувати ієрархію цінностей і засобів їх досягнення і свідомо втілювати їх в життя. Культура - скульптор і двигун людського почуття.

Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:

1. культура — народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини;

2. культура — процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання оточуючого світу і самої людини у цьому світі, на отримання об'єктивної і достовірної інформації про світ, де головну роль грає наука і мистецтво;

3. культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;

4. культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини в світі;

5. культура, створюючи необхідні для орієнтації людини у світі норми поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;

6. культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст.

Види культури:

Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб’єктів з оточенням розрізняють форми і види культури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну — сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об’єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об’єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовну — cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.

• Загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

• Елітарна культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

• Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) — це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У зв'язку з структурною складністю культури її соціальні функції численні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функції комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, що поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або перебудовуючи їх, люди створюють все нові й нові способи обміну даними, думками, почуттями.

Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи.

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними - таке основне призначення даної функції культури.

70. Предметна і особистісна форми існування культури. Феномени субкультури та контркультури. Класове, національне та загальнолюдське в культурі.

В культурі виділяють предметні і особистісні форми.

Предметні форми культури – це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, філософські та релігійні системи, традиції та обряди, моральні принципи і норми, юридичні закони, твори мистецтва.

Особистісні (персональні) форми культури – це люди як суб‘єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей.

В сучасній культурології та соціології поняття "контркультури" використовується в двох тлумаченнях:

-- перш за все, для позначення соціально-культурних установок, які протистоять фундаментальним принципам, які панують в конкретній культурі;

-- по-друге, воно ототожнюється з західною молодіжною суб-культурою 60-х рр. XX ст., яка відображала критичне ставлен­ня до сучасної культури і відкидання її як "культури батьків".

Для класичної контркультури характерна відмова від уста­лених соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стан­дартів та стереотипів масової культури, способу життя, який базується на прагненні до респектабельності, соціального пре­стижу, матеріального благополуччя. Відмова, як правило, вияв­ляється в негативізмі стосовно культурних досягнень людства, в екстравагантному способі мислення, почування та спілкування .

Контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.

Субкультýра— сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї.

Субкультура прагне зберігати соціокультурні ознаки в певній ізо ляції від інших культурних утворень і не перетворюватись в офіціоз.Прийнято визначати такі функції субкультури:

-- Забезпечення цілісності культури.

-- Формування нових можливостей розвитку культури.

-- Збагачення соціокультурного контексту.

-- Комунікативна — забезпечує спілкування всередині групи.

-- Компенсаторна - дозволяє забезпечити високу чи достат­ню ступінь самооцінки члена угруповання.

-- Охоронна - направлена на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності.

-- Солідаризаційиу - забезпечує екзистенційну і соціальну під­тримку членів групи.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному відношенні до життя і навколишнього середовища.

Становлення загальнолюдської культури не слід розуміти як прийняття всіма членами міжнародного співтовариства певної загальної системи цінностей, тобто уніфікації культур. Мова, насамперед, йде про ріст взаємозв'язку регіональних і національних культур. Вони стають взаємозалежними, тому що зміна в одній впливає на інші. Культурні досягнення в тих або інших регіонах в умовах зростаючої глобальної цілісності одержують все більше поширення. Ми вступаємо в принципово новий етап глобалізації гуманістичних цінностей.

71. Конкретно-історичні типи існування культури. Спадкоємність та новаторство у розвитку культури.

Спадкоємність культури — це процес передачі куль­турно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом пере­осмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяль­ності людини функціонує через органічне поєднання мину­лого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

Традиції — елементи соціальної і культурної спад­щини, що передаються з покоління в покоління й зберіга­ються в суспільстві протягом тривалого часу.

Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудо­ві, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспіль­ство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "вело­сипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.