- •Ющук і. П. Українська мова, український правопис. 2002 р.
- •1. Вступ. Історія української мови
- •Сучасна українська мова як предмет вивчення
- •Походження української мови
- •Українська мова - державна
- •Стилі української мови
- •Мова як система
- •2. Фонетика і письмо
- •Звуки і Фонеми
- •Звуки мови як фізіологічне явище
- •Членування мовленевого потоку
- •Позиції фонем, Алофони, звуки і фонеми
- •Звуки мови як соціальне явище
- •Приголосні фонеми
- •Уподібнення приголосних за місцем
- •Голосні фонеми
- •3. Лексика
- •Слово і його лексичне значення
- •Групи слів за лексичним значенням
- •Лексика української мови за походженням
- •Стилістична деференціація української лексики
- •Групи слів за вживанням
- •Фразеологія
- •4. Морфологія і правопис
- •Словотвір
- •Частини слова
- •Іменник. Загальні відомості
- •Поділ іменників на відміни
- •1. У закінченнях орудного, давального й місцевого відмінків однини безпосередньо після основи:
- •2. У закінченнях родового відмінка однини й називного та знахідного відмінків множини безпосередньо після основи:
- •Відмінювання іменників
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово. Загальні відомості
- •Способи форми дієслова
- •Дієприкметник і безособова форма на -но, -то
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
- •5. Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксична словоформа
- •Словосполучення
- •Речення
- •Просте речення:
- •Головні члени речення
- •Двоскладні і односкладні речення
- •Другорядні члени
- •Оформлення простих речень
- •Ускладнене просте речення
- •Однорідні члени речення
- •Відокремлені члени речення
- •Внесення
- •Складне речення:
- •Загальні відомості
- •Складнопідрядні речення
- •Обставинні підрядні речення
- •Інші складні речення
- •Чуже мовлення
- •Синтаксична єдність і абзац
4. Морфологія і правопис
Морфологія (від грец. morphe «форма», logos «вчення») – це система граматичних значень і матеріальних засобів вираження їх для позначення в мові різних зв'язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає в себе «Словотвір» і «Частини мови».
Граматика і її функції
Термін, «граматика» має двояке значення: 1) наука про граматичну будову мови; 2) сама граматична будова мови.
Граматика як наука досліджує, описує творенні слів, їхні граматичні значення й форми та існуючі в мові засо би поєднання їх у речення для вираження думки. Залежно віі об'єктів, які вона вивчає, граматика як наука поділяється ні Дві частини: морфологію і синтаксис.
Граматика як граматична будова мови -Де система правил та матеріальних засобів у мові для позна чення предметів і явищ, моделювання зв'язків, які існуют між ними чи уявляються нам, а також для вираження деяки найзагальніших властивостей буття.
Наприклад, об'єктивно існують предмет, названий слово сосна, і якість, виражена словом високий. Зв'язок між цод« явищами граматика української мови виражає тим, що слої високий узгоджується зі словом сосна: висока сосна (а не «ві сокий сосна»). Інші предмети можуть мати відношення ц сосни; щоб позначити це відношення, до основи слова сосн додається суфікс -ов та закінчення -ий – і маємо сосновий Предмет може бути один, або ж предметів може бути багато -така одна з найуніверсальніших властивостей буття. Граматка це передає за допомогою числа: сосна (одиноке дерево) -сосни (це вже може означати «ліс»).
Граматика набагато абстрактніша порівняно з лексикон Лексика називає предмети і явища індивідуально, розчленова но. Тобто вона членує світ на більші чи менші окремі частин й дає їм назви. Граматика ж виражає найзагальніше, влаешв всім або великим групам предметів і явищ.
Проте не слід думати, що граматика точно копіює зв'яз ки та властивості буття, які є в дійсності. Зв'язки між яви шами об'єктивної дійсності та властивості буття в граматии відбиваються так, як вони переломилися через життєвий до свід далеких попередніх поколінь. З часом зв'язок між гра матикою й реальністю може втрачатися (як це сталося з ро дами іменників, які тепер нічого не виражають, принаймні і назвах неістот), але в мові засоби для позначення їх можуть далі залишатися.
Властивості предметів і явищ освоюваної людиною дійсності та зв'язки між цими предметами і явищами граматикг відбиває на чотирьох рівнях. Вона передає:
внутрішню структуру позначеного словом явища (наприклад, завдяки граматичним засобам слово перестрибувати не лише називає дію, а й характеризує її як спрямовану через якийсь предмет, повторювану; слово залізобетон указує, що йдеться про бетон із домішкою заліза, а не навпаки, інакше було б «бетонозалізо»); ця функція граматики розглядається в розділі морфології «Словотвір»; можливості явища, виділеного словом, встановлювати зовнішні зв'язки (наприклад, рука – може лягти на щось, впасти, заболіти тощо; рукою – можна схопитися за щось, ударити по чомусь, махнути комусь та ін.; руку – можна подати комусь, покласти на щось, потиснути тощо); ця Функц юдя граматики розглядається в розділі морфології «Частини мови»;
взаємні зв'язки між двома та більше явищами, що їх названо словами (наприклад, є два явища, названі словами падати і сніг; між ними можуть бути різні відношення, і ці відношення відтворюємо за допомогою засобів граматики: сніг падає, сніг не падає, сніг падав, падати на сніг, падати в сніг, падати із снігом);
зв'язки між осмисленими явищами й дійсністю (наприклад, вислів випав сніг поза контекстом не є ще комунікативною одиницею, повноцінним повідомленням, бо в ньому немає вказівок на місце й час, властиві дійсності, як, наприклад, у реченні Вчора в Карпатах випав сніг);