• Складнопідрядні речення

Будова складнопідрядних речень

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич­но нерівноправні і з'єднані сполучником підрядності або спо­лучним словом, називається складнопідрядним.

У складнопідрядному реченні одна частина обов'язково головна (головне речення), друга – залежна, підрядна (під­рядне речення). Від головної частини ставиться питання, підрядна – відповідає на поставлене питання: Ми нові гаї посадим, (з якою мето ю?) щоб земля була весела (М. Риль­ський). Пахнуть хлібом слова, (які?) що мене їх навчила мати (Д. Лавличко). І я відчуваю, (що?) як доля великого світу на наші рамена ляга (Б. Олійник).

Змістова наповненість предикативних частин складнопід­рядного речення не залежить від їхньої синтаксичної ролі: іноді однаково важливі обидві частини, іноді важливіша го­ловна, іноді – підрядна. Наприклад, у реченні Щоб між нами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі» слово твоє вічне (Леся Українка) обидві частини несуть од­наково важливу інформацію. У реченні Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем (О. Довженко) основна інформація закладена в під­рядній частині.

Підрядні частини замінюють або розгортають той чи інший член головної частини. Вони й відповідають на ті самі питання, що й члени речення. Інакше кажучи, підрядні частини, маючи свої синтаксичні центри, виконують функції членів речення. Адже можна сказати: Приїхав землемір (підмет – зем­лемір) і Приїхав той, що землю міряє (роль підмета виконує вже підрядне речення разом із вказівним словом). Але підрядні частини дають змогу точніше, докладніше передати певне значення, ніж звичайні члени речення.

У складнопідрядному реченні підрядна частина стоїть пе­реважно після головної, але не завжди – вона може стояти і перед головною частиною, і всередині неї: Люблю людей землі моєї, (чом у?) бо й я землі моєї син! (В. Сосюра). (X т о?) У кого мозолів на руках не було, той не підніме з долівки шмато­чок хліба (В. Кучер). Землю, (я к у?) що крила дала мені, довіч­но буду любить (Ю. Петренко).

У складнопідрядному реченні є вказівні слова (не завжди) і сполучники підрядності або сполучні слова (обов'язково).

Вказівне слово є членом головної частини (голов­ного речення). Вказівними словами бувають:

а)вказівні займенники той, такий, стільки в різних відмінках:  Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде вміти (Нар. творчість). Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю (М. Коцюбинський);

б) означальні займенники весь, всякий, кожний у різних відмінках: Кожний, кому доручено завдання, виконував його з радістю (О. Копиленко). Все, що було молодого, завзятого, пішло степовими дорогами (П. Панч);

в) вказівні прислівники так, настільки, там, тут, туди звідти, тоді, доти, тому: Там, де Ятрань круто в ється з-під каміння б'є вода; там дівчина воду брала, чорнобри­ва, молода (Нар. творчість). Часом Десна розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко).

Конкретне значення вказівного слова завжди розкриваєть­ся в підрядній частині.

Сполучник підрядності приєднує підрядну час­тину (підрядне речення) до головної, але членом речення не виступає.

У мові є багато сполучників підрядності, зокрема: що, як, щоб, якби, якщо, бо, коли, чи, хоч, ніж, тому що, для того щоб, через те що, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як, після того як, мов, немов, наче, ніби і под.: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбин­ський). Біда в тому, що дехто оцінює людей не за їхніми якос­тями, а за посадами (1. Цюпа).

Сполучники підрядності бувають однозначні (семантичні) і багатозначні (асемантичні). Однозначні сполучники приєдну­ють до головної підрядні частини тільки одного певного виду, багатозначні – можуть приєднувати підрядні частини різних видів. Прикладом перших є сполучники бо, тому що, через те що (приєднують лише підрядні причини), якби, якщо (виража­ють лише умову), незважаючи на те що, дарма що (вживають­ся лише для приєднання допустових підрядних речень) тошо. І, навпаки, багатозначні сполучники що, щоб, як, коли приєднують до головної підрядні частини різних видів: і з'ясувальні (підметові й додаткові), і означальні, і обставинні. Наприклад, у реченнях Зичу, щоб ти товаришів знайшов з сер­цями ясними, з думками молодими, з любов'ю до людей... 1 в ночі сил таких немає, щоб наше сонце погасить. Як сонце, перейти хотів би я по світі, щоб з усміхом зайти за мідний небосхил (3 тв. М. Рильського) той самий сполучник щоб приєднує в першому реченні підрядну з'ясувальну (додаткову) частину, у другому – означальну, у третьому – обставинну.

Сполучне слово приєднує підрядне речення до го­ловного і водночас є членом підрядного речення.

Сполучними словами бувають:

а) відносні займенники хто, що, який, чий котрий, скільки в різних відмінках: / завжди пам 'ятай про невідо­мих людей, які (підмет) дають тобі хліб, молоко, м 'ясо (В. Кучер);

б) відносні прислівники як, наскільки, де, куди, звідки, ко­ли, доки, відколи, чому, чого, навіщо: Певно, в кожного є заповітні пороги, звідки (обставина місця) нас прово­джали в життя матері (М. Сингаївський).

Сполучне слово можна замінити повнозначним слоюм із го­ловного речення. Так, у наведених тут прикладах у першому ре­ченні замість які можна підставити невідомі люди, у другому – замість звідки можна сказати від заповітних порогів. У реченні Єсть такі у світі речі, від яких душа сія (П. Тичина) сполучне слово від яких можна замінити словами від них, від тих речей.

Слова що, як, коли в одних випадках виступають сполуч­никами, в інших – сполучними словами.

Сполучне слово (займенник) що можна замінити займен­никами який, він або іменником: В небі ластівка мріє далека, що [яка, вона, ластівка] на крилах весну принесла (В. Сосюра). Сполучник що так замінити не можна: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Донченко).

Сполучні слова (прислівники) як і коли можна замінити відповідно прислівниками так, таким чином і тоді: Кашель клекотів у нього в грудях, як [так клекотить] лава у вулкані, довго і грізно (О. Довженко). Звечора, коли [тоді, у той час] всі люди були зайняті святом, запріг він свої волики і поскрипів полозками з села (1. ІДюпа). Сполучники як, коли так замінити не можна: Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, вони спалахнуть золотим пожаром (Леся Українка). Коли не пиріг, то й не пирожися, коли не тямиш, то й не берися (Нар. твор­чість). Сполучне слово коли тут приєднує підрядне речення часу, а сполучник коли – підрядне речення умови (його мож­на замінити сполучником якщо).

Щоб правильно зорієнтуватися, яким членом речення вис­тупає сполучне слово, його пробуємо замінити іменником, осо­бовим займенником або співвідносним вказівним словом. На­приклад, у реченні В давніх літописах наших єсть одно опові­дання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний) сполучне слово що можна замінити іменниковим словосполу­ченням це оповідання або особовим займенником воно. Звідси Робимо висновок: сполучне слово тут виступає підметом. У реченні Майже все вже розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло (О. Довженко) сполучне слово як можна замінити вказівним словом так: ...такрозтає сон. Отже, це сполучне слово тут є обставиною способу дії. У реченні Вся вулиця перерита свіжими вирвами, на дні яких ще сивіє встояний дим (О. Гончар) сполучне слово яких – не означення, а додатої ...на дні (ч о г о?) вирв ще синіє встояний дим.

Види підрядних речень

У мовознавстві поширені дві класифікації підрядних ре­чень: логіко-граматична і структурно-семантична.

За логіко-граматичною класифікацією беруть до уваги те, на яке питання відповідає підрядне речення і який член речення воно замінює або уточнює. Якщо підрядне ре­чення відповідає на питання х т о? ш о?, то воно замінює під­мет і його слід вважати підметовим, а якщо, наприклад, на питання к о г о? щ о? – то воно замінює додаток і його слід вважати додатковим і т. д.

Наприклад, у реченні Хто не повстав, нехай повстане, несе катам відплати гнів (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання хто нехай повстане? і, таким чином, замі­нює підмет у головному реченні. Крім того, замість цієї час­тини можна підставити (це, щоправда, не завжди вдається) майже рівнозначне слово неповсталий, яке тут виступатиме підметом: Неповсталий хай повстане... Отже, це підрядне ре­чення – підметове. Так само в реченні Почути б, як пахне земля (В. Сосюра) підрядна частина відповідає на питання зна­хідного відмінка (кого? що?) і її можна замінити пошире­ним додатком пахощі землі; отже, тут маємо справу з підряд­ним додатковим реченням.

У визначенні виду підрядного речення важливу роль, крім питання, відіграє вказівне слово в головному реченні: яким членом речення воно виступає, такого виду й підрядне речен­ня. Наприклад, у реченні У кого серце мудрістю багате, тому глибини всякі перейти (А. Малишко) вказівне слово тому виступає додатком; отже, і підрядне речення додаткове. У реченні Яка совість, така й честь (Нар. творчість) вказівне слово така – присудок (складений іменний); отже, і підрядне речення присудкове (розкриває значення присудка головного речення).

Якщо вказівного слова в головному реченні немає, пробуємо його підставити. Наприклад, у реченні Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка) у головне речення можна підста­вити вказівне слово той і за ним визначити вид підрядного речення. Щоправда, така підстановка не завжди можлива. Так, у реченні Він полюбив, бо полюбити прийшла пора (М. Рильський) вид підрядного речення можна визначити лише за пи­таннями чому? з якої причини?

Залежно від того, на яке питання відповідає підрядне ре­чення і який член речення воно замінює чи уточнює, розрізняють підрядні підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні (способу дії, міри й ступеня, місця, часу, умови, допустові, причини, мети, наслідкові), а також супровідні.

За структурно-семантичноіо класифікацією враховують, що саме пояснює підрядне речення – одне слово чи все головне речення, у яких змістових відношеннях перебувають головна й підрядна частини і за допомогою яких формально-граматичних засобів підрядна частина приєднується до головної.

Визначальним у віднесенні підрядних частин до того чи іншого виду тут є передбачуваність чи непередбачуваність підрядного зв'язку. «Передбачуваний підрядний зв'язок, зу­мовлений лексичними чи граматичними властивостями опор­ного слова в головній частині, називається прислівним. Непередбачуваний підрядний зв'язок визначає не граматич­на природа головної частини, а комунікативні потреби вис­ловлення. Такий зв'язок називають детермінантним (неприслівним) підрядним зв'язком. У складнопідрядному реченні з детермінантним зв'язком підрядна частина залежить від головної в цілому, наприклад: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (І. Шевченко). Вам з тобою, видно, по дорозі, бо йшли й нікуди не прийшли (Л. Костенко). У склад­нопідрядному реченні з прислівним зв'язком підрядна части­на підпорядковується опорному слову головної, наприклад: Л згодом я переконався, що дід казав правду (Григір Тютюнник). Все важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілю­щим (Л. Костенко)»1.

Види підрядних речень за цією класифікацією визначають по-різному. Наприклад, на думку одних авторів, детермінантні підрядні частини залежно від значення сполучників поділя­ють на часові, причинові, цільові, умовні, допустові, наслід­кові, порівняльні. Серед прислівних підрядних частин виділя­ють придієслівно-з'ясувальні, прикомпаративно-об'єктні, при-іменниково-означальні, залежні від співвідносного слова го­ловної частини; до специфічних підрядних частин відносять частини складного речення, які виконують роль підмета щодо присудка головної частини.

Проте більш поширеним при структурно-семантичній кла­сифікації є поділ підрядних речень на з'ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, причини, мети, способу дії, міри й ступеня, допустовості, наслідку). При цьому до з'ясувальних та означальних відносять прислівні підрядні частини, до обставинних – детермінантні.

Обидві класифікації певною мірою доповнюють одна одну, дають змогу глибше зрозуміти природу підрядних частин. Але якщо за структурно-семантичною класифікацією основна увага звертається на формальний, зовнішній бік речення (характер сполучників, валентність головної частини), то за логіко-граматичної – враховують насамперед забезпечення підрядними частинами повноти інформації, виклад якої передбачено в головній частині. Логіко-граматичний аналіз складнопідрядних речень, крім того, є прямим продовженням розбору простого речення за його членами: тут при визначенні виду підрядних частин так само, як і при визначенні членів речення, беруться до уваги передусім питання, на які вони відповідають у певній мовній ситуації; тобто враховуються їхні семантико-синтаксичні функції, а також їхня логічна зумовленість, запрограмованість потребами повного висловлення думки. Тому саме цю класифікацію візьмемо за основу подальшого розгляду підрядних речень.

Складнопідрядні речення з підрядними підметовими і додатковими

Підрядні підметові речення уточнюють або замінюють під­мет головного речення, виражений вказівним словом або ніяк не виражений. Так само й підрядні додаткові – уточнюють або замінюють додаток головного речення, виражений вказів­ним словом або ніяк не виражений. Підрядні підметові речен­ня відповідають на питання підмета (х т о? що?), підрядні до­даткові – на питання додатка (кого? чого? і т. д.).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під­рядними підметовими, і з підрядними додатковими бувають вказівний займенник той, зрідка – цей та означальні весь, вся­кий, кожний, причому для підрядних підметових – у називно­му відмінку, для підрядних додаткових – у непрямих відмінках.

І підметові, і додаткові підрядні речення до головного при­єднуються за допомогою сполучників підрядності що, як, чи, щоб, аби, коли, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, чому, чого, навіщо, скільки, наскільки. Найуживаніші тут сполучні слова хто, що та сполучник підрядності що.

Сполучники чи, ніби, мов, наче вказують на непевність, сумнів, неповну вірогідність того, що повідомляється в під­рядній частині: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзи­ґарі (М. Коцюбинський). Та ще невідомо, винен він чи ні (Гри­горій Тютюнник). Сполучні слова, крім хто та що, відповідно до своєї семантики вносять додаткові означальні, способу дії, міри, просторові, часові, причинові, цільові відтінки, наприклад: Тоді Довженко спитав, звідки я, з якої сім 'і, скільки у нас дітей, яка в нас річка... (М. Вінграновський). Неясно мені, чого ти й досі тут?(О. Гончар). Вона тепер знала, навіщо батько шукав хреста в неї на грудях (М. Коцюбинський).

І підметові, і додаткові підрядні речення, як правило, стоять після головної частини, але можуть стояти й перед нею чи всередині неї.

Наприклад, складнопідрядні речення з підрядними підме­товими: Найбагатший той, (х т о?) хто володіє рідною мовою (В. Голобородько). (хто?) Хто меч підійме, від меча загине (Леся Українка). Не поет, (хто?) у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті (Леся Українка). Благословен, (хто?) хто вигадав маяк, цей про­мінь, що спалахує над морем! (М. Рильський); складнопід­рядні речення з підрядними додатковими: Його вистачило на те, (на що?) щоб і тепер не забути свою скрипку, не за­кинути її в темний куток (Є. Гуцало). Ненавидячи відступ, він ненавидів усіх, (к о г о?) що одступали, й себе (О. Довжен­ко). А врешті – хіба я знаю, (к о г о? ш о?) де кінчається власне життя, а чуже починається? (М. Коцюбинський).

Підрядні підметові речення використовують тоді, коли в головній частині в ролі підмета вжито позбавлений конкретного значення вказівний займенник той, рідше – весь, вся­кий, інший або коли підмет відсутній (головне речення – не­повне). Такі підрядні речення приєднуються до головного найчастіше сполучними словами хто або що (у будь-якому відмінку): Хто розучився матір любити, той уже, вважай, пропащий (О. Гончар). Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не умре (М. Рильський).

Підрядних підметових речень вимагають дієслова-присудки головного речення, які означають внутрішній стан людини (сприйняття, уявлення, мислення), тобто дію, безвідносну до діяча (за своїм значенням ці дієслова наближаються до безосо­бових, але такими не є, зокрема:

а) дієслова із часткою -ся на зразок здаватися, ввижатися, снитися, пригадатися, забуватися, чутися, говоритися, трапитися, статися тошо (такі підрядні частини до головної нерідко приєднуються, крім інших, сполучнит ками наче, ніби, мов і под.): Здавалося  Калнишевськомуу що він прив'язаний незримою ниткою до обтягнутої бідною рукавичкою руки царициного камергера (Р. Іваничук). Здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні (В. Сосюра). Серед ве­ликої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М. Коцюбинський). До речі, останнє речення можна легко перетворити на просте, замінивши підрядне підметове під­метом: ...чулося тільки шелестіння листочків;

б) дієслова, які в таких реченнях мають або форму середнього роду в минулому часі, або форму третьої особи однини (як і безособові дієслова) – на зразок насторожувати, випливати, дивувати, лякати тощо: їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться саме через неї... (Григорій Тютюнник). Тихий і непомітний, поки мовчить. Л заговорить – вас здивує, як ця невисока фігу­ра росте й росте перед вами, як у казці (М. Коцюбин­ський). При цьому його не лякало, що він може десь ос­тупитися, помилитися, схибити (О. Гончар). Буває, що й новий птах старої пісні співає (Нар. творчість).

Підрядне підметове речення сполучається також із присуд­ком, вираженим предикативними прислівниками (словами ка­тегорії стану) на зразок ясно, зрозуміло, безперечно, приємно, страшно, потрібно; правда, біда, гріх, сором, диво тощо: Здавна відомо, (ш о?) що заборонений плід – найсолодший (О. Олесь). Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким (О. Довженко). Нам дивно, що ви сюди заїхали, бо давно вже не було тут і ноги людської (С. Васильченко). При­кро, звісно, що ми здали позиції (С. Колесник). Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість (М. Рильський). У головній частині такого складнопідрядного речення іноді можуть бути вказівні слова це, то, воно в ролі підмета: Це дуже добре, що все це так склалося (В. Домонтович). Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Леся Українка). Л ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса (Л. Кос­тенко). Воно таки правда, що Чіпка непевний (Панас Мирний).

До підрядних підметових речень і за структурою, і за син­таксичною роллю тісно примикають підрядні речення-звертання: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці настала. Хто в полі, хто в лісі, стережися (3 тв. Лесі Українки). Слухайте, розкажіть про цю дружбу, хто живий зо­станеться, дітям і онукам (О. Довженко). Хто має серце, люби! (О. Ольжич).

Підрядні додаткові речення вживаються тоді, коли в го­ловній частині в ролі присудка виступають слова, які взагалі чи лише в певному контексті несамодостатні щодо смислу і які, щоб завершити думку, потрібно доповнити, уточнити додатком. Це зокрема:

а) дієслова із значенням мовлення на зразок розповідати, запитувати, стверджувати, нагадувати, доводити, погро­жувати, дати знати тощо: Розвідка доповідала, що і в першому містечку, і далі противника не виявлено (О. Гон­чар). Я її навчу, як поважати брата (Панас Мирний). Надаремне Тихович запевняв Маріору, що філоксера не ва­дить людям, а тільки виноградові... (М. Коцюбинський);

б) дієслова на позначення розумової діяльності на зразок думати, пам 'ятати, уявляти, вважати, довідуватися, з 'ясовувати, визнавати, доходити висновку тощо: Беручись за справи в Ковалівській школі, я навіть не запідозрював, що в житті буває не лише радість (Ю. Збанацький). Подумати, розібратися, де краще лягти, не вистачало ні часу, ні глузду (1. Ле). Сашко взагалі не уявляв собі, як люди можуть жити без моря (Ю. Смолич). Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Григорій Тютюнник). Наукою доведено, що найкориснішою є трава, з'їдена твариною з коріння (3 газети);

в) дієслова, що означають психічний стан, переживання, на зразок радіти, боятися, журитися, сподіватися, вірити тощо: Та любо вірити, що знов земля цвістиме і новий плід зачне (М. Рильський). Я й сам почав сумніватися, чи не помилялися ми всі троє (Л. Смілянський), Журиться вона, що буде з малими сиротами (М. Коцюбинський);

г) дієслова на позначення процесів сприймання на зразок бачити, чути, відчувати, спостерігати, помічати тощо: Щира любов не приглядається, чи карі, чи чорні очі, чи з горбиком ніс, чи біла шия, чи довга коса (Г. Квітка-Основ'яненко). Та де се видано! Та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок). Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур'янів, глибоко зорана, розпушена (Ю. Яновський);

г) дієслова із значенням волевиявлення на зразок проси­ти, попереджати, вимагати, доручати, наказувати, ра­дити, заохочувати, дозволяти, хотіти тощо (у такому разі підрядні додаткові приєднуються до головної час­тини сполучником щоб): Якась незнайома жінка з кри­ком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця ка­ноніка (1. Вільде). На превелику силу одному знайомому вдалося узяти рукопис Мирного з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (М. Коцюбинський). Хочу я, щоб на чолі народу світився знак і від мого життя (М. Вінграновський);

д) прикметники й дієприкметники, що означають психічний стан, оцінку, на зразок радий, щасливий, стурбований, переконаний, вартий, гідний тощо: Хіба я справді не варт, щоб до мене серце прилягло? (Марко Вовчок). Мій Омелько й собі раденький, що дурненький (І. Нечуй-Левицький). Він був упевнений, що цієї людини ніколи не бачив (А. Хижняк);

є) іменники, похідні від названих вище категорій слів, – при них нерідко виступають вказівні слова: 3 великими труднощами встановили чергу для тих, хто бажав ви­словитися (О. Донченко). Гризе його думка, тривога, (про що?) що, можливо, є частка і його провини в тому, (у  чом у?) що сталося (О. Гончар);

є) предикативні прислівники, які вимагають після себе не­прямих відмінків, на зразок треба, шкода, видно тощо: Тобі не шкода, що я їду? (Григорій Тютюнник). Тим ча­сом Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (М. Коцюбинський).

За структурно-семантичною класифікацією і підметові, і додаткові підрядні речення, крім тих, що пояснюють вказівне слово в головному, відносять до з'ясувальних. Підрядні ре­чення, які пояснюють вказівні слова той, весь, всякий, кож­ний, зараховують до займенниково-означальних, як у речен­нях Перемагає не той, у кого меч гостріший, а той, хто дужче вірить у перемогу (Вал. Шевчук). Ніколи іншому не бажай того, чого собі не бажаєш (Нар. творчість).

Складнопідрядні речення з підрядними присудковими і означальними

Підрядні присудкові речення уточнюють іменну частину складеного присудка головного речення, виражену вказівним словом. Підрядні означальні – замінюють означення головного речення або уточнюють означення, виражене вказівним словом.

Підрядні присудкові відповідають на питання присудка (який він є? що він є? хто він такий?), підрядні означальні – на питання означення (я к и й? ч и й?).

Вказівними словами в складнопідрядних реченнях і з під­рядними присудковими (обов'язково), і з підрядними означаль­ними (не завжди) бувають вказівні займенники такий і той.

І присудкові, і означальні підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами хто, що, який, чий, котрий та сполучниками підрядності що, щоб, як, наче, ніби, мов тощо: Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морі (І. Нечуй-Левицький). Я лиш інструмент, в якому пла­чуть сни мого народу (Л. Костенко). Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). Для приєднання підрядної означальної до головної частини використовують ще сполучні слова де, куди, звідки, коли: Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір! (її. Грабовський).

Підрядні присудкові й означальні речення до головного можуть приєднуватися також за допомогою сполучника що в поєднанні з особовим займенником, співвідносним з означу­ваним іменником головної частини: На троянду, що її Чубенко тримав у руці, падали виблиски заграви (Ю. Яновський). / бачив – пішли дорогою, що по ній стовпи телефонні в далину бігли (А. Головко). Такі поєднання, як правило, можна замінити сполучним словом який у відповідних відмінках, і навпаки.

У разі збігу кількох підрядних означальних речень у тому самому складному реченні, щоб уникнути одноманітних повторень, використовують синонімічні сполучні засоби: Конст­рукція церкви святого Іоанна Златоуста являла собою залізний каркас, на якому монтувалися залізні листи, що утворювали стіни та дах будівлі (З газети). Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв, і тільки одна дорога, котрої нам повік не забути, пролягає до рідної домівки (З газети).

І присудкові, і означальні підрядні частини звичайно сто­ять після конкретизованого ними слова. Виняток із цього пра­вила становлять ті підрядні частини, які мають зіставний характер, на зразок Яке дерево, такий і плід. Який їхав, такого й на віз бере. Чия відвага, того й перемога (Нар. творчість). Тут підрядні частини стоять перед головними.

Підрядні присудкові речення вживаються у двох випадках:

а)  коли треба уточнити значення іменного присудка головної частини, вираженого вказівними словами такий, той: Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь світ (О. Десняк). Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину (А. Малишко). Я той, що греблі  рвав (П. Воронько). Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами (В. Домонтович);

б) коли треба конкретизувати зміст присудка головної частини, вираженого прикметником разом із вказівним словом такий, яке має підсилювальне значення: Повітря таке запашне од гірських трав, що аж п'янить (М. Коцюбинський). Тарас дивиться на Остапа такий здиво­ ваний, начебто це був і не Остап зовсім... (О. Довженко). Запилена, вже жовта трава видалася такою м'якою, що мимоволі захотілось лягти в ній (Ю. Збанацький); вказівне слово такий може бути й відсутнє: Устим і справді був гарний, наче з якоїсь картини зійшов (М. Стельмах). Шелестіла вода, падаючи.за борт, звуки, що їх давала помпа, були жалібні, ніби кректала качка (Ю. Яновський).

Вказівне слово в такому складнопідрядному реченні стоїть звичайно в називному або орудному відмінку. Проте іноді воно може мати форму й родового відмінка з прийменником з і з заперечною часткою або без неї: Він був не з тих, що швидко погоджуються (М. Руденко).

Іноді трапляється, що підрядне присудкове речення пояс­нює безпосередньо підмет головного речення: Вічність – це коли і після тебе зорі будуть падати в жита (І. Світличний).

Підрядні означальні речення, на відміну від присудкових, можуть пояснювати не тільки вказівне слово, а й безпосеред­ньо означуваний іменник головної частини. Щодо їхнього Функціонального значення, то серед них можна виділити такі різновиди:

власне означальні речення– вказують на таку ознаку предмета, названого в головній частині, яка конк­ретизує, виділяє його з низки подібних; у такому разі в головній частині є співвідносне вказівне слово або його можна підставити: Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (Нар. творчість). Шукаю служника такого, не вельми ціною дорогого, щоб вмів і шить, і варить, і коня доглядать (Б. Грінченко). А справжня слава – це [та] прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко). В нормальному, узвичаєному витлумаченні «націоналіст» – [це та] людина, яка любить і підносить усе рідне – матір, мову, тра­диції, історію, культуру і, зрозуміла річ, народ та державу (3 газети);

означально-порівняльні речення – припи­сують відповідному предмету, названому в головній частині, таку ознаку, яка насправді не існує, а лише допус­кається як можлива, уявна; приєднуються до головної частини сполучниками наче, ніби, мов і співвідносяться з відповідним вказівним словом у ній або безпосередньо по­яснюють іменник: Матрос оглянув нас усіх такими радими очима, ніби ми давали йому гетьманські клейноди... (Ю. Яновський). Кузьма робить вигляд, (який?) наче він мудрує (М. Стельмах);

означально-обставинні речення – пояснюють вказівне слово головної частини, вжите при іменни­ках із просторовим або часовим значенням; приєднуються до головної частини сполучними словами де, куди, звідки, коли, відколи, поки, доки (їх можна замінювати сполучним словом який у різних відмінках): А на тому місці, де [на якому] стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). В ті давні часи, коли [про які] йде наше опові­дання, Запала долина не була поросла лісом (І. Франко); можуть пояснювати такий іменник і безпосередньо: Стали спускатися в темний яр, звідки [з якого] повіяло холодом і проваллям (Григір Тютюнник). Розкрито осяяні входи в лункі анфілади зал, де [у яких] пісня ослика хороводи і щастя веде карнавал (М. Бажай);

означально-приєднувальні речення – вносять у висловлювання принагідну додаткову інформацію про предмет, названий у головній частині; у такому разі вказівне слово в головній частині не вживається: Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю (О. Слі-саренко). Із голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Григорій Тютюнник). У зарості парку вкрадалося озеро, що було притулком тиші й суму для кількох білих скульптур над водою (В. Земляк).

Якщо підрядне означальне речення до головного приєдна­не сполучним словом що, який у називному або знахідному відмінку без прийменника і якщо від його присудка-дієслова, вжитого в дійсному способі, утворюється дієприкметник, то таке речення можна замінити дієприкметниковим зворотом: На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи (І. Нечуй-Левицький). – ...ряси, вже збляклі, полинялі, а на спині зовсім поруділі. Що, дівуючи, придбала Мотря, то все позношувала... (Панас Мирний) – Усе, придбане під нас дівування, Мотря позношувала.

За структурно-семантичною класифікацією і присудкові, і означальні підрядні речення відносять до означальних.