Лекции по КПУ

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов’язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де утверджувалося здійснення українським народом його невід’ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основні етапи:

Перший етап охоплює період від 16 липня 1990 року до 26 жовтня 1993 року. На першому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР утворила Конституційну комісію у складі 59 осіб під голосуванням Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука; Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано принципи

майбутньої Конституції України, яка була ухвалена Верховною Радою Українською РСР 19 червня 1991 року; На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант яко-

го датується 26 жовтня 1993 року.

Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 року вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України та Акту проголошення незалежності України. Після 26 жовтня 1993 року конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап охоплює період з 10 листопада 1994 року по 8 червня 1995 року.

10 листопада 1994 року Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент України Л. Д. Кучма та голова Верховної Ради України О. О. Мороз.

Завершився другий етап 8 червня 1995 року укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової конституції України. Це створило умови для прискорення конституційного процесу в Україні.

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 року до 28 червня 1996 року.

У липні 1995 року було створено групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовлених нею матеріалів 24 листопада 1995 року Конституційна комісія України утворила з числа її членів робочу групу для підготовки проекту.

% травня 1996 року Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну Комісію для доопрацювання проекту Конституції.

28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України, яку 12 липня 1996 року урочисто підписали Президент України і Голова Верховної Ради України.

Четвертий етап почався з прийняття після прийняття Конституції України з 28 червня 1996

року і тривав до часу прийняття Верховною Радою України Закону про імплементацію у текст Основного закону змін і доповнень. На підставі рішення Всеукраїнського референдуму від

51

16 квітня 2000 року і схвалення всіх питань, внесених на обговорення, Верховна Рада України мала імплементувати в текст Конституції такі питання: про скорочення кількості народних депутатів в парламенті до 300 осіб; про право Президента України достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо вона на протязі місяця не може сформувати постійно діючу парламентську більшість або на протязі трьох місяців не затвердить державний бюджет України; про створення в Верховній Раді другої палати.

П’ятий етап конституційного процесу почався 24 серпня 2002 року, коли Президент обґрунтував необхідність переходу від президентсько – парламентської до парламентсько – президентської системи, яка найбільш поширена в демократичних країнах Європи.

Були запропоновані три законопроекти від Президента, Тимчасової спеціальної Комісії, від депутатських фракцій Верховної Ради України. Конституційний Суд України від 30 жовтня та 12 листопада 2003 року зробив висновки, що всі три проекти відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України і є обов’язковими до виконання, остаточними і такими, які не можуть бути оскаржені.

Верховна Рада України 24 грудня 2003 року проголосувала за проект Закону « Про внесення змін до Конституції України».

Закон України « Про внесення змін до Конституції України» було прийнято 8 грудня 2004 року.

52

ЛЕКЦІЯ № 6 «ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ».

План:

1.Поняття конституційного ладу;

2.Основні засади конституційного ладу.

1. Поняття конституційного ладу.

Конституція України як Основний Закон держави займає центральне місце системі законодавства, оскільки є головним джерелом права України. Розділ І « Загальні засади» - провідний у структурі Конституції, має особливе значення як для самої конституції, так і для всієї системи національного законодавства.

У Розділі І « Загальні засади» закріплюються засади конституційного ладу України, але є ще поняття « конституційного ладу», як сукупність принципів, без яких лад держави не може бути конституційним. Наявність у державі конституції у державі Конституції ще не дає підстав існуючий суспільний лад вважати конституційним. Він може бути і неконституційним, оскільки вплив держави на людину і суспільство в цілому може здійснюватися і поза межами права.

Конституційний лад має реалізувати прагнення до соціального порядку на основі співіснування індивідуального та групового інтересів із загальними, забезпечувати пріоритет прав особи. Все це потребує з боку держави ефективних гарантій, без наявності яких існуючий лад не можна назвати конституційним.

Якщо конституційний лад – це сукупність соціальних відносин, то його засади - система конституційно – закріплених принципів, що їх регламентують. Стосовно конституційного ладу засади являють собою вужче поняття. Якщо вони закріплені тільки в Конституції держави, то сам конституційний лад встановлюється не тільки в Конституції, а і у відповідних конституційних законах.

Важливим є те, що засади закріплюють:

1)основні принципи, що виступають як керівні для різноманітних сторін конституційного ладу;

2)базові цінності, на які суспільство орієнтується в розвитку конституційного ладу;

3)конституційно – правові норми і інститути, через які ці норми і цінності дістають своє обґрунтування й закріплення.

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади". Термін не зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного виникає закономірне питання — загальні засади чого?

Між тим, лише конституції України та Казахстану застосовують цей термін. Інші держави ко-

53

лишнього СРСР назву цього розділу визначають відповідно до його змісту.

У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву "Засади конституційного ладу".

Термін «конституційний лад», що його вжито в конституціях багатьох країн світу, в різних країнах тлумачать по-різному.

Одні автори визначають конституційний лад як систему соціальних (економічних і політикоправових) відносин, які встановлюються і охороняються конституцією та іншими конституційноправовими актами кожної держави.

Близькі до змісту цього поняття і визначення конституційного ладу інших вчених, згідно :• поглядами яких згаданий конституційно-правовий інститут розуміється як такий стан (або порядок) суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу як підпорядковану праву, сприяє закріпленню у суспільній практиці та правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Деякі автори ототожнюють конституційний лад з державним ладом, визначаючи, що конституційний лад — це певна форма або відповідний засіб організації держави, закріплений у її конституції, яка забезпечує підпорядкованість держави прану і характеризує: її як конституційну державу.

Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом, оскільки, на

відміну від останнього, він завжди передбачає наявність у державі конституції.

Необхідними ознаками конституційного ладу є: непорушність і невідчужуваність загальновизнаних природних прав і свобод людини, народний суверенітет, розподіл влади та ін. Держав-

ний лад може і не мати цих ознак. Іноді зміст поняття "конституційний лад" надто широко трактують, оскільки під цим терміном розуміють устрій держави та суспільства.

На сучасному етапі розвитку суспільства зникло поняття "класи", виникли зовсім інші відносини між сучасними прошарками суспільства.

Елементи конституційного ладу є — громадянське суспільство, державний лад, принципи конституційного ладу тощо. Між тим, з часів прийняття перших декларацій щодо ролі та місця людини в державі основою конституційного ладу завжди були людина і громадянин.

Зокрема, в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки від 4 липня 1776 р, зазначено: "Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди створені рівними і всі вони одарені своїм творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода, прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав серед людей установлені уряди, які покликані здійснювати свою справедливу владу за згодою тих, ким вони управляють. Якщо ж ця форма уряду стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або скасувати його і встановити новий уряд, заснований на таких принципах і з такою організацією влади, які, на думку народу, більш за все можуть сприяти його безпеці і щастю".

54

Декларація прав людини і громадянина, прийнята 26 серпня 1789 р., також підтвердила первинність прав і свобод людини і вторинність її підпорядкованості державі, яка зобов'язана забезпечити права людини.

Стаття 2 Декларації проголошувала, що "мету кожного державного союзу становить забезпечення природних і невід'ємних прав людини".

Устатті 16 цього документа це положення було викладено ще конкретніше: "Суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влади, не має конституції". Кожна з держав має притаманну їй специфіку, що полягає у сукупності певних ознак, які визначають форму, засоби організації держави, основи побудови її ладу. Згадані ознаки в демократичній державі закріплюються в її конституції.

Отже, у найзагальнішому вигляді конституційний лад — це закріпленні в Основному Законі

держави форми і засобів організації держави.

Таке закріплення властиве будь-якій державі — і тоталітарній, і демократичній. У демократичних державах, до яких належить і Україна, згадані форми і засоби організації держави характеризуються тим, що держава, державна влада підпорядковані праву, а Конституція як нормативноправовий акт вищої юридичної сили в демократичній державі завжди є основним засобом обмеження державної влади на основі відповідних гарантій, закріплених у Конституції. Саме така держава може за своєю суттю бути конституційною державою, яка у своєму основному законі закріплює засади конституційного ладу.

Отже, конституційна держава характеризується обмеженістю державної влади правом на основі принципу суверенітету народу, якому належить вся повнота влади, і забезпеченням цієї обмеженості відповідними конституційними гарантіями.

Із загального поняття "конституційна держава" випливає і визначення конституційного ладу певної держави. Проте конституція закріплює, за своїм призначенням, лише основи конституційного ладу, які є відправними для організації та діяльності держави.

Отже, основи конституційного ладу України — це основоположні принципи організації та

діяльності держави, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу.

Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні принципи конституційного ладу України.

Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, що належить виключно народу і не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (частина третя ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.

Усвою чергу, на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність дер-

55

жавного ладу (устрою) України.

Згідно з частиною другою ст. З Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Крім того, державний лад містить також певну систему соціальних, економічних і політикоправових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема,

до них належать норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України) (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.

Державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо вплив держави на суспільство здійснюється у не правовій формі, в обхід Конституції та інших легітимних джерел прана, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмежений державної влади.

Обмеження державної влади має на меті забезпечення певних умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави. Громадянське суспільство являє собою систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах.

Конституція повинна визначати такі межі державної влади, які б виключали взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте в сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського суспільства. Зокрема, таке втручання полягає в неприпустимості задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці; підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо. Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У свою чергу, конституційна держава залежить від громадянського суспільства та його потреб.

Конституційний лад України — це цілісна система основних політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного права України, проте провідне місце серед них належить нормам Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і базою галузевого законодавства.

До основних принципів конституційного ладу України належать:

•принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша ст. З Конституції);

•принцип народного суверенітету, згідно з яким народ с носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);

56

•визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції);

•організація і діяльність державної влади, що будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);

•визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);

•принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції (статті 8 і 19 Конституції);

•визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції);

•принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічні її багатоманітності, заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);

•принцип визнання української мови державною (ст. 10 Конституції);

•визнання плюралізму форм власності та гарантування захисту прав усіх суб’єктів права власності та господарювання (ст. 13 Конституції);

•принцип, згідно з яким норми міжнародного права, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину національного законодавства (ст. 9 Конституції);

•визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги України, оборона держави, здійснення зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);

•принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

У свою чергу, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції);

•закріплення як державних символів України Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20 Конституції).

2. Основні засади конституційного ладу.

Державний устрій (лад) України має такі складові: а) форма держави та її конституційне закріплення; б) характеристика України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави; г) конституційне закріплення України як правової держави;

57

г) характеристика України як соціальної держави.

Сутність загальних засад конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного закріплення державного устрою держави, так і основних принципів організації в Україні громадянського суспільства.

Щоб з'ясувати питання про державний устрій України, необхідно визначити, які конституційноправові норми закріплюють форму Української держави, а також регулюють систему політикоправових, економічних і соціальних відносин.

Як відомо, форма держави визначається шляхом з'ясування питання про її державний устрій,

форму правління та державний режим.

Державний устрій України — це її територіальна організація, яка характеризується певною

формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяють на дві групи — унітарні (прості) та федеративні (складні). Унітарною вважають державу, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Її територію поділено на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які в сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі й виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 системи адміністративно-територіального устрою належить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів

виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції), її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: підмову під здійснення державної влади на підставі спадку нашім; у творення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу притаманна республіці.

Відомі дна види республіки — президентська і парламентські.

Президентська поєднує в одних руках повноваження глави держави і глани уряду, обираючи

58

президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність.

Деякі вчені обґрунтовують висновок про те, що існують і змішані форми правління: парламентсь- ко-президентська і президентсько-парламентська. До числа останньої вони відносять і Україну. Проте погодитися з цим висновком учених важко. Адже аналіз відповідних конституцій країн світу свідчить про те, що гак званих "змішаних" форм правління не існує.

Є президентські республіки, в яких конституцією визначені досить широкі й міцні повноваження Президента і, одночасно підконтрольний йому парламент, з дещо обмеженими власними повноваженнями.

Специфіка президентської республіки в Україні полягала у тому, що Конституція передбачала міцну президентську владу в поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (частина друга ст. 90 Конституції).

При проведення конституційної реформи це співвідношення істотно зміниться: значні владні повноваження належатимуть парламенту та Уряду, а Президент здійснюватиме контрольну

функцію і виконуватиме свої повноваження, передбачені його статусом як глави держави. У цьому разі можна стверджувати, що в Україні створюється парламентська республіка з широкими повноваженнями і, одночасно, з взаємною відповідальністю.

За формою державною режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції). Демократизм Української держави полягає у забезпеченні народною волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.

У статті 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади. У частині першій ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ.

Проте державна влада — це не єдина форма влади народу. Іншою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (частина перша ст. 5 Конституції).

Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію. Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції).

59

Другою формою є безпосереднє волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69—74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Основоположним принципом демократичної організації держаки, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права — є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не в змозі підкорити собі іншу.

Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає можливість існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в межах Конституції України. "Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції.

Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, яка реалізується завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації цього принципу.

Нарешті, важливою складовою демократизму України є визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції), оскільки основою демократії як форми держави та засобу правління є ідея політичної свободи, що виявляється на підставі принципу самовизначення і самоуправління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління. Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету та єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу.

Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки безконтрольною є лише виконавча влада, яка панує над іншими гілками влади.

По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування. Отже, становлення справді демократичної Української держави — це справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою.

Суверенність — верховна влада, верховенство і незалежність влади.

Суверенітет — це властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати власні завдання, функції і повноваження на своїй території та за її межами у

60