Гранична вартість капіталу розраховується за такою формулою:

			ГВК =	СВК
				К
	де ГВК — гранична вартість капіталу; СВК — приріст середньозва-
	женої вартості капіталу; К — приріст суми капіталу.
Гранична		>	Очікувана норма		→	Фінансові операції
вартість капіталу			рентабельності капіталу			неефективні
Гранична		<	Очікувана норма		→	Фінансові операції
вартість капіталу			рентабельності капіталу			ефективні

6.4. ОПТИМІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

Оптимальна структура капіталу — таке співвідношення його власних і позикових джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між трьома складовими: рівнем рентабельності власного капіталу, рівнем фінансової стійкості та рівнем середньозваженої вартості капіталу, — тобто максимізується ринкова вартість підприємства (або його акцій)

Оптимізація фінансової структури капіталу відбувається з урахуванням основних особливостей кожної з його складових частин (табл. 6.1).

Для визначення ефективності використання капіталу при різній його структурі використовується показник «фінансовий леверидж».

Фінансовий леверидж — показник, що застосовується для вимірювання ефекту, який полягає:

•у підвищенні рентабельності власного капіталу при збільшенні частки позикового капіталу в загальній його сумі;

•зниженні середньозваженої вартості капіталу, що досягається.

Існує декілька моделей визначення ефекту фінансового левериджу, найбільше визнання з яких отримали тільки дві — «американська» та «європейська».

128

129

								Таблиця 6.1
	ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ КАПІТАЛУ
	Позитивні особливості					Негативні особливості
власного капіталу		позикового капіталу				власного капіталу	позикового капіталу
простота залучення (при-		широкі	можливості		залу-	обмежений обсяг залучен-	складність залучення (за-
йняття рішень без необ-		чення (особливо за наяв-				ня, (обмежені можливості	лежність від рішення кре-
хідності одержання згоди		ності гарантії або застави)				розширення господарської	диторів)
інших	господарюючих					діяльності при сприятливій
суб’єктів)						кон’юнктурі)
висока віддача за критері-		збільшення		фінансового		невикористання можливос-	необхідність надання від-
єм норми прибутку на		потенціалу підприємства				ті приросту рентабельності	повідних	сторонніх гаран-
вкладений капітал (не по-		за необхідності істотного				власного капіталу за раху-	тій (страхових компаній,
трібна сплата відсотка за		зростання темпів зростан-				нок залучення позикового	інших	господарюючих
кредит)		ня обсягу господарської				капіталу	суб’єктів) або застави
		діяльності
зниження ризику фінансо-		можливість		збільшення			зниження	норми рентабе-
вої стійкості та банкрутст-		приросту рентабельності					льності активів (зменшення
ва підприємства		власного капіталу (за ра-					прибутку підприємства на
		хунок	забезпечення		роз-		суму виплачуваних відсот-
		ширення господарської ді-					ків за кредит)
		яльності)
							зниження рівня фінансової
							стійкості підприємства та
							відповідно зростання ризи-
							ку банкрутства

129

1. Розрахунок ефекту фінансового левериджу за «європейською» моделлю:

1спосіб: ЕФЛ= (1−Пп)(ЕР−СРСВ) ПКВК,

2спосіб: ЕФЛ=(1−Пп)(ЕР−СВПК) ПКВК,

3спосіб: ЕФЛ = (ВВВ−ВПК) ПКВК ,

де ЕФЛ — ефект фінансового левериджу, %; Пп — ставка податку на прибуток, у частках одиниці; ЕР — рівень економічної рентабельності активів торговельного підприємства, %; СРСВ — середня розрахункова ставка відсотка за всіма видами кредиту,

що використовується підприємством, %; СВПК — середньозважена вартість позикового капіталу, що використовується підприємством, %; ВВК — вартість власного капіталу, %; ВПК — вартість позикового капіталу, %; ПК — питома вага позикового капіталу; ВК — питома вага власного капіталу.

Формула ефекту фінансового левериджу за «європейською» моделлю має два складових елементи:

1)диференціал — характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства й середньою розрахунковою ставкою відсотка за кредитами (середньозваженою вартістю позикового капіталу) або різницю між вартістю власного і позикового капіталу;

2)коефіцієнт — характеризує обсяг позикового капіталу, який припадає на одиницю власного капіталу підприємства, тобто характеризує силу дії фінансового леверіджу.

Фінансовий леверидж у «європейській» моделі за способами 1— 2 визначає додаткову рентабельність власного капіталу, яка отримана за рахунок використання кредитів, порівняно з рентабельністю капіталу, що профінансований тільки за рахунок власних коштів; і дозволяє визначити безпечний розмір і умови залучення позикового капіталу.

Головна умова управління ефектом фінансового левериджу — збіль-

шення коефіцієнта фінансового левериджу доцільно за умови, що його диференціал більше нуля.

Фінансовий леверидж у «європейській» моделі за способом 3 вимірюється зниженням середньозваженої вартості капіталу. Цей метод розрахунків набув найбільшого поширення при формуванні фінансової структури капіталу нових підприємств, коли рівень рентабельності активів ще не сформувався.

Головна умова управління ефектом фінансового левериджу — збіль-

шення коефіцієнта фінансового левериджу доцільне за умови, що його диференціал менше нуля.

130

2. Розрахунок ефекту фінансового левериджу за «американською» мо-

деллю:

ЕФЛ= ЧЧППП ,

де ЧП% — темп зміни чистого прибутку підприємства, %; П% — темп зміни прибутку до сплати відсотків і податків, %.

В основу «американської» моделі розрахунку ефекту фінансового левериджу покладений підхід, що базується на визнанні за фондовим ринком пріоритету в прийнятті фінансових рішень.

У даному разі фінансовий леверидж характеризує відсоткову зміну чистого прибутку при зміні на 1% прибутку до сплати відсотків і податків. За цією моделлю чим дорожче обходиться позиковий капітал підприємству, тим більше значення ефекту фінансового леверіджу.

Остаточне рішення, прийняте за результатами оптимізації фінансової структури капіталу, дозволяє сформувати його цільову структуру.

Цільова фінансова структура капіталу — структура капіталу, відповідно до якої буде здійснюватися його наступне формування на підприємстві.

Формування цільової структури капіталу має задовольняти принципам самоокупності та самофінансування підприємства.

Самоокупність — основний принцип комерційної діяльності, який передбачає відшкодування витрат підприємства виручкою та іншими грошовими доходами, проведення у встановленому порядку платежів в бюджет, забезпечення повернення позик банку і сплату відсотків за їх користування, проведення матеріального стимулювання, утримання соціальної інфраструктури, підтримання діяльності невиробничих галузей.

Самофінансування — фінансування розвитку підприємства виключно за рахунок власних фінансових ресурсів: за рахунок виручки від реалізації продукції та інших грошових надходжень не лише відшкодовувати всі витрати, пов’язані з простим відтворенням, але й створювати фонди нагромадження в розмірах, необхідних для нарощування виробництва продукції в намічених цілях.

131