- •Ющук і. П. Українська мова, український правопис. 2002 р.
- •1. Вступ. Історія української мови
- •Сучасна українська мова як предмет вивчення
- •Походження української мови
- •Українська мова - державна
- •Стилі української мови
- •Мова як система
- •2. Фонетика і письмо
- •Звуки і Фонеми
- •Звуки мови як фізіологічне явище
- •Членування мовленевого потоку
- •Позиції фонем, Алофони, звуки і фонеми
- •Звуки мови як соціальне явище
- •Приголосні фонеми
- •Уподібнення приголосних за місцем
- •Голосні фонеми
- •3. Лексика
- •Слово і його лексичне значення
- •Групи слів за лексичним значенням
- •Лексика української мови за походженням
- •Стилістична деференціація української лексики
- •Групи слів за вживанням
- •Фразеологія
- •4. Морфологія і правопис
- •Словотвір
- •Частини слова
- •Іменник. Загальні відомості
- •Поділ іменників на відміни
- •1. У закінченнях орудного, давального й місцевого відмінків однини безпосередньо після основи:
- •2. У закінченнях родового відмінка однини й називного та знахідного відмінків множини безпосередньо після основи:
- •Відмінювання іменників
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово. Загальні відомості
- •Способи форми дієслова
- •Дієприкметник і безособова форма на -но, -то
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
- •5. Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксис і пунктуація
- •Синтаксична словоформа
- •Словосполучення
- •Речення
- •Просте речення:
- •Головні члени речення
- •Двоскладні і односкладні речення
- •Другорядні члени
- •Оформлення простих речень
- •Ускладнене просте речення
- •Однорідні члени речення
- •Відокремлені члени речення
- •Внесення
- •Складне речення:
- •Загальні відомості
- •Складнопідрядні речення
- •Обставинні підрядні речення
- •Інші складні речення
- •Чуже мовлення
- •Синтаксична єдність і абзац
5. Синтаксис і пунктуація
Синтаксис і пунктуація
Синтаксис (грец. syntaxis «складання») – це сукупність правил і схем творення словосполучень, речень і тексту як словесних моделей певних фрагментів дійсності чи внутрішніх станів людини.
Синтаксис, його функції
Мова, як уже зазначалося, існує у двох тісно взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві (набір мовних засобів і схем, які зберігаються в людській пам'яті) і в мовленні (творення речень і тексту, шо відбивають позамовну дійсність). Мовлення існує в усній і писемній формах.
Мовні засоби – фонеми, морфеми, слова й словоформи – не мають самодостатнього значення: вони існують лише заради мовлення, тобто заради речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, поєднати, використовуючи їхні властивості. І тут, у мовленні, визначальну роль відіграє синтаксис.
Синтаксис дає змогу умовно виражати, моделювати зв'язки, які існують між двома та більше явищами, що їх названо
словами (синтаксис словосполучення), та зв'язки між осмисленими явищами й дійсністю (синтаксис речення). Робиться де відповідно до певних, властивих йому правил і за певними схемами. Таким чином, синтаксис можна визначити як сукупність правил і схем, за допомогою яких мовець, використовуючи слова та їхні форми, відтворює, моделює ті чи інші явиша дійсності або внутрішні стани, щоб повідомити про них інших людей.
Якшо морфологія встановлює граматичні властивості певних розрядів слів (наприклад, відмінювання іменників за відмінками й числами, змінювання дієслів за способами, часами, особами, числами тощо), то синтаксис визначає, як ці граматичні властивості слід використовувати, щоб з окремих слів утворити речення, а відтак – і текст.
Творячи певне висловлювання, ми оперуємо не просто словами, а різними їхніми формами (тобто словоформами), які об'єднуємо в словосполучення, а ті – спочатку в прості речення, потім, якщо є така потреба, в ускладнені й складні речення; з речень формуємо текст.
Синтаксис, отже, починається із словоформи, а далі поділяється на синтаксис словосполучення, синтаксис простого, синтаксис ускладненого, синтаксис складного речення та синтаксис тексту. Кожне з цих відгалужень єдиного синтаксису має свої специфічні правила й схеми. Оволодіння ними забезпечує, з одного боку, правильну побудову висловлювань різного типу, чітке й дохідливе передавання власної думки іншим людям, з іншого – правильне розуміння чужих висловлювань.
Центральною одиницею синтаксису є речення.
Пунктуація: роль і значення
Висловлювання творяться в усній формі, навіть якщо вони не промовляються вголос. А будь-яке усне мовлення супроводиться певними паузами, інтонацією, які передають емоційно-вольовий стан мовця, його ставлення до сказаного, надають різних смислових відтінків висловлюванню, а також членують мовленнєвий потік на частини відповідно до змісту. Цього не можуть передати букви. Тому для приблизного відтворення інтонації на письмі вживають розділові знаки: крапку, кому, тире, двокрапку, крапку з комою тощо. Вони полегшують сприймання й правильне розуміння написаного.
Система правил членування написаного тексту за допомогою розділових знаків відповідно до його синтаксичних, смислових та інтонаційних особливостей називається пунктуацією (лат. punctum «крапка»).
Є розділові знаки кінця речення і внутрішніми.
У кінці речення використовуються такі розділові знаки: крапка, знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка ставиться в кінці розповідних і спонукальних речень, знак питання – у кінці питальних речень! Знак оклику вказує на емоційність, схвильованість висловлювання. Трьома крапками позначають або незакінченість висловлювання, або його переривчастість. Три крапки можуть ставитися й на початку речення – у такому разі вони вказують, що речення є продовженням якоїсь попередньої невисловленої думки.
Наведемо зразки використання розділових знаків у кінці речення: А за віщо, за що люди гинуть? Того ж батька, такі ж діти, – жити б та брататься. Ні, не вміли, не хотіли, треба роз'єднаться! (Т. Шевченко). Обставини просто примушують Україну визначитися зі своїми національними інтересами, щоб на рівних розмовляти з партнерами. Але де ці інтереси? (З газети). Порт морський. Начальник?Елітний/.. (З газети – заголовок статті).
Знак питання і знак оклику можуть ставитися також у середині речення – у кінці вставлених речень та після вигуків, виділених дужками або парними тире, наприклад: Шкільні геологи за кілька років встигли пошукати волинський бурштин (і дещо таки знайшли!), натрапили на сліди стародавнього металургійного і скловарного виробництва, побували в багатьох цікавих куточках України (3 газети). Годинник бив – що з ним? – зовсім не ту годину (І. Жиленко).
У середині речення вживаються такі розділові знаки: одинична кома, парні коми, крапка з комою, одиничне тире, парні тире, двокрапка, дужки, кома й тире, три крапки.
Одинична кома ставиться між двома частинами речення: між однорідними членами та між простими реченнями, що входять до складного. Наприклад, у реченні Завжди знаходилися люди, котрі не відрікалися ні від християнських цінностей, ні від власного «Я», ні від істини, в яку вірили і яку обстоювали всім своїм життям, за яку нарешті власним життям платили (З газети) одиничні коми після слів цінностей і «Я» поставлено між однорідними членами речення; після слів люди, істини та життям – між простими реченнями. Так само в реченні Заніміли, поникли, погасли ліси, і людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський) одиничні коми стоять між однорідними членами заніміли, поникли, погасли та і людські, і пташині, а також між двома простими реченнями після слова ліси.
На місці одиничної коми робиться пауза. Але там, де є пауза, кома не завжди ставиться. Наприклад, у реченні Проникливе втілення й віртуозне виконання музики Верді засвідчує високу культуру та вокальну майстерність солістів, хору й оркестру (3 газети) пауза чується після слова Верді (між групою підмета і групою присудка), але комою вона не позначається.
Парними комами виділяються з обох боків підрядні речення в середині головного, відокремлені члени речення та внесення (звертання, вставні та вставлені слова й речення, слова-речення, вигуки). Наприклад, у реченні Факт, про який поведу мову, можливо, незначний, але дуже характерний (3 газети) парними комами виділено в середині головного підрядне речення про який поведу мову і вставне слово можливо. У реченні Творів масової культури в українській літературі загалом, у молодій зокрема, вкрай мало (3 газети) парними комами виділено відокремлене уточнювальне означення.
Але одна з парних ком не ставиться, якщо виділювана частина стоїть на початку речення або в його кінці. Наприклад, У реченні На мою думку, пропорція між елітарною та масовою культурою залежить від кількісних показників тієї ж еліти (З газети) таким чином виділено вставні слова на мою думку. Якби ці слова стояли в середині речення, то коми треба було б поставити з обох боків.
Виділена частина промовляється, як правило, трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж усе речення. Але паузи на місці парних ком робляться не завжди. Наприклад, у реченні Усі, Хто був того дня у філармонії, полишали залу з незабутніми враженнями (3 газети) після словаче/ пауза не чується.
Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома однорідними членами та між простими реченнями, що входять до складного), якщо розділювані нею частини далекі за змістом або мають у собі розділові знаки, як, наприклад, у реченні Відтак було відвідано притулки для дітей, що залишилися без батьківської опіки; дитячі будинки сімейного типу; сиротинці' кризові центри для жінок; інтернати для людей похилого віку тощо (3 газети).
На місці крапки з комою завжди чується подовжена пауза.
Проте іноді й довгу паузу позначають лише комою. Так, у реченні Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям (Ю. Яновський) треба було б, орієнтуючись на зміст і паузи, поставити крапку з комою щонайменше після слів рідко, поверхню, шовків, але автор вжив тут коми.
Одиничне тире може ставиться між групою підмета і групою присудка; між простими реченнями в складному; після однорідних членів, якщо в реченні є узагальнювальне слово; на початку прямої мови; на місці пропущених слів і, взагалі, там, де жоден інший розділовий знак не ставиться. Наприклад, у реченні Обов язок лікаря – лікувати хворого (О. Гончар) тире поставлено між групою присудка і групою підмета. У реченні Цьогорічна зима виявилася дуже вже милостивою до України – навіть лютий не лютує як слід (3 газети) тире вжито між двома частинами складного безсполучникового речення. На місці тире робиться невелика вичікувальна пауза, і далі Інтонація, як правило, підвищується.
За допомогою парних тире виділяємо вставлені речення, відокремлені члени речення, вигуки в середині речення, іноді – однорідні члени, якщо в реченні є узагальнювальне слово, тощо. Наприклад, у реченні Звучало слово Уласа Самчука – письменника такого ж складного, як і непересічного, – також у Дерманській школі, до якої свого часу він ходив (3 газети) парними тире охоплено з обох боків відокремлену прикладку-У реченні Усі – актори, оператори, режисери – працювали щиро, чесно, з любов 'ю (3 газети) парними тире виділено однорідні члени після узагальнювального слова.
Частина, охоплена з обох боків тире, вимовляється з підвищеною інтонацією.
Двокрапка завжди вказує, шо далі щось розкривається, уточнюється, доповнюється. Вона ставиться перед однорідними членами, якщо в реченні є узагальнювальне слово, між частинами складного безсполучникового речення та після слів автора при прямій мові. Наприклад, у реченні Усе ясно й прозоро: відступати опозиція не збирається (3 газети) двокрапку вжито між двома частинами складного безсполучникового речення.
Перед двокрапкою, як правило, інтонація підвищується, на її місці робиться невелика вичікувальна пауза, і після неї слова промовляються звичайним тоном. У дужки беруться додаткові повідомлення, уточнення, роз'яснення (вставлені слова й речення, посилання на джерела інформації). Наприклад, у реченні Трипільська цивілізація (IV– III тисячоліття до нашої ери) як цілість духовної і матеріальної культури не могла б безперервно життедіяти 1500 років (аналогів цьому не існує), не маючи виробленої системи письма і лічби (3 газети) у дужки взято уточнення й принагідне зауваження.
Частина, охоплена з обох боків дужками, вимовляється з пониженою інтонацією.
Кома й тире ставиться між частинами періоду, при протиставному порівнянні, ними відділяються слова автора від прямої мови. Іноді комами й тире охоплюють з обох боків вставлені речення – у такому разі вони виконують ту саму роль, Що й дужки. Наприклад, у реченні з народної думи То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють, не орли-чорнокрильці клекочуть, попід небесами літають, – то ж сидить на могилі козак старесенький, як голубонько сивесенький, та на бандуру грає-виграває, голосно-жалібно співає кому й тире вжито при протиставному порівняні.
На місці коми й тире робиться вичікувальна пауза, і далі інтонація знижується.
Три крапки в середині речення вказують на схвильованість мови або на паузу перед важливим чи несподіваним повідомленням, як, наприклад, у реченні А ще вона – чудова мати, бабуся, зразкова прабабуся і... неперевершено виконавиця душевних романсів (3 газети).
У лапки, крім прямої мови, цитат і різних умовних власних назв, беруться також слова, вжиті в незвичному або іронічному значенні. Так, у реченнях Влада охоче гралася з нами в «пролетарську інтелігенцію», знаючи ціну дозованим бунтам на колінах. Чи варто думати про справедливість, про надію на те, що правда «восторжествует» ? (З газети) слова, взяті в лапки, мають у цьому контексті іронічне забарвлення.
Слова, взяті в лапки, вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією.
Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то ставимо звичайно один із них: крапку, двокрапку, три крапки, крапку з комою, знак питання, знак оклику. Наприклад, у реченні Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: маєш крила, маєш силу, є коли літати (Т. Шевченко) кому після звертання брате не ставимо, бо там стоїть уже двокрапка.
Проте зберігається:
а) кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як, найбільше багатство Карпат, вважаю, – ліс (мені заперечують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому парними комами виділено вставне речення вважаю, тире поставлено між підметом і присудком; так само в реченні Мине все на світі: і злочин, і лють, – лиш праця для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють тире поставлено після однорідних членів, перед якими є узагальнювальне слово все, а між двома частинами складного речення вжито кому;
б) друга дужка й будь-який знак після неї (перед першою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Л. Глібов).
Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарівниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, синьо-жовтий, більш-менш, хто-небудь, довго-довго), для позначення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во – «видавництво», л-ра – «література», ст.-сл. – «старослов'янський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го), як знак переносу тощо.