• Частини слова

Поділ слів на частини мови

Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди – частини мови. Кожна частина мови характеризуєть­ся своїми граматичними, лексико-семантичними й функціональними особливостями.

Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками.

Наприклад, слово зелень відносимо до розряду іменників, зелений – до розряду прикметників, зеленіти – до розряду дієслів на підставі таких їхніх відмінних ознак:

1) перше відпо­відає на питання щ о? й, отже, називає предмет; друге – на питання я к и й? і, отже, називає ознаку; третє відповідає на питання що робити? й, отже, називає дію (семантичні оз­наки);

2) зелень має нульове закінчення, яке буває в іменників; зелений має властиве всім прикметникам закінчення -ий; зеле­ніти має суфікс -ти, властивий для неозначеної форми дієсло­ва (словотвірні ознаки);

3) перше має власний рід, змінюєть­ся, як усі іменники 111 відміни; друге не має власного роду, змінюється, як усі прикметники; третє може творити спосо­бові форми, змінюватися за особами і т. д. (морфологічні оз­наки);

4) у реченні зелень найчастіше виступає в ролі підмета або додатка; зелений – у ролі означення або іменної частини складеного присудка; зеленіти в способових формах– у ролі присудка (синтаксичні ознаки), наприклад: Блискуча, перебриз-кана червоним сонцем лісова зелень оточувала їх (О. Гончар). Густі садки пишаються своєю красою, земля – своїм зеленим килимом (Панас Мирний). Трава надворі вже потроху зеленіє (Григір Тютюнник).

В українській мові – десять частин мови. Шість із них (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й при слівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові, й окремо стоїть вигук.

Змінюваними є тільки п'ять частин мови: іменник, прик­метник, числівник, займенник і дієслово, усі інші – не­змінювані.

У цілому частини мови характеризуються так:

 

№	Частина мови	Роль у реченні	Змінюваність
1	Іменник	самостійна	змінювана
2	Прикметник	самостійна	змінювана
3	Числівник	самостійна	змінювана
4	Займенник	самостійна	змінювана
5	Дієслово	самостійна	змінювана
6	Прислівник	самостійна	незмінювана
7	Прийменник	службова	незмінювана
8	Сполучник	службова	незмінювана
9	Частки	службова	незмінювана
10	Вигук	особлива	незмінювана

Самостійні частини мови можуть виступати членами ре­чення. Через те слова, шо належать до них, називають ше по­внозначними. Службові частини мови самі по собі членами ре­чення не виступають, вони виконують допоміжну роль у тво­ренні членів речення. Ці слова називають ще неповнозначними.

Самостійні частини мови за реальним лексичним змістом поділяються на номінативні (іменник, прикметник, дієслово, прислівник) і вказівні (займенник, числівник). Значення перших зрозуміле й поза контекстом (сонце, блакитний, іти, швидко), другі – наповнюються змістом лише в контексті (воно, дев'ять). Інакше кажучи, номінативні слова мають постійний сигніфікат, у вказівних він ситуативний. До останніх слід віднести також вигуки.       

Деякі мовознавці як окремі частини мови виділяють ше сло­ва категорії стану (треба, сонячно, тепло), модальні слова (мабуть, очевидно) та зв'язки (бути, ставати). Перші дві категорії слів хоч і різняться своєю специфічною синтаксичною роллю (виступають присудками в безособових реченнях та є вставними словами), однак мають усі ознаки прислівників – тому їх варто зараховувати до прислівників.

Зв'язки – це все-таки дієслова, які в певному контексті виконують допоміжну, службову роль.

Граматичні значення

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Наприклад, слово розумом має такі граматичні значення: «іменник», «чоловічий рід», «орудний відмінок», «однина». Слово розумно має лише одне граматичне значення – «прислівник». Граматичне значення є обов'язко­вою ознакою слова.

Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як пев­них різних зовнішніх зв'язків предмета чи явища, так і найза-гальніших властивостей буття. Наприклад, розглянемо два слова в реченні Як вовка не держи, він в ліс втече при першій нагоді (І. Карпенко-Карий). Словоформа вовка має лексичне значення «чотириногий хи­жак сірої масті» і чотири граматичні значення: «іменник», «чо­ловічий рід», «родовий відмінок», «однина». Граматичне зна­чення «іменник» вказує, що названий словом предмет може виступати діячем (суб'єктом) або об'єктом дії. Граматичне зна­чення «родовий відмінок» вказує, що цей предмет виступає тут об'єктом дії (не вовк держить, а його держать). У другій частині речення є слово він. Лексичного значення воно не має, але має чотири граматичні значення: «займенник», «чоловічий рід», «називний відмінок», «однина». Граматичне значення «займенник» вказує, що це слово виступає замінником якоїсь назви. Граматичні значення «чоловічий рід» і «однина» спів­відносять займенник він із предметом, названим словом вовк, «називний відмінок» вказує, що цей предмет у даному разі виступає діячем (вовк утече).

За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

Синтаксичні граматичні значення використовуються ли­ше для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому са­мому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці зна­чення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників. Адже виділені тут граматичні значення прикметника аж ніяк не випливають з їхнього лексичного значення і не впливають на нього: наприклад, форми синій, синя, синє, сині, синього, синьому і т. д. завжди вказують на той самий колір. Відмінки ж іменників, крім того, що по­значають різні зв'язки між словами в реченні, несуть ще й певну інформацію про реальність, тобто про те, у якій ролі виступає названий словом предмет – у ролі суб'єкта (дія­ча), об'єкта, обставини тощо.

Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші власти­вості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне ре­альне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день), батько і батьки (останнє може ще означати «батько і мати»), вода і води тощо. Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший. Різного змісту набувають висловлювання за­лежно від того, у якому часі вжито дієслово: Дощ ішов. Дощ іде. Дощ ітиме – хоч у кожному з них слова ті самі.

Синтаксичні й номінативні граматичні значення, як змінні, зумовлюють творення різних морфологічних форм того само­го слова – словоформ. У речення змінні слова входять лише у вигляді певних словоформ.

З погляду відношення граматичних значень до дійсності їх ще можна поділити на реальні й формальні.

Реальні граматичні значення несуть певну інформацію про дійсність (це, як було вже показано, і частини мови, і ступені порівняння прикметників, і час дієслова, і в певних випадках рід іменників, відмінок іменника).

Формальні граматичні значення в межах слова не мають відношення до дійсності, а в реченні вони виконують синтаксичну роль, допомагаючи правильно моделювати дійсність, відображувану в словах. Візьмемо рід дієслова в минулому часі, він ніяк не впливає на семантику слова – ту саму дію озна­чає, наприклад, змінив і змінила. Але в реченнях День змінив ніч і День змінила ніч рід дієслова суттєво змінює значення висловлювань: перше з них означає «настав день», друге – «настала ніч».

Граматичні значення існують у взаємозв'язку й взаємовиключенні. Мова не може бути з одним відмінком (скажімо, лише з називним), з одним родом (наприклад, лише з чолові­чим) і т. д., бо тоді взагалі не йшлося б про відмінок (як у французькій мові) чи про рід (як в англійській). Саме в цьо­му й виявляється взаємозв'язок між граматичними значення­ми. Взаємовиключення полягає в тому, що, наприклад, якщо іменник стоїть в орудному відмінку, то він не може водночас стояти і в родовому чи давальному.

Кожна окрема система однорідних граматичних значень – це граматична категорія. Граматична категорія шодо граматич­них значень є загальне, а граматичні значення шодо граматич­ної категорії – часткове. Граматична категорія ґрунтується на двох і більше граматичних значеннях. Наприклад, категорія роду в українській мові об'єднує чоловічий, жіночий і се­редній рід, категорія числа – однину й множину, категорія виду – доконаний і недоконаний вид тощо.

Усі змінні граматичні категорії даного слова формують його парадигму – сукупність усіх словоформ. Наприклад, парадигма іменника в українській мові налічує 14 словоформ (по 7 від­мінків в однині й множині), парадигма прикметника – 24 словоформи (по 6 відмінків у трьох родах і 6 – у множині).

В українській мові є такі основні граматичні категорії: в іменниках, прикметниках, деяких займенниках, деяких формах дієслова – категорії роду, числа й відмінка; у частини прикметників і прислівників – категорія ступенів порівняння; тільки в дієсловах – категорії виду, перехідності, способу, часу, особи.

Способи вираження граматичних значень

Граматичні значення виражаються за допомогою матері­альних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому – словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення.

Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення).

Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).

До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу (руки – родовий відмінок однини, руки – називний відмінок множини), чергування звуків (руки і руці)у суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я – мене, ми – нас, добрий – кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний).

До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл – на стіл, синові – при синові), допоміжного дієслова бути (буду писати), часток (сказав – сказав би, акуратний – більш акуратний), сполучників, порядку слів (Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).