• Словосполучення

Загальне поняття про словосполучення

Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єдну­ються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними пра­вилами.

По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачи­няти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.

По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранко­вий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ран­кове місто.

 Отже, словосполучення – це смислове й граматичне по­єднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень.

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть ут­ворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працю­вати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачи­лись майже рік.

Свого конкретного значення слово набуває тільки в сло­восполученні.

Наприклад, слово перо має такі основні значення:

1) рогове утворення на шкірі птаха;

2) знаряддя для писання чорнилом;

3) символ літературної діяльності;

4) зелений пагін цибулі або часнику;

5) лопать деяких інстру­ментів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає

Домінантним відповідно в таких словосполученнях:

1) перо гуски;

2) писати пером;

3) майстри пера;

4) перо цибулі;

5) перо керма.

На значення словосполучення іноді може впливати також порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів і тижнів п'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (за­лежне слово – означення) і вітер холодний (залежне слово – присудок).

Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних V словосполученнях, ілюструє такий уривок:: Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з пер­ших днів появи.

Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати по­ширену тоді в полеміці із західною пресою словосполуку розбійники пера. Так узурпатори пера, ідучи за правилом «держи зло­дія», шпетили своїх заокеанських опонентів.

Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не вичерпані.

Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі пера, владики пера, та зрештою й інваліди або мученики пера – це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездар­ною базграниною.

Можуть ще бути і раби пера, а також і жертви пера.

Одне слово, для «красного олівця» вираз працівники пера, як і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального мовлення (С. Караванський).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєд-нуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумов­люється сполучуваністю реальних чи уявних явищ. Тому мож­ливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі сло­вами сонце, вогонь, полум'я як несумісне з ними поняття, але поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо.

Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далеким лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів із переносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі від щастя, сонце сміється.

Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні).

Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива (безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (гео­графічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає од­ним членом речення.

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мов­лення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов 'язкова умо­ва, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі.

Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнознач­них слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. У процесі творення речень прості сло­восполучення розширюються, ускладнюються за допомогою залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох чи більше повнозначних слів, називаються складними: широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості.

У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою проміжний етап між словом (точніше – словоформою) і реченням.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно:

а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації);

б) не має інтонації, властивої реченню;

в) є лише будівельним матеріалом для речення.

Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні, бо як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення бувають сурядні і підрядні.

Сурядні словосполучення

Сурядне словосполучення – це смислове й граматичне по­єднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

Наприклад, поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням, оскільки:

а)  вони поєднуються за змістом (називають явища природи);

б)  між ними існує граматичний зв'язок, який виражається сполучником і однаковим називним відмінком;

в) вони граматично рівноправні (немає головного й залежного слів);

г)  вони є будівельним матеріалом для речення: Вогонь і вода добре служать, але лихо панують (Нар. творчість).

У сурядному словосполученні, як правило, іменники сто­ять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієслова – в одній особі й числі (дивитеся і не бачите, реве та стогне), прикметники – в одному роді, числі й відмінку (чесної й справедливої). Такий граматичний зв'язок називається координацією.

Проте й тут, як у багатьох мовних явищах, трапляються винятки, коли обставини, узгоджені й неузгоджені означен­ня, що входять до одного сурядного словосполучення, вира­жаються різнотипними словоформами: на полі і в саду, під землею і на землі', блідий, із запалити щоками. Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання, тобто прирівнюються між собою.

Слова в сурядному словосполученні повинні бути одного плану за значенням і певними граматичними ознаками: права й свободи, у навчанні й праці, думаємо й вирішуємо, економічний і соціальний. Іноді це можуть бути антоніми: світло і темрява, радість і сум, великі й малі, вранці й увечері.

Не можна поєднувати між собою різнопланових за значен­ням і граматичними ознаками слів. Отже, вислови на зразок «дерева й сосни» (сосни теж дерева), «письменники й поети» (поети теж письменники), «економічний і розвинений», «чи­тати й малювання» побудовані неправильно.

Між словами в сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв'язку:

єднальний – вказує на сукупність певних предметів, явиш і виражається за допомогою єднальних сполучників /, та (= /), ні... ні, не тільки... а й, як... так і або без них: пісня і праця', ввічливий, коректний;

протиставний – вказує на протилежність певних предметів та явищ і виражається за допомогою протиставних сполуч­ників а, але, та (= але), проте, зате, однак, все ж або без них: не вміння, а хотіння; не холодно – жарко;

розділовий – вказує на часову несумісність, взаємовик-лючення або почерговість появи певних предметів та явиш і виражається за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то: білий або чорний; то спека, то холод.

Сурядні словосполучення бувають відкриті й закриті. Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати: крик, галас, метушня; і прибирали, і чистили, і чепурили; сині, зелені, рожеві, червоні. Закриті сурядні словосполучення продовження не передбачають: любов і ненависть; батько і мати; земля і люди; молоді й старі; і радість і сльози; не тільки перемоги, а й поразки; не лише на словах, ай на ділі; світить, та не гріє.

Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість: вони спільно підпорядковують собі залежне слово (доброта і мудрість прикрашають, Маріїні батько і мати) і так само спільно підпорядковуються головному слову (міста Київ і Львів, відпустка на липень і серпень).

Сурядні словосполучення можуть лексикалізуватися, тоб­то перетворюватися на фразеологізми: / вдень і вночі, і сміх і гріх, ні живий ні мертвий, ні слуху ні духу, ні кує ні меле, дешево і сердито, рано чи пізно, була не була, між життям і смертю, не на життя, а на смерть.

Підрядні словосполучення

Слова в підрядному словосполученні об'єднуються між со­бою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне.

Від головного слова ставиться питання, а залежне – відпо­відає на поставлене питання: холодна зима (зима -яка?-холодна), розмова про наболіле (розмова – про що? – про наболіле), приїхали вчора (приїхали – коли? – вчора).

За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються на предикативні й непредикативні.

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об'єдну­ються всі інші слова: директор вирішив, місце звільнилося, буря повалила.

Предикативні підрядні словосполучення бувають:

самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів сонце зійшло, починається літо, день короткий, поїзд прибуває;

достатні – не можуть бути повним реченням без залежних слів: комісія розглянула, держава забезпечує, кандидат може балотуватися.

У більшості мовознавчих праць предикативні словоспо­лучення не виділяються і не розглядаються як окреме синтаксичне утворення на тій підставі, шо вони, мовляв, можуть бути реченнями. Але, по-перше, не всі поєднання підмета з присудком є самодостатніми. Наприклад, такі предикативні словосполучення, як сонце нагріло, вітер зриває, автор передав, щоб стати реченнями, повинні мати при собі щонаймен­ше один або більше другорядних членів: Сонце нагріло зеМ' лю. Вітер зриває листя з дерев. Автор передав у видавництво свою нову повість. По-друге, якщо, скажімо, вислів Я йду і може бути реченням, то не в усякій мовній ситуації. Наприк­лад, у відповіді на запитання Куди ти йдеш ? – це ще тільки словосполучення, будівельний матеріал для речення, але не речення. І по-третє, предикативні словосполучення будують за тими ж правилами, що й будь-яке інше словосполучен­ня Наприклад, немислимі сполучення підмета з присудком зразок «вогонь мжичив», «дерево бігає», «вогонь згасало», «дерева ростуть»; можливі тільки такі: вогонь згасав, дерево росте.

Предикативне словосполучення, якщо воно перестає бути синтаксичним центром речення, легко переходить у непреди-кативне: птахи відлітають – відліт птахів, верби схилились – схилені верби, камінь лежить – лежачий камінь, видніється ліс – видно ліс, ранок тихий – тихий ранок.

Предикативні словосполучення можуть (щоправда, рідко) лексикалізуватися: кури не клюють, кіт наплакав, клепки розсохлись, жижки дрижать, серце крається, голова набита клоч­чям, молоко на губах не обсохло.

Непредикативні підрядні словосполучення в реченні вхо­дять або тільки до групи підмета, або тільки до групи присудка, або до групи якогось другорядного члена: українська дер­жава, забезпечує захист, захист власності.

За тим, якою частиною мови виражено головне слово, не­предикативні підрядні словосполучення бувають:

іменникові: робочий день, долина річки, батько з сином, уміння працювати, їзда верхи; із числівниками – лише в непрямих відмінках, крім знахідного: п ятьом студентам, двох будинків,

прикметникові: знайомий мені, міцніший за сталь, розгуб­лений від хвилювання, відвертий до нахабності, дуже висо­кий, білий весь, гарний такий, готовий допомогти,

числівникові – тільки в називному та знахідному від­мінках: три яблука, сто днів; але з числівниками тисяча, мільйон, мільярд та з дробовими числівниками – у будь-якому відмінку: тисяча гривень, тисячі гривень, тисячею гривень, одна десята відсотка, однієї десятої відсотка,

займенникові: щось цікаве, хтось із них, вони обидва;

Дієслівні: читати книжку, розмовляти з другом, пасти зад­ніх, залишитися без нічого, довго чекати, знати багато, стати навшпиньки, іти не оглядаючись, здаватися втомленим, просити почекати, варто подумати;

прислівникові: недалеко від села, зовсім близько, надзвичай но просто, краще за художника.

За смисловими відношеннями між їхніми членами непредикативні підрядні словосполучення бувають:

означальні (атрибутивні) – залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські каштани, цвіт яблуні вода з криниці, робота вручну;    

додаткові (об'єктні) – залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, диви­тися на людей, ласий до меду;

обставинні (адвербіальні) – залежне слово називає різні обставини: повернутися пізно, навчатися в університеті, завмерти від здивування.

Більшість фразеологізмів, які є в українській мові, має форму непредикативних підрядних словосполучень: біла ворона, на сьомому небі, гострий на язик, не в тім 'я битий, кирпу гнути, у три погибелі, дати перцю, збити з пантелику, приший кобилі хвіст.

Способи підрядного зв’язку в словосполученнях

Між словами в підрядних словосполученнях можливі три способи зв'язку: узгодження, керування й прилягання.

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного.

Наприклад, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й однині, що й головне слово земля. Якщо змінимо форму го­ловного слова на землею, то відразу треба міняти й форму за­лежного слова на рідною. Так само й у словосполученні ти думаєш залежне слово думаєш стоїть у другій особі однини, як і головне ти. Якщо змінимо ти на займенник третьої особи множини вони, то доведеться змінити й форму залежного сло­ва на думають.

У предикативних підрядних словосполученнях, якщо залежне слово (присудок) виражене дієсловом, для словоформ У теперішньому й майбутньому часах та в наказовому способі згодження відбувається в особі й числі (я думаю, ти думаєш,студенти думають, ти думай, ви думайте), а в минулому часі та умовному способі – у роді (в однині) й числі (він думав, вона думала, вони думали, ми подумали б).

Узгодження в роді, числі і, як правило, у відмінку відбувається тоді, коли залеж­не слово виражене прикметником (він добрий, вона добра, вони добрі, він був добрим і добрий, вона була доброю і добра), дієприкметником (стіна побілена, стіни побілені), порядковим числів­ником (він перший, вона перша) чи займенником із прикмет­никовим значенням (справа наша, дім наш).

У непредикативних підрядних словосполученнях із голов­ним словом узгоджуються в роді (в однині), числі й відмінку залежні слова, виражені прикметниками (тепла зустріч, теп­лої зустрічі, теплих зустрічей), дієприкметниками (продумана відповідь, продуманої відповіді), порядковими числівниками (перший ряд, у першому ряду), кількісними числівниками в не­прямих відмінках (трьох днів, трьома днями), займенниками з прикметниковим значенням (моя порада, моєї поради, моїми порадами).

У словосполученні із залежним словом-прикладкою обо­в'язковим є лише узгодження у відмінку: місто Черкаси, до міста Черкас, за містом Черкасами; мати-природа, матері-при-роди, з матір 'ю-природою.

При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) незалежно від форми голов­ного слова.

Наприклад, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку. Як би ми не змінювали форму головного слова (люблю, любимо, люблять, любили, любитимуть, любіть і т. д.), від цього відмінок залеж­ного слова (Вітчизну) не зміниться. У словосполученні любов до людей залежне слово до людей стоїть у родовому відмінку з прийменником; і як би ми не змінювали форму головного слова – любові, з любов 'ю, про любов і т. д. – залежне так і стоятиме в цьому самому відмінку з прийменником.

Керування може здійснюватися без прийменників (сіяти пшеницю, цікавитися літературою, дякувати вчителеві, слова підтримки, його думка, старший віком) і за допомогою прий­менників (дбати про дітей, називати на ім 'я. Залежно від того, якою мірою лексичне значення головно­го слова потребує при собі залежного, розрізняють:

сильне керування – головне слово не може обходитися без залежного чи залежних слів: зустріти товариша, вимагати відшкодування, добігти до фінішу, опадання листя, відповідь товаришам, сповнений мудрості, повідомити громадськість про небезпеку, переробити насіння на олію;

слабке керування – головне слово може вживатися й без u  залежних слів: працювати в полі, повертатися з роботи, продукція без браку, змужнілий у праці, хворий на грип.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом.

Наприклад, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені при­слівниками удосвіта, глибоко, дуже; у словосполученні розмов­ляємо йдучи – дієприслівником йдучи;

приїхали перевіряти – неозначеною формою дієслова перевіряти. Ці залежні слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до голов­ного слова.

Головним словом, до якого прилягають незмінювані сло^ ва, найчастіше буває дієслово (у будь-якій формі): почуватися добре, поспішай повільно, чітко усвідомлений, зроблено поспіхом, проаналізувавши ґрунтовно, ідуть не поспішаючи, намагався допомогти.

Способом прилягання іноді приєднуються прикладки до означуваного слова: станція П'ятихатки, на станції П'яти-хатки; журнал «Всесвіт», у журналі «Всесвіт».

Побудова і вживання словосполучень

У побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'язком керування, найвиразніше проявляється специфіка мови. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не «дякую вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю на українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити згідно закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в дві години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед правильно поєднувати слова в словосполучення.

Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема та­ких словосполучень із підрядним зв'язком керування:

пробачте мені (а не «мене»)

мені болить (а не «мене»)

дотримати слова (а не «слово»)

оволодіти ситуацією (а не «ситуацію»)

опанувати професію (а не «професією»)

учитися ремесла (а не «ремеслу»)

ігнорувати попередження (а не «попередженням»)

завдати шкоди (а не «шкоду»)

зазнати невдачі (а не «невдачу»)

зрадити принципи (а не «принципам»)

називати на ім'я (а не «по імені»)

звернутися за адресою (а не «по адресі»)

відправити поштою (а не «по пошті»)

прийшов у справі (а не «по справі»)

комісія для складання (а не «по складанню»)

заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню»)

сталося через недбальство (а не «із-за недбальства»)

один раз на місяць (а не «в місяць»)

ввести до складу (а не «в склад»)

радіти з успіхів (а не «успіхам»)

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде по­рівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); до­рожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж страх (а не «сильніший страху»).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на: багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так само після дієслів перетворюватися, обертатися, змінюватися: перетворюватися на пару, змінюватися на краще.

При числівниках два, три, чотири іменник стоїть у назив­ному відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три місяці, чотири роки. І навпаки, при числівнику півтора імен­ник вживається в родовому відмінку однини, а не в називно­му множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року.

Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»).

Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандарт­ними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значен­ня мають пари словосполучень книжкова шафа – шафа для книжок, орендна плата – плата за оренду, роздрібний продаж – продаж у роздріб, міські вулиці – вулиці міста, після впорядку­вання території – впорядкувавши територію, учитель й учні – учитель з учнями, роботу виконано – робота виконана.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і на­впаки: книжкова крамниця – книгарня, дощана огорожа – пар­кан, край лісу – узлісся, брати в борг – позичати, відбиватися в дзеркалі – віддзеркалюватися, стати сірим – посіріти, кож­ного дня – щодня, батько й мати – батьки.

Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.