• Другорядні члени

Додаток

Додаток – другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? ком у? ч о м у? і т. д. Найчастіше він називає предмет, рідко – дію.

Додаток, як правило, виражається іменником, займенни­ком або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я (для кого?) для скованих (ч о г о?) волі, (для к о г о?) для скривджених кращої (ч о г о?) долі і рівного (ч о г о?) права (для кого?) для всіх... (І. Франко). Іноді він виражається слово­сполученням: (к о г о? щ о?) Три явори посадила сестра при до­розі (Т. Шевченко). Часом – неозначеною формою дієслова: Вміти (кого? що?) сказати «ні», коли від тебе вимагають сказати – «так» (О. Теліга).

Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні. Перші два приєднуються до пояснюваного слова способом керування (додаток набуває форми якогось непрямого відмінка), третій – способом прилягання (інфінітив незмінний).

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого? що?

Наприклад, у реченні Данько розповідає дорослим свої казки про далеке місто щастя (О. Гончар) прямий додаток – (кого? щ о?) казки. Іменник місто хоч і стоїть у знахідному відмінку, проте має при собі прийменник про, тому це непрямий додаток.      

Прямий додаток може стояти і в родовому відмінку:

а) якщо перед перехідним дієсловом є заперечна частка не: Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів'я гори й іти крізь хащі (Ю. Яновський);

б) якщо дія переходить на частину предмета, названого іменником: Узяла муки пшеничної, замісила водою (Г. Квітка-Основ'яненко).

У двоскладному реченні під час заміни дієслова активного стану на дієслово пасивного стану чи пасивний дієприкметник саме прямий додаток стає підметом (а підмет – непрямим додатком). Наприклад, в активних конструкціях Він пам 'ятає щаблю гостру (В. Сосюра). Радісна здогадка освітлює його обличчя (О. Донченко) слова шаблю і обличчя – прямі додатки. У пасивних конструкціях Йому пам'ятається гостра шабля. Його обличчя освітлене радісною здогадкою слова, що були пря­мими додатками, стали підметами. У разі заміни присудка-дієприкметника на присудок, виражений безособовою формою на -но, -то, навпаки, підмет стає прямим додатком: Помилка виправлена і Помилку виправлено.

Додатки, які не відповідають цим вимогам, – непрямі.

Зокрема непрямими є додатки:

а)  виражені знахідним відмінком із прийменником або будь-яким іншим відмінком: Народ не візьмеш на макуху (Б. Олійник). Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних, нічого вже нема в найвищої істоти? (В. Самійленко). Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко);

б) пов'язані з іменником, прикметником, дієприкметником, прислівником: Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії (М. Коцюбинський). Линуло далеко по лісу мрійливе й приємне туркотіння горлиць (А. Шиян). Хвала тому, хто у приполі несе слова, подібні хлібу й солі, і співи, гідні сіяча! (М. Рильський).

Непрямі додатки бувають:

безприйменникові (виражені родовим, давальним або оруд­ним відмінком): Любові й щастя хочеться людині (М. Риль­ський). Вітер вив і сипав холодним дощем (3. Тулуб);

прийменникові (виражені будь-яким непрямим відмінком із прийменником): Ляля вслухалася в небо, ніби воно могло до неї заговорити (О. Гончар).

Безприйменникові непрямі додатки, виражені родовим від­тінком і вжиті при іменниках, слід відрізняти від неузгодже-них означень. При цьому керуємося питаннями, що виплива­нь зі змісту всього речення. Наприклад, у реченні Відкриття 'ч и є?) Коперника зробило революцію в світогляді (чийому?)

людей, в їхньому розумінні (ч о г о?) природи та способах пізнан­ня (ч о г о?) її (З підручника «Астрономія») слова Коперника, людей – означення, слова природи, її – додатки.

Прийменникові непрямі додатки доводиться відрізняти від обставин та означень, виражених прийменниковими словофор­мами. Критерієм для такого розрізнення є значення цих словоформ: якщо за словоформою бачиться предмет, то це дода­ток; якщо ж уявляється місце, причина, умова тощо або ознака, то це обставина або означення. Наприклад, у реченні Ужит­тя вони вступали з різних, світлих аудиторій, і серця їх утопа­ли в щасті, як в бездоннім морі (М. Рильський) словоформи;; життя, з аудиторій, в щасті, в морі мисляться не як предме­ти, а як місце, середовище, оточення, тому це не додатки, а обставини. Але в реченні Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка) словоформа в безсмертя – додаток, оскільки сприймається як певний пред­мет думки. Так само в реченні Із панських прихвоснів-рабів ми людьми з прізвищами стали і вголос прізвища сказали під зле сичання ворогів (О. Олесь) словоформа з прізвищами – не до­даток, а означення (указує на ознаку предмета і відповідає на питання яким и?). Але в реченні Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко) словоформа з плугами – додаток, бо вказує на певний предмет.

Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, нази­вається інфінітивним.

Наприклад, у реченні Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити яч­мінь (1. Нечуй-Левицький) підмет – Кайдаш, присудок – лише загадав, бо дію, названу неозначеними формами діє­слова гребти і косити, виконуватимуть інші, не Кайдаш. Тут гребти і косити – додатки (вони відповідають на питання що  загадав?).

Інфінітивний додаток може залежати як від перехідних, так і від неперехідних дієслів і буває співвідносний із прямим, непрямим безприйменниковим, непрямим прийменниковим додатками й підрядним додатковим реченням: заборонено переходити – заборонено перехід, боюся помилитися – боюся помилки, готується вступати – готується до вступу, наказав зупинитися – наказав, щоб зупинилися.

Означення

Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? у будь-якому від­мінку, а також на питання скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім називного й знахідного відмінків).

Означення виражається найчастіше прикметником, діє­прикметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше – іншими частинами мови: Соняшники заплуталися свої­ми жовтими головами в гіллі (І. Н-Левицький). В про­сторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, за­стелений червоним сукном (М. Коцюбинський). Люди (я к і?) на вулицях низенько схиляють голови перед паном вітром, по­штиво держаться за шапки і жмуряться, кривляться, кліпа­ють очима (В. Винниченко). Увійшла жінка років тридця­ти, забрала папки, вийшла геть (Григорій Тютюнник). Ой не сам запорожець іде: (скількох?) дев'ятеро коней веде (Нар. творчість).

Означення бувають узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв'язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, від­мінку й числі.

Узгоджені означення виражаються прикметниками, діє­прикметниками, числівниками, займенниками (крім особових його, її, їх): В гречках некошених стоїть барвистий мед, натруджено-густий, немов земля пахуча (А. Малишко). В єдиний звук мільйони струн народних злиті – у цій пшениці, в цьому ситі!(М. Рильський).

Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного, однакового з назив­ним. Поєднання кількісного числівника в називному (знахідному) відмінку з іменником виступає як один член речення – підмет або додаток. Неузгоджене означення до означуваного слова приєднуєть­ся зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особо­вими займенниками, неозначеною формою дієслова, словос­полученням: До мене підходить людина (яка?) середнього віку (О. Довженко). Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Дорога (яка?) ліворуч була наглухо закрита дубовими зава­лами (О. Гончар). Одні тільки бажання (які?) творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).

Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають без­прийменникові і прийменникові.

Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку: Шлях, мочений кров'ю і потом, нас виведе в панство (яке?) сво­боди не нині, не завтра, так потім! (П. Грабовський). Го­лосом (яким?) любові і скорботи нам кричать румовища німі (М. Бажан). З шиї звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка).

Прийменникові неузгоджені означення най­частіше виражаються словоформами з прийменниками з (із), в (у): Крива, похилена хатина, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель (М. Коцюбинський). На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк). Під деревом стояла дивної краси ви­сока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (1. Нечуй-Левицький).

Трапляються також неузгоджені означення з прийменни­ками без, від, для, до, на, через та ін.: Завжди величніша путь (я к а?) на Голгофу, ніж хід тріумфальний (Леся Українка). На площу вискочив осідланий кінь (який?) без вершника (А. Шиян)-Вже міст (який?) через Дінець давно прогуркотів (В. Сосюра). Ось перейшов і драний місточок (який?) посеред лук, низині, у балці (Панас Мирний).

Неузгоджені означення іноді доводиться відрізняти від Додатків, ужитих при іменниках. Визначаючи такі члени речен­ня, треба виходити насамперед із того, на що вони вказують: на ознаку чи на предмет. Наприклад, у реченні Схід сонця вийшов зустріти у поле і став на коліна до сходу (О. Олесь) соние мислиться не як ознака, а як предмет, як носій дії: Сон­це сходило, і я вийшов у поле зустріти це явище природи. Отже, іменник сонця тут додаток. А в реченні Тільки що світова зоря займалася, починав жевріти схід сонця, знову в Грицькових ру­ках звивалась коса... (Панас Мирний) словоформа сонця мис­литься вже як ознака, її навіть можна з певною натяжкою за­мінити відносним прикметником сонячний схід. Ця словофор­ма тут, безперечно, означення.

При одному означуваному іменнику може бути два або кілька означень. Якщо означення неоднорідні, то безпосеред­ньо перед іменником ставиться означення, виражене віднос­ним прикметником, потім – виражене якісним прикметни­ком: Мжичить дрібний осінній дощ, під ногами хлюпає вода (А. Хижняк). Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко). Якщо того само­го слова стосуються узгоджене й неузгоджене означення, то, як правило, спочатку ставиться узгоджене, потім неузгоджене: Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене уб­рання, між високим зеленим житом, – вона здавалася русал­кою (Панас Мирний). На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, бліда, з темними очима, з сухорлявим лицем (І. Нечуй-Левицький).

Прикладка

Прикладка – різновид означення. Вона називає озна­ку предмета і водночас, будучи виражена іменником, дає йому нову назву.

Прикладка, як і взагалі означення, відповідає на питання я к и й?: Освітлений вогнями, підходить пароплав (яки й?) «Тарас Шевченко» (О. Довженко). Водночас прикладку можна використати і в ролі означуваного члена, якщо цей член Пропустити: Освітлений вогнями, підходить «Тарас Шевченко». першому реченні в ролі підмета виступає слово пароплав, а в другому – «Тарас Шевченко», яке в попередньому було прикладкою.

У лапки беруться й не змінюються лише ті прикладки, що означають умовні назви газет, журналів, творів, заводів, під­приємств (без слова імені), пароплавів, колективів тощо: Я на палубі пароплава «Некрасов» (О. Довженко). Ніякої робітничої маси в організаціях «Гарт» і «Плуг» не було і ще довгенько не буде (М. Хвильовий).

Якщо така прикладка вживається без означуваного слова (тобто як самостійна назва), то вона так само береться в лап­ки, але змінюється: Вважаючи боротьбу між: «Гартом» і «Плу­гом» за недоцільну, ми в той же час стверджуємо: молоде мис­тецтво може вигартуватись тільки в процесі баталій по ху­дожніх установках (М. Хвильовий).

Інші прикладки в лапки не беруться і звичайно узгоджу­ються з означуваним словом – принаймні у відмінку. Не бе­руться в лапки й назви автобусних та залізничних маршрутів: автобус Київ–Біла Церква, поїзд Київ–Львів.

Якщо спочатку йде слово з широким (родовим) значен­ням, а потім – із вузьким (видовим чи одиничним), то при­кладка пишеться окремо, якщо ж навпаки – то через дефіс: ріка Дніпро і Дніпро-ріка, озеро Світязь і Світязь-озеро, трава звіробій і звіробій-трава, птах ворон і ворон-птах.

Проте через дефіс пишуться терміни на зразок гриб-паразит, жук-короїд, льон-довгунець, заєць-русак (хоч тут іде спо­чатку широка, а потім вузька назва).

У випадках, коли не можна встановити, яке значення шир­ше, а яке вужче, прикладка, як правило, пишеться через дефіс: учитель-фізик і фізик-учитель, відповідь-репліка і репліка-від-повідь, механік-водій і водій-механік.

Проте окремо пишуться прикладки у висловах на зразок красуня дівчина, жаднюга вовк, багатир юнак, у яких перший іменник має суто означальне значення. Але й у цих випадках допустиме написання прикладок через дефіс: Наперед вийшов велетень-рибалка, він ніс жмут мотуззя (Ю. Яновський). Тоді загорілися іскри в чорних очах красеня-юнака (І. Ле).

Іноді прикладка до означуваного слова приєднується за допомогою пояснювального сполучника як. Така прикладка комами не виділяється: Шевченко як поет відомий у всьому світі (можна сказати: Шевченко-поет).

Прикладка з пояснювальним сполучником як виділяється комами з обох боків лише тоді, коли вона має причиновий відтінок: Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади (Панас Мирний). Тут прикладка як посередник вказує на при­чину, чому Кривинський вийшов наперед громади (бо він був посередником).

Прикладка (за винятком назв станцій та портів) звичайно узгоджУється У відмінку з означуваним словом: річка Буг, річки Бугу, річкою Бугом, у річці Бузі; озеро Світязь, озера Світязя, в озері Світязі; гора Говерла, гори Говерли, за горою Говерлою; трава полин, трави полину, травою полином; заєць-біляк, зайця-біляка; але: на станції Жмеринка, за станцією Жмеринка і под.

У діловій, військовій та науковій мові назви населених пунктів та географічні назви постійно стоять у формі називного відмінка, незалежно від форми означуваного іменника: у селі Черників (звичайно: у селі Черникові), за річкою Ірпінь (звичайно: за річкою Ірпенем), на горі Близниця (звичайно: на горі Близниці).

Обставини

Обставини характеризують дію, стан, рідше – ознаку, називаючи їхній спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову.

Обставини в реченні характеризують насамперед присудок, а також інші члени речення, виражені дієсловом, прикметни­ком або прислівником. За своїм значенням обставини поділя­ються на обставини способу дії, обставини міри й ступеня, обставини місця, обставини часу, обставини причини, обста­вини мети, обставини умови, обставини допустовості.

Обставини найчастіше виражаються прислівниками, діє­прислівниками, іменниками в непрямих відмінках, словоспо­лученнями, а також фразеологізмами.

Обставини способу дії характеризують дію або стан із по­гляду способу перебігу їх і відповідають на питання як? яким слособом?

Вони виражаються:

а) прислівниками: Тривожно і радісно злетіли сірі гуси вгору і полинули, полинули (О. Довженко). Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки (М. Стельмах);

б)  дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (С. Васильченко). Білий кінь, повіддя попустивши, летить в степи (А. Малишко);

в)  іменниками в орудному відмінку (переважно з порівняльним значенням): Вона то плавала лебедем, то йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою (І. Нечуй-Левицький);

г)  іменниками з прийменниками: Ми кожний камінь брали з бою (В. Сосюра). Дід з хлопчиком у два ціпи молотили жито (Ю. Яновський);

ґ) фразеологізмами: Мене всього пробирали дрижаки, я не міг нагрітися, хоч згинався в три погибелі (1. Багмут). Брати w     жили, як то кажуть, душа в душу (М. Рильський).

Обставини міри й ступеня вказують на кількісний або якіс­ний вияв певної дії, стану чи ознаки і відповідають на питан­ня наскільки? скільки разів? у скільки разів? як  багато?якою  мірою?

Вони переважно виражаються:

а) прислівниками, зокрема такими, як дуже, багато, трохи, ледве, надзвичайно, вщерть, вволю, дотла, доволі, достобіса, двічі, тричі та ін.: Лукаш дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий (Леся Українка). Прозору склянку вщерть налито вином червоним і хмільним (М. Рильський);

б) вищим ступенем порівняння якісних прислівників: Уже що наші братчики задумають, чи добре, чи лихе, так швидше воду в Дніпрі зупиниш, ніж їх (П. Куліш);

в)  іменниками в непрямих відмінках з прийменниками: Козак за коліна грузнув у снігу (І. Ле). Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця (М. Коцюбинський);

г) словами й словосполученнями з кількісним значенням: Протягом дня вони кілька разів поривалися перескочити мур (О. Гончар).

Обставини місця визначають місце дії, її напрямок, по­чатковий або кінцевий пункт і відповідають на питання д є? куди? звідки?яким  шляхом?

Вони виражаються:

а) прислівниками: Зорі тихо тремтять угорі (М. Коцюбинський);

б) іменниками в орудному відмінку без прийменника: Іду шляхом, поля й ліси минаю, але життя свого не омину (Л. Первомайський);

в)  іменниками в непрямих відмінках з прийменниками: Сідають на озера уночі натомлені в дорозі дикі гуси (Т. Коломієць). Котилася тарілочка по крутій горі, забавляла любих діток у моїм дворі (Л. Глібов).

Обставини часу позначають час дії, її тривання, початок та кінець і відповідають на питання коли? доки? відколи? як довго?

Вони виражаються:

а) прислівниками: Увечері посумую, а вранці заплачу (Т. Шевченко);

б)  дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний). Троянці, в човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно поплили (1. Котляревський);

в)іменниками в непрямих відмінках: Після дощу гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра). Присмерком дочапали до хутора (Марко Вовчок);

г) словосполученнями: Вже другий день блукаємо по морю (Леся Українка). Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (О. Гончар). Останніми днями у нас погана погода (М. Коцюбинський).

Коли йдеться про позначення року, то українська мова тут надає перевагу родовому відмінку: 1991 року український народ висловився за свою повну незалежність. Проте не буде помил­ок», якщо цю обставину часу передати місцевим відмінком: У 991 році український народ... Але якщо називається конкретна Ta, то вживається лише родовий відмінок: / грудня 1991 року Український народ...

Години називають так: перша година п 'ятнадцять хвилин, п 'ятнадцять хвилин на другу годину, за сорок п 'ять хвилин дру­га година, рівно північ (або: дванадцята година ночі), двадцять хвилин за північ. При позначенні часу дії вживаються кон­струкції з прийменником о (об): о першій годині п 'ятнадцять хвилин, об одинадцятій годині п'ятдесят хвилин.

Обставини причини вказують на причину дії чи виник­нення ознаки і відповідають на питання чому? через що? з  якої  причини?

Вони виражаються:

а) прислівниками тому, чому, зопалу, зозла, згарячу, спередсердя, знічев 'я, спросоння тощо (таких прислівників небагато): Прости мене, я згарячу забувся (Т. Шевченко);

б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Віста з Малушею, натомившись, загорнулись у шкури й лягли спати (С. Скляренко). Аж скипів Бертольд, почувши гордовитую відмову, до поета посилає посланців тих самих знову (Леся Українка);

в) іменниками з прийменниками через, від, з, за, завдяки, внаслідок, у зв'язку з, в силу, на підставі'. Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе? (Леся Українка).    

Обставини мети вказують на мету дії і відповідають на пи­тання нащо? для  чого? з  якою  метою

Вони виражаються:

а) прислівниками навіщо, навмисне, зумисне, наперекір, на зло (таких прислівників небагато): Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обсаджені вербами (І. Нечуй-Ле-вицький);

б) неозначеною формою дієслова: Стомились хлопці, присіли спочити (П. Воронько);

в) іменниками з прийменниками для, задля, заради, по, на, з метою, в ім 'я, на честь: Чогось дівчина по воду до броду не ходить (Т. Шевченко). Ми йдем на штурм рядами молодими (В. Сосюра).

Обставини умови називають умову, за якої може відбутися чи відбувається дія, і відповідають на питання у якому випадку? за  якої  умови?   

Вони виражаються:      

а) прислівниками принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, безперешкодно, обов'язково, закономірно, випадково: Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (П. Козланюк). Вони рушили безперешкодно всі гуртом із здобиччю до корабля (М. Лукаш);

б)  іменниками з прийменниками у, за, при, за умови, у випадку: При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка). Отак жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний).

Обставини допустовості називають умову, всупереч якій відбувається дія і відповідають на питання незважаючи на що?

Вони виражаються іменниками або словосполученнями в поєднанні з прийменниками незважаючи на, всупереч, наперекір, попри, при і, як правило, виділяються з обох боків комами: Незважаючи на маленький вітерець, парило й робилося душно (Григорій Тютюнник).