• Синтаксична словоформа

Поняття про словоформи

Будь-яке висловлювання будується із самостійних і служ­бових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у вислов­люваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді сло­воформ, тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфо­логічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, найімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом реф­лекторно пов'язане його лексичне значення – узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає повязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак – і значення висловлювання.

У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник – у формі називного відмінка од­нини або множини, якщо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник – у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник – у формі називного відмінка (триста); займенник – залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово – у неозна­ченій формі (думати); прислівник – у його незмінній формі (радісно, по-новому, вгорі).

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між ок­ремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану лю­дини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінко­вих форм у двох числах); прикметник – 24 словоформи (щ шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числів­ник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) – шість відмінкових словоформ.

Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ; доконаного виду – близько 25 словоформ. До дієслівної naрадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслівник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і діє прикметник.       

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми – три роди і множина), теперішнього й дві майбутніх часів (по три особові форми в однині і три – у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішньоїчасу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у наказовому – фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини).          

Морфологічні словоформи існують лише як можливість. Це мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприкладки не вживаються потенційно можливі форми множини від та­ких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені  змісту можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з погляду морфології, словоформи прикметника тільний, тільно­го, тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна – цьому противиться лад української мови.    

Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені кон­кретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товари­ша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (порт­фель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і від­сутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксич­ної одиниці.

Синтаксичні словоформи – це різні форми самостійних ча­стин мови, використовувані як будівельний матеріал для тво­рення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності чи внутрішніх станів людини.

Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення конкретного відношення між явищами дійсності чи внутріш­ніх станів людини.

Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлюван­ня і в самому висловлюванні набуває єдиного значення – зна­чення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до слово­форми товаришева (книжка товариша, товаришева книжка). Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового відмінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення Цього слова).

Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно насичені. Найбільше інформації про відношення між конкрет­ними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних з ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників, числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними займенників) виконують у висловлюванні підпорядковану ролі вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними сло­вами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформа­ційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світово­го рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями свої* задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще три­ває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняття­ми передано передусім за допомогою словоформ іменників та дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і сло­воформи прикметника світового (форма родового відмінка однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового відмінка множини), які уточнюють лексичне значення імен­ників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме понять рівня і задумів, а не митці і таємницями.

Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема імен­ників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Де зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповні­ше використовуються в ролі синтаксичних засобів словофор­ми прикметників, числівників та дієприкметників і співвід­носних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як пра­вило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означу­ваних ними словоформ іменників.

Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфо­логії, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так і з прийменниками (однаково синтаксичними словоформами є і дорогою, і за дорогою, і перед дорогою – залежно від потре­би висловлювання).

До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мі­рою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначе­ною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід роз­глядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними части­нами мови (був здивований).

Прислівники в мовленні виступають у вигляді застиглих синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівники змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені порівняння (легко – легше – найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до синтакичного.

Відмінкові синтаксичні словоформи іменників

Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числа­ми. Проте засобом оформлення й вираження синтаксичних зв'язків, а отже, і відношень між явищами виступають тільки відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише мітками, сигналами для залежних від нього слів – прикмет­ників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників (які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важ­лива подія, важливої події, важливі події) та дієслів-присудків (які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та умовному способі в однині – ще й у роді: досліди тривають, експеримент почався).

Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Разом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене коло синтаксичних функцій.

Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалеж­на словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль імен­ної частини складеного присудка, буває прикладкою. На­приклад, у реченнях Трибуна журналіста – це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова дум­ка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, теле­камера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року».

Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування Явного явища, і тільки.

Іменник у родовому відмінку при іменнику в основному означає:

а) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рі­шення) уряду, (поїздка) делегації, (поєдинок) спортсменів, (рух) коштів, (якість) роботи, (надійність) кріплення (функція) серця;

б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодування) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору (вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії, (підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програма) розвитку,

в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни, (прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства, (платформа) партії, (думка) експерта, (представники) громадськості, (шлях) компромісів;

г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за        обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників, (більшість) населення, (табун) коней, (тонна) зерна, (сто) днів.

Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається:

для позначення предметів, явищ, перехід дії на які заперечується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів, (не було) часу;

для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості: (принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води;

для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня,   двохтисячного року.

Іменник у давальному відмінку найчастіше називає:

а) особу або предмет, яким призначається, адресується або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівель­никам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога) інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник) Шевченкові;

б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний        стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (при­ємно), йому (важко).

Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживаєть­ся тільки:

а) при перехідних дієсловах – для позначення предмета, а який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розв'язати) проблему, (здобути) освіту, (дізнатися) правду, (створено) умови;

б) при неперехідних дієсловах – для позначення трива­лості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину, (мовчав) усю дорогу.

Іменник в орудному відмінку вказує на:

а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) комп 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (доторкнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) українською мовою',

б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комісією, (створений) художником, (передбачено) договором;

в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господарством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою;

г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався) манівцями;

г) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (чекали) тижнями, (не бачились) роками;

д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрілою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком;

є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини складеного присудка): (став) журналістом, (працює) по­мічником, (будь) людиною.

Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прий­менником.

Ця словоформа вказує на:

а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при дорозі;

б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о першій годині, на тому тижні, при випробуваннях;

в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці;

г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при людях, при вівцях, при ділі, при розмові.

Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертан­ня: мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Украї­но, радосте.

Функцій безприйменникових відмінкових словоформ імен­ників налічують близько 35.

Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

Прийменники великою мірою уточнюють значення від­мінкових форм іменників. Тому прийменникові словофор­ми іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше, конкретніше передають різні відношення між предметами та явищами.

В українській мові, як уже зазначалося, вживається близь­ко сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних). Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті – це прий­менники. Прийменникові словоформи належать до найужи­ваніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над, під, без, біля та ін.

Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різно­манітні – вони залежать не тільки від значення прийменників, а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них (охопити всі – справа надзвичайно громіздка).

Словоформи з прийменником в (у) мають переважно просторове значення:

а) з родовим відмінком іменника означають особу, при якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей, у мене;

б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ;

в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в колективі.

Словоформи з цим прийменником можуть вказувати та­кож на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо.

Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

Поєднання прийменника на із знахідним відмінком імен­ника може вказувати на:

а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ;

 

б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець (року), на Покрову;

в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг) на свято.

г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюватися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вточитися) на лікаря тощо.

Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменни­ка найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті, (пальто) на хутрі.

Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахід­ним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ має свої відмінні значення.

У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на:

а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі школи, з поля, з хмари, з роботи;

б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з дозволу;

в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука;

г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з медицини;

г) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися, знущатися, кепкувати, глумитися) з когось.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку, з кулак.

У поєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням.

Словоформи з прийменником за творяться також із родо-вим, знахідним й орудним відмінками іменників.

Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника Вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам'яті, за часів к°заччини, за всякої погоди.

Поєднання прийменника за із знахідним відмінком імен- має багато різних значень, зокрема:

а) називає предмет, за межі якого спрямований рух: за гори, за обрій;

б)  вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за землю, за незалежність;  

в) позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки;      

г) вказує на призначення особи або речі: (бути) за командира, (правити) за молотка.

Поєднання прийменника за з орудним відмінком іменника:

а)  вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за згодою, за порадою, за прикладом, за спеціальністю;

б) позначає місце позад якогось предмета: за селом, за горою;

в) виражає напрямок руху: за течією, за вітром, за плугом.

Словоформи з прийменником по творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

 У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник по найчастіше вказує на мету або межу дії: (піти) по воду, (пальто) по коліна, (вгрузнути) по кісточки.

Поєднання прийменника по з місцевим відмінком іменника:

а) позначає місце або час дії: (пливти) по Дніпру (краше: Дніпром), (їхати) по шосе, (ходити) по лікарях, (не спати) по ночах (також: ночами), (заняття) по четвергах (також: у четверги);         

б)  вказує на відношення до іншого предмета: (різьба) по дереву, (наказ) по інституту, (черговий) по школі, (брат) по духу;

в) виражає спосіб дії: (чинити) по правді, черзі, (читати) по складах.

Словоформи з прийменником до творяться тільки з родовим відмінком іменників.

Вони в основному позначають:

а) мету руху, його просторову або часову межу: до школи, до берега, до Києва, до серця, до ранку;

б) предмет, до якого виявляється певне ставлення: (добрий) до всіх, (охочий) до танців, (швидкий) до роботи, (готовність) до дії, (звернутися) до знайомого;

в) міру, кількість: до краплі, до решти, до знемоги, до дна.

Словоформи з прийменником від також творяться лише з родовим відмінком іменників.

Вони здебільшого вказують на

а) місце початку руху: від Києва, від позначки, від мене;

б)  час, від якого починається дія: від світанку, від того дня;

в) причину: від чаду, від перевтоми, від страху;

ґ) призначення предмета: (ключ) від кабінету, (засіб) від простуди;

ґ) відокремлення, захист від когось або чогось: від цілого, від хлібини, від сонця, від дощу.

Словоформи з прийменником через творяться тільки із зна­хідним відмінком іменників.

Вони вказують на:

а) напрямок руху вздовж чогось або через якісь перепони: через поле, через вікно, через річку;

б) проміжок часу: через годину, через день, через місяць;

в) причину дії: через хворобу, через необережність, через недбалість, через пустощі, через хуртовину.

Синонімічними цій словоформі в певних випадках (коли йдеться про напрямок руху) можуть виступати словоформи з прийменником крізь: крізь вушко голки, крізь тин, крізь зуби, крізь туман, крізь сон, крізь віки.

Переважно однозначні словоформи з прийменниками над, під, без, про, біля тощо. Так словоформи з прийменниками над і під передають переважно просторові відношення: над гаєм, над дорогою, наді мною, під двері, під лісом, під столом. Словоформи з прийменником без вказують на відсутність когось або чогось: без товариша, без грошей, без надії, без пригод. Словоформи з прийменником про називають предмет думки, роз­мови, турбот: (думав) про відпочинок, (розмовляли) про театр, (дбають) про дітей.

Проте, крім названих значень, ці та інші прийменникові словоформи іменників можуть виражати різноманітні означальні відношення (під виглядом, пан над панами, без розуму), часові відношення (під Новий рік, над вечір, без року), відношення причини (під впливом, про людське око), мети ( про запас, без наміру), міри (під зав'язку, над силу, без  тощо. Саме в прийменникових словоформах іменників наибільшою мірою відбивається національна своєрідність мови. Повне опанування їх дає лише активна мовна практика: спілкування й читання та прослуховування текстів.

Синтаксичні словоформи дієслів

Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові словоформи.

Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають відношення дії до дійсності.

Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допомі­жних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти.

Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного, умовного й наказового способів.

Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається, або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує, будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти, зазеленіє.

Словоформи умовного й наказового способів називають дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збудував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа наказового способу може називати також реальну дію: Другі [інші] бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, по­суду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний).

Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на ре­альну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану са­мим предметом: будований, збудований; зеленіючий, зазеленілий.

Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію без­відносно до діяча: будовано, збудовано.

Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будую­чи, збудувавши; зеленіючи, зазеленівши.

Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан із моментом мовлення.

Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувала­ся чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудував; зеленів, зазеленів.

дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був „будував; був зеленів, був зазеленів.

Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбу­вається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У контексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шевченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зро­зумійте – днями виступаємо на велику справу (О. Довженко).

Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будува­тиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця слово­форма (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад було як зацвіте весною (О. Довженко).

Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи діячів, яким приписується дія.

Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до особи: / знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість).

Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію вико­нує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш. У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову дію: Не подумавши, і кілочка не затешеш (Нар. творчість).

Дієслово у формі третьої особи однини вказує, що дію виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться: (він) вважає, (друг) допоможе, (дерево) зеленіє.

Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них говорить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця слово­форма може мати значення й однини, зокрема в науковому стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і Прісцилла» знаходимо багато спільного з його історичними прототипами – античними критиками християнства Цельсом, Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм                  (О. Ставицький).

Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вважаєте,  допоможете. Ця словоформа вживається також

Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, докторе, жити буду? – прошепотів Орлюк, вдивляючись доктору  здавалося, в саму душу (О. Довженко). Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говориться: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють. У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове зна­чення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять кар­топлю (В. Козаченко). Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть бути синтаксичними дієслівними словоформами. Тільки форму третьої особи однини або середнього роду мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає, світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології сло­воформи, як «світаю», «сйітаєш», «світають», «світала» тощо, є неможливими, абсурдними в синтаксисі. Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають син­таксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад: текти, капати, плавитися, жевріти, мерехтіти, меркнути, ряс­ніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїти­ся, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієсло­ва на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, по­падати, вишикуватися, роз 'єднатися, з Чхатися тощо (форми третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться, батальйон вишикується).