Лекции по КПУ
.pdfсоціально-економічній та інших сферах Автономної Республіки Крим.
Якщо за результатами звіту діяльність Ради міністрів у цілому буде визнано Верховною Радою автономії незадовільною, вона має право в порядку, передбаченому Конституцією України, прийняти рішення: про відставку (припинення повноважень) Ради міністрів у зв'язку з висловленням недовіри. або про звільнення з посади Голови Роди міністрів автономії у зв'язку з висловленням недовіри (час піна сьома сі. 37 Конституції Автономної Республіки Крим).
Верховна Рада Автономної Республіки Крим може висловити недовіру Голові Ради міністрів або окремим членам Ради міністрів автономії у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків, порушенням Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим, законів України, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (частина восьма ст. 37 Конституції Автономної Республіки Крим).
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.
Статус Криму дістав своє відображення і в нормативному регулюванні. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань: сільського господарства І лісів; меліорації і ка- р'єрів; громадських робіт, ремесел та Промислів; благодійництва; містобудування і житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмарків; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культур-них заповідників; транспорту запільного користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства, сані гарної і лікарняної служб.
З мотивів невідповідності нормативно-правовим актам Верховної Ради України та законам України Президент України може зупинити дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституцій кості.
До відання Автономної Республіки Крим належить: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; організація та проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розробка, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розробка, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного роз-
241
витку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадській безпеці; забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим, охорона і використання пам'яток історії; участь у розробці та реалізації державних програм повернення депортованих народів; ініціювання введення надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або окремих н місцевостях.
Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані інші повноваження.
В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається Законом України "Про Представництво Президента України п Автономній Республіці Крим" від 2 березня 2000 р.
Представництво є державним органом, утвореним для сприяння виконанню в Республіці повноважень, покладених на Президента України.
Представництво утворюється Президентом і безпосередньо йому підпорядковується. Очолює його Постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим.
У Законі визначено повноваження Представництва в цілому і Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим.
3. Адміністративно – територіальний устрій України.
242
Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на певні частини (області, провінції, департаменти тощо), відповідно до якого будується і функціонує система державних і місцевих органів держави.
Поняття "адміністративно-територіальний устрій" слід розуміти у двох значеннях: як процес поділу території на адміністративно-територіальні одиниці і як стан, що е результатом цього процесу.
В Україні адміністративно-територіальному устрою присвячено ст. 133 розділу IX Конституції України. Згідно з цією статтею визначається система адміністративно-територіального устрою республіки, яку складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області, міста Київ і Севастополь. Спеціальний статус міст загальнодержавного значення Києва і Севастополя, визначається законами України.
Протягом усіх років існування України як незалежної держави відбувався активний пошук оптимальної моделі адміністративно-територіального устрою та її системи.
Щодо принципів побудови системи адміністративно-територіального устрою, то бралися до уваги, зокрема, такі принципи: природно - історичний, національний, соціально-економічний, природний. Враховувався також стан шляхів, кількість і щільність населення певної території, наявність умов для задоволення потреб населення, наближеність центру адміністративно-територіальної одиниці до населення тощо.
Щодо визначення оптимальної системи адміністративно-територіального поділу України, то цей процес поки що не завершений, він триває.
Важливим кроком до розв'язання цієї проблеми було прийняття 4 грудня 1997 р. Верховною Ра-
дою України Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України" відпо-
відно до нової Конституції України 1996 р., який, однак, досі не підписано Президентом. Вій визначав поняття адміністративно-територіального устрою України, правовий статус і вид» адмініс- тративно-територіальних одиниць, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою.
Згідно з цим Законом, адміністративно-територіальний устрій України — це обумовлена гео-
243
графічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними ти іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом ії на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будуються система державних органів і система місцевого самоврядування.
У Законі визначено основи державної політики у сфері адміністративно-територіального устрою, які ґрунтуються на засадах єдності та цілісності території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Систему адміністративно-територіального устрою, відповідно до Закону, становлять адміністра- тивно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
У Законі визначено поняття і види адміністративно-територіальних одиниць.
Адміністративно-територіальна одиниця — це частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
За соціально-територіальними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяються на
два види: населені пункти (села, селища, міста) та регіони — райони й області.
Автономна Республіка Крим є автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України.
Закон окремо визначає статус населених пунктів та адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня.
Щодо першого виду адміністративно-територіальних одиниць — населених пунктів. У Законі визначено поняття цих одиниць, а також категорії відповідних населених пунктів. Зокрема, під на-
селеним пунктом розуміється частина заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення, власну ножу та зареєстрована у порядку, передбаченому цим Законом..
Невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад населення, хутори та одинокі двори, а також поселення, що є об'єктами службового призначення у системі певної галузі господарств (будівлі залізничних служб, будинки лісників, шляхових майстрів, бакенників, польові стани тощо), не є самостійними населеними пунктами і включаються до тих адміністративнотериторіальних одиниць, на території яких вони розташовані.
244
Населені пункти поділяються на сільські та міські. До категорії сільських населених пунктів належать села, до міських — селища і міста.
Села — це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві.
Селища — це міські населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру, переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціальнокультурній сфері.
У Законі визначено також адміністративно-територіальний статус міст районною значеним, міст республіканського, обласного значення та міст, що мають спеціальний статус.
До категорії міст районного значення належать міста, на території яких розміщені промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств .І кількістю населення понад 10 тисяч жителів, неуважна частина якого зайнята у промисловості чи соціально-культурній сфері.
До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), обласного значення згідно із Законом відносять міста з кількістю населення понад 50 тисяч жителів, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, житловий фонд.
До категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), обласного значення на-
лежать також населені пункти з кількістю населення менш як 50 тисяч жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включено до курортних зон і на їх території розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку. Містами, що мають спеціальний статус, відповідно до Консти-
туції України, є Київ і Севастополь. Особливості їх статусу визначено в законі України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р., а також в проекті закону "Про містогерой Севастополь".
Територія населених пунктів складається з місць проживання (територія, що забудована, вклю-
чаючи присадибні ділянки), частин природного ландшафту, в тому числі зон відпочинку (тери-
торія парків, скверів, лісів, озер, річок тощо), промислової зони (територія, забудована виробничими об'єктами, зони очисних споруд, сміттєзвалищ тощо), об'єктів інфраструктури (шляхів, інших комунікацій тощо).
245
Межами населених пунктів є межа їхніх земель, що відокремлює територію населених пунктів від земель іншого призначення. Межі населених пунктів визначаються на підставі проекту планування та забудови населених пунктів, землевпорядкування або техніко-економічного обґрунтування їх розвитку.
У Законі визначено адміністративно-територіальний статус районів, районів у містах, інші складові частини населених пунктів.
Офіційне тлумачення термінів "район", "район у місті", а також повноважень міських рад щодо самостійного утворення і ліквідації районів у місті дав Конституційний Суд України.
Наприклад, у містах з кількістю населення не менш як 300 тисяч жителів можуть утворюватися адміністративно-територіальні одиниці — райони в містах.
У свою чергу територія міста, селища, села може поділятися на окремі мікрорайони та інші мікроструктури (вулиці, квартали, дільниці, житлові масиви та ін.), що є відповідно до Конституції та законів України територіальною основою для створення органів самоорганізації населення.
До другого виду адміністративно-територіальних одиниць належать регіони — Автономна Республіка Крим, області, райони.
Згідно із Законом, Автономна Республіка Крим є автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України, її територією е територія Кримського півострова. До складу Автономної Республіки Крим входять райони та міста республіканського (Автономної Республіки Крим) значення. Територія Автономної Республіки Крим може бути змінена Верховною Радою України за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
До категорії областей належать адміністративно-територіальні одиниці, що склалися в межах території України і характеризуються певними історичними, економічними, екологічними, географічними та демографічними особливостями і складається з районів та міст обласного значення. До складу районів входить частина території області переважно з агропромисловим характером економіки, транспортною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, розташованими на його території.
У свою чергу, райони складаються із сіл, селищ, міст районного значення.
Закон визначає порядок найменування і перейменування населених пунктів та їх складових частин, інших адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема, найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць проводиться з урахуванням їх історичних, культурних, географічних, національних, побутових та інших місцевих умов і особливостей.
246
Підставою для включення або виключення з Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць України населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць є рішення органу, до повноважень якого належить вирішення цих питань.
Державний реєстр адміністративно-територіальних одиниць України веде Кабінет Міністрів України в порядку, що визначається Верховною Радою України.
Відомості про населені пункти та адміністративно-територіальні одиниці до Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць України подають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради.
Органами, до повноважень яких належать розгляд і вирішення питань адміністративнотериторіального устрою в Україні, є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Закон визначає повноваження кожного з цих органів.
Питання адміністративно-територіального устрою регулюються також Конституцією та іншими законодавчими актами України.
Незважаючи на прийнятий Верховною Радою Закон України "Про адміністративнотериторіальний устрій України", процес реформування територіального устрою країни триває.
Зокрема, в Указі Президента України "Про Комісію з питані. адміністративно-
територіального устрою" від 8 серпня 2000 року зазначається, що з метою забезпечення всебічного вивчених пропозицій щодо вдосконалення територіальної організації державної влади та місцевого самоврядування в Україні відповідно до частини першої ст. 106 Конституції України утворюється Комісія з питань адміністративно-територіального устрою як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.
Основними завданнями Комісії є:
•узагальнення та аналіз пропозицій щодо внесення змін до системи адміністративнотериторіального устрою України;
•підготовка пропозицій щодо приведення у відповідність з Конституцією України мережі селищ та селищ міського типу, а також системи рад у населених пунктах;
•вивчення можливостей проведення укрупнення сільських територіальних громад та внесення відповідних пропозицій;
247
•організація вивчення іноземного досвіду формування системи адміністративно-територіального устрою та розв'язання проблем у цій сфері;
•підготовка та експертиза проектів нормативно-правових актів з питань адміністративнотериторіального устрою.
248
ЛЕКЦІЯ № 16 «МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ».
План:
4.Поняття і юридична природа місцевого самоврядування ;
5.Система місцевого самоврядування та його принципи;
6.Конституційно – правовий статус органів місцевого самоврядування та їх повноваження;
7.Матеріально – фінансова база місцевого самоврядування;
8.Гарантії місцевого самоврядування;
1. Поняття і юридична природа місцевого самоврядування ;
У більшості демократичних країн світу організацію влади на місцях, тобто управління місцевими справами, здійснюють:
1)через відповідні місцеві органи виконавчої влади (державні адміністрації), які призначаються Президентом та вищими центральними органами виконавчої влади;
2)через представницькі та виконавчі органи, які обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Представницькі органи зазвичай мають назву органів
місцевого самоврядування або муніципального управління.
Під місцевим управлінням розуміють державні органи, які створювалися центром і представляли на місцях державну адміністрацію.
Під місцевим самоврядуванням треба розуміти місцеві представницькі органи По-перше, не можна з'ясувати різницю між цими категоріями, оскільки як державні адміністрації, так і ради місцевого самоврядування є органами держави;
по-друге, не враховується та обставина, що функції місцевого самоврядування згідно з Конституцією України може виконувати, крім представницьких і виконавчих органів, також територіальний колектив певної адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, у багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, взагалі немає представницьких центрів
на місцях, внаслідок чого формально можна зробити висновок про те, що у цій країні взагалі немає місцевого управління.
В сучасний період відбувається трансформація місцевого самоврядування від класичного його змісту до сучасної моделі.
Річ у тім, що місцеве самоврядування склалося в результаті муніципальних реформ XIX ст., тобто в період переходу від феодалізму до буржуазного ладу. Основою діяльності буржуазії завжди були міста, а однією з головних вимог міст було надання їм самостійності в управлінні місцевими справами, забезпечення їм громадянського самоврядування, вільного від нагляду та втручання з
249
боку органів центральної влади.
Саме тому з середини XIX ст. таке управління на місцях іменували місцевим самоврядуванням. Існували такі основні моделі (системи) місцевого самоврядування, які відповідали основним пра-
вовим системам того часу: англосаксонська (англійська) та континентальна (французька).
Сутність англосаксонської системи полягає в тому, що в основу взято теорію природних прав людини та громадянського суспільства. Згідно з цим місцеві органи виступають на певній території автономно, у межах своїх повноважень; немає безпосередньої підпорядкованості нижчих органів вищим; на місцях немає уповноважених центральних органів влади, які опікуються місцевими представницькими органами; населення має право обирати окремих посадових осіб; контроль над діяльністю місцевих органів мають право здійснювати окремі міністерства та судові органи.
Така система склалася у Великій Британії починаючи з середніх віків, а також у СНІ А, Канаді, Австралії, Швейцарії та ін.
Проте у більшості країн світу (континентальна Європа, Латинська Америка, Близький Схід) було впроваджено в життя континентальну (французьку) модель самоврядування. Особливістю її є те, що вона заснована на сполученні безпосереднього державного управління (префекти, державні адміністрації) на місцях та місцевого самоврядування. Представники державної адміністрації в межах адміністративно територіальних одиниць здійснюють нагляд за діяльністю місцевих представницьких органів. Крім того, така система місцевого самоврядування може характеризуватися певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим.
Удеяких країнах (Австрія, Німеччина, Японія) місцеве самоврядування будується на основі сполучення цих систем.
Удругій половині XX ст. з'явилася "радянська" модель місцевого самоврядування, яка принципово відрізнялася від двох вище згаданих моделей, оскільки в її основу було покладено принципи поєднання влад та повновладдя представницьких органів на певній території; проведення у життя актів центральних органів державної влади; ієрархічна субпідпорядкованість усіх ланок радянської системи. Цю модель було впроваджено в усіх колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, Азії, на Кубі та ін.
Усучасний період країни Східної Європи відмовилися від цієї моделі, взявши за основу континентальну модель місцевого самоврядування як найбільш близьку їхнім правовим системам.
На підставі проаналізованих моделей виникло багато концепцій місцевого самоврядування, серед яких у сучасний період застосовуються три — громадська, державницька та теорія муніципа-
льного дуалізму.
Згідно з громадською теорією місцевого самоврядування остання розглядається як самостійна
250