- •Ющук і. П. Українська мова, український правопис. 2002 р.
- •1. Вступ. Історія української мови
- •Сучасна українська мова як предмет вивчення
- •Походження української мови
- •Українська мова - державна
- •Стилі української мови
- •Мова як система
- •2. Фонетика і письмо
- •Звуки і Фонеми
- •Звуки мови як фізіологічне явище
- •Членування мовленевого потоку
- •Позиції фонем, Алофони, звуки і фонеми
- •Звуки мови як соціальне явище
- •Приголосні фонеми
- •Уподібнення приголосних за місцем
- •Голосні фонеми
- •3. Лексика
- •Слово і його лексичне значення
- •Групи слів за лексичним значенням
- •Лексика української мови за походженням
- •Стилістична деференціація української лексики
- •Групи слів за вживанням
- •Фразеологія
- •4. Морфологія і правопис
- •Словотвір
- •Частини слова
- •Іменник. Загальні відомості
- •Поділ іменників на відміни
- •1. У закінченнях орудного, давального й місцевого відмінків однини безпосередньо після основи:
- •2. У закінченнях родового відмінка однини й називного та знахідного відмінків множини безпосередньо після основи:
- •Відмінювання іменників
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово. Загальні відомості
- •Способи форми дієслова
- •Дієприкметник і безособова форма на -но, -то
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
- •5. Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксична словоформа
- •Словосполучення
- •Речення
- •Просте речення:
- •Головні члени речення
- •Двоскладні і односкладні речення
- •Другорядні члени
- •Оформлення простих речень
- •Ускладнене просте речення
- •Однорідні члени речення
- •Відокремлені члени речення
- •Внесення
- •Складне речення:
- •Загальні відомості
- •Складнопідрядні речення
- •Обставинні підрядні речення
- •Інші складні речення
- •Чуже мовлення
- •Синтаксична єдність і абзац
2. Фонетика і письмо
Фонетика (грец. phonetike «звуковий») – це звуковий склад мови. Звуки становлять матеріальну основу мови, її будівельний матеріал. Розділ мовознавства, який вивчає звуки мови, творення їх та зміни залежно від умов, також називається фонетикою.
Звуки і Фонеми
Звуки мови як фізичне явище
Фонетика як система матеріальних засобів мови – це набір звуків, наголосів й інтонацій. Фонетику в цьому розумінні слід відрізняти від фонетики – науки про звуки мови, як відрізняємо сам предмет від розмови про нього.
Так само звуки мови не слід сплутувати з позначенням їх на письмі – буквами. Мова виникла й розвивалась у звуковій формі. Звуки ми промовляємо й чуємо. Первинна – звукова мова. А письмо, букви – це тільки далеко не точні умовні знаки для звуків мови.
Звуки людської мови характеризуються в трьох аспектах: це коливання повітря (фізичний аспект);
це наслідок роботи мовних органів людини (фізіологічний аспект);
це найменші елементи мовного знака, за допомогою яких передається інформація від людини до людини (соціальний аспект).
У фізичному аспекті кожному звукові людської мови властиві такі п'ять ознак: висота, сила, довгота, чистота, тембр.
Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла, тобто від кількості стисків-розріджень повітря за одну секунду (один стиск-розрідження за секунду – це герц). Людське вухо сприймає звук частотою від 16 (найнижчий звук) до 20 000 Гц. Діапазон коливань у людській мові значно менший: у чоловіків – 85–200 Гц, у жінок – 160–340 Гц (у жінок голосові зв'язки коротші, і тому звук вищий), у співаків – від 80 (найнижчий бас) до 1 300 (найвище сопрано) Гц. Висота звука в мові використовується для формування інтонації висловлювання, а також частково наголосу.
Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливань: чим більший розмах коливань, тим сильніший звук. За допомогою сили звука виділяють наголошені склади, домагаються доброї чутності тощо. Сила звука виражається в децибелах. Голосна розмова дорівнює приблизно 70 дБ.
Довгота залежить від часу звучання. Тривалість звука в слові виражається в мілісекундах: наприклад, голосний є в українській мові триває 240–260 мс, голосний и – 245–265 мс. Українська мова розрізняє звичайні й подовжені приголосні (стіна і стінна, в житі і в житті), трохи довше звучать у ній наголошені голосні.
Чистота звука залежить від ритмічності коливань: якщо коливання ритмічні, рівномірні, виникають чисті тони; якщо коливання неритмічні, чуються шуми. Джерелом тонів є коливання голосових зв'язок, а джерелом шумів – тертя повітря об губи, зуби, піднебіння, язик тощо. Чисто тональними звуками є голосні, шум бере участь у формуванні приголосних звуків.
Тембр залежить від додаткових тонів, які накладаються на основний. Додаткові тони виникають унаслідок того, що коливається не тільки все пружне тіло (яке творить основний тон), а і його частини. Частини коротші, ніж усе тіло, тому вони видають тони, вищі від основного, – обертони (нім. ober «вищий, верхній»), але слабкіші. Наприклад, якщо основний тон має висоту 100 Гц, то обертони матимуть висоту 200, 400, 800, 1 600 Гц і т. д. Висота деяких обертонів досягає 10 000 Гц.
Основний тон і обертони утворюються в гортані за допомогою голосових зв'язок. Ротова порожнина відіграє роль змінного резонатора (його форму змінюємо за допомогою язика, губів, нижньої щелепи тощо). Як резонатори можуть виступати й носова та глоткова порожнини. Резонатор одні обертони підсилює, інші – гасить. Так виникають голосні. Щось подібне, тільки набагато складніше, відбувається й під час творення приголосних.
Отже, звуки мови відрізняються один від одного насамперед набором обертонів. Обертони, з яких складається певний звук мови, називаються формантами. Визначальними в розпізнаванні голосних звуків є перші дві форманти. Наприклад, за деякими даними, для а – це приблизно 700 і 1 200 Гц, для о - це 400 і 800 Гц, для у – це 300 і 700 Гц, для і – це 200 і 2 200 Гц, для и – це 300 і 1 900 Гц, для є – це 400 і 1 600 Гц (у вимові різних людей висота формант неоднакова).
Ті звуки, у яких перша і друга форманти досить близькі одна до одної, називаються компактними (наприклад, о). Якщо обидві форманти далекі одна від одної, то маємо справу з дифузним звуком (наприклад, і). Висоту звука визначає друга форманта: з цього погляду до низьких звуків належать о, у, до високих – і. Щодо приголосних, то їхню акустичну природу ще як слід не вивчено.
У різних мовах ті самі на перший погляд звуки різняться деякими своїми формантами (наприклад, звук а в українській, російській, англійській, німецькій, французькій мовах звучить трохи інакше, тому що не всі його форманти в цих мовах однакові).
Тембр є основною акустичною ознакою кожного окремого звука мови. Саме тембр несе інформацію про те, як твориться певний звук, що його чує слухач. Тембр несе також інформацію про особливості будови резонаторів кожної окремої людини (маються на увазі не лише глоткова, ротова й носова порожнини, а й форма язика, випуклість піднебіння, стан зубів
тощо). Саме завдяки темброві ми впізнаємо голос людини, навіть не бачачи її. Тембр надає тій чи іншій мові неповторного національного забарвлення.
За тембром розрізняють звучання конкретного мовлення, яке може бути світлим, темним, гострим, сухим, легким, масивним, радісним, похмурим і т. д. Ці тембральні характеристики звуків суттєво доповнюють зміст того чи іншого висловлювання, створюють потрібний настрій, відповідний підтекст.
Поміркуйте
1. Чому такі вислови, як «голосна буква», «приголосна буква», неправильні?
2. Що Вам відомо з фізики про властивості звуків? Якназивається розділ фізики, у якому йдеться про природу звуків?
3. Як змінюється звук, що видає струна, коли притис-кувати її до різних точок грифа гітари, відтягувати їїбільше або менше, ослаблювати її?
4. Навіщо в струнних інструментах є дека? Як вонавпливає на якість звука?