Лекции по КПУ
.pdfна, які закріплюються різними галузями національного права України. Водночас, основи правовою статусу особи (конституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки лю-
дини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основ-
ними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.
Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід
'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:
1)вони життєво важливі та найбільшою мірою соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.
Для суспільства та держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;
2)вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;
3)їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:
а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношенню до основних; б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;
в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина; г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в
Конституції України; д) специфіка механізму їх реалізації пов’язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які
реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожного учасника правовідносин.
Права людини - це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політична, моральна. Для кращого розуміння сутності цього поняття слід звернути увагу на такі його аспекти:
101
1.права з'являються у людини від моменту народження як невід'ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку її, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони людиною чи ні;
2.за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретноісторичними умовами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законодавець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод; непомірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини І, навпаки,
свавільне обмеження прав призводить до дезінтеграції функцій соціальної системи;
3.права людини - це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціонування сучасного демократичного суспільства неможливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридичною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечити (гарантувати) не тільки пра-
вовими, але й економічними, політичними та культурними засобами;
4.права людини носять універсальний характер, неподільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені,
вони є надбанням кожної людини. Британська енциклопедія визначає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково
притаманні всім людським істотам» .
Поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристикою таких правомочностей особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» передбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у діяльності певних структур .
Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що формулюється в системі юридичних обов'язків
Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.
Обов'язок характеризується такими рисами:
1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини; 2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав людини. Людина повинна підкорятися певним
правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими документами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право
102
людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення. Ст.
20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає заборону пропаганди війни, виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обмеження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і лише постільки, по скільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві; 3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.
Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:
1)у залежності від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;
2)за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права
першого, другого та третього покоління;
3)за ґенезою на природні (природжені) та похідні від них;
4)за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;
5)за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню і такі, що не підлягають
законодавчому обмеженню;
6)за характером утворення на основні та додаткові.
Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або
громадянські права і свободи; політичні права і свободи; економічні, соціальні та культурні права і свободи .
2. Індивідуальні і колективні права.
Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізуватися як індивідуально, так і колективно. Індивідуальні та колективні права тісно взаємопов’язані, хоча різні за своєю приро-
дою. Основою їх взаємозв’язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежува-
ти прав і свобод індивіда.
Право індивіда – це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і водночас мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує розвиток суспільства і дегуманізує саме це суспільство.
103
Колективні права ( право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, тому що вони з’являються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу. Колективні права не повинні ігнорувати прав людини, суперечити їм або обмежувати їх. Винятком є надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини. Не завжди можна поєднати індивідуальні і колективні права ( наприклад, міжнаціональні відносини).
Реалізація колективних прав пов’язана з волевиявленням народу. Згідно з частиною другою ст. 5 Конституції право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові.
Тільки народ України виключно всеукраїнським референдумом вирішує питання про зміну території України ( ст.. 73).
У ст.. 12 Конституція встановлює, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
3. Особисті права і свободи.
Особисті(природні) права і свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави .
Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов’язані з належністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.
Природні (особисті)права і свободи – це сукупність природних і невідчужуваних основоположних прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її належності до конкретної демократичної держави. Ці права становлять основу всього правового статусу людини.
Цю групу прав відображено у таких статтях конституції: ст.. 10 – право вільного розвитку, вико-
ристання і захисту національних мов; ст.. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 – кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.
Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на за-
хист свого життя і здоров'я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затри-
104
мання в суді (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. ЗО); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).
Особливо важливим серед цих статей є ст. 27 – право на життя - універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно – правових актах та у конституціях багатьох країн світу.
Виконуючи вимогу ЄС, Україна скасувала застосування смертної кари 22 лютого 2000 року.
За ст.. 64 Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року , довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом.
Громадянські права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов’язком якої є саме захист життя людини. Вони охоплюють право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім `і, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію невинності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`і чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія проти самообвинува-
105
чення) та право на захист у суді (СТ. 63).
5. Політичні права і свободи.
Політичні права і свободи пов'язані з участю у суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючі політичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, приймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свобо-
ди: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування — виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).
Політичні права і свободи, як і особисті інколи називають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право людини на невтручання держави.
На відміну від особистих та політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними — їх забезпечення вимагає від держави певних дій.
6. Економічні, соціальні, екологічні і культурні права.
На відміну від особистих та політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними — їх забезпечення вимагає від держави певних дій.
Економічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод лю-
дини і громадянина, вони пов'язані з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо. Економічні права забезпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя та соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному
106
І культурному прогресі суспільства.
Конституція України фіксує такі економічні, соціальні, культурні права і свободи: право власності та право громадян України користуватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45); соціальні - право громадян України на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); культурні права і свободи - право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах та право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).
Зміст кожного з цих основних прав і свобод розкривається у відповідних статтях Конституції України та деталізується в чинному законодавстві України.
7. Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Згідно принципу гарантованості прав і свобод людини і громадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.
Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту ст. ст. З, 22,42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України і ця функція реалізується за допомогою різних, правових засобів через усю систему органів державної влади.
Особливе місце в цій системі займає Президент України - гарант прав і свобод людини і гро-
мадянина (ст. 102).
Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну
законодавчу діяльність (ст. 92), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).
Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і грома-
107
дянина.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини І громадянина та захист прав кожного на території України І в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Закон України «Про Уповно-
важеного Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає, що метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
1)захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2)додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;
3)запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4)сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5)поліпшення І подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини І громадянина;
6)запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7)сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та
захисту прав і свобод людини І громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.
У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди.
Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж . Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, та і Конституційний Суд України. Так, Закон «Про Конституційний Суд України» (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України
108
та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Водночас, функції щодо створення належних умов для реалізації прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого само-
врядування, об'єднання громадян.
В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, політичні та юридичні гарантії . Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища І матеріальної основи, які б забезпечили реалізацію прав, свобод і обов'язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, належної інфраструктури.
Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в суспільстві.
Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод І обов'язків людини і громадянина. При цьому, крім внутрішньодержавних, Конституція України передбачає також і міжнародно-правові гарантії прав І свобод людини І громадянина. Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав І свобод до відповідних .міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. З цього конституційного положення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено наявністю відповідних міжнародних договорів України, і може бути використане лише після того, як будуть вичерпані всі національні засоби правового захисту.
Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини включає міжнародні організації і установи, що безпосередньо займаються розглядом питань, пов'язаних з порушенням прав І свобод людини, а саме:
1.Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.
2.Комісія з прав людини ООН.
3.Спеціальні органи ООН - Комітет з прав людини (міжнародний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (Міжнародний пакт про еконо-
мічні, соціальні і культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет з ліквідації расової дискримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання).
4.Верховний комісар ООН Із заохочення І захисту всіх прав людини (з прав людини).
5.Європейська комісія з прав людини.
6.Європейський Суд з прав людини.
109
За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв'язку з питань прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини.
8. Конституційні обов’язки людини громадянина.
Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які
пред'являються людині й громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов'язки є складовою частиною пра-
вового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.
Закріплені в Конституції України основні обов’язки можуть одночасно стосуватися як людини, так і громадянина України, або лише громадянина Україна.
До першої групи належать такі основні обов'язки людини і громадянина:
•неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).
Незнання законів не звільняє людину і громадянина від юридичної відповідальності ( ст.. 2 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року; ст.. 19 Закону України « Про біженців» від 21 червня 2001 року;
•обов'язок кожного не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66) (ст.. 15 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року);
•сплачувати податки і збори (ст. 67) (ст.. 21 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року).
До другої групи, належать додаткові обов’язки, які стосуються лише громадян України:
•захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65);
Громадяни України зобов’язані відбувати військову службу відповідно до закону .Цей обов’язок не поширюється на іноземців (ст.. 24 « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року);
•щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст.. 67).
До третьої групи належать додаткові обов’язки, які стосуються як людини, так і громадянина України.
110