Регіональна економіка. книжка

					525
Канада	19,4	57,5	117,8	154,3	158,5
Ліхтенштейн	19,3	75,3	127,2	126,2	147,3
Данія	3,7	11,1	106,0	130,4	140,2
Швеція	19,1	77,1	120,3	134,1	137,1
Італія	19,2	72,2	103,1	117,4	132,8
Інші країни	162,4	557,3	1204,5	1461,5	1750,2

Поряд з цим, за експертними оцінками, Україна має потенційні можливості для ефективного використання іноземних інвестицій в розмірі 2,0- 2,5 млрд. дол.. США щороку.

У внутрішню торгівлю у 2005 р. вкладено 23,3%, у харчову промисловість – 17,2% від загального обсягу інвестицій, у машинобудування та металообробку –11,7%, фінансову діяльність – 6,5%, обробну промисловість

– 28,7%.

Кожний з іноземних інвесторів знайшов для себе пріоритетну сферу вкладання капіталу. Так, у машинобудування та металообробку найбільші капітали направили інвестори із США, Німеччини і Великої Британії. Росія освоїла ринки сільськогосподарської продукції і завойовує фінансовий ринок,

Швейцарія – хімічну промисловість і внутрішню торгівлю, Кіпр – будівництво,

Нідерланди – харчову промисловість.

Активність і масштабність залучення іноземних інвестицій залежить від низки чинників, що відображають політичну стабільність у суспільстві, рівень досконалості законодавства і правову гарантію одержання і привласнення доходу, а також помноженого капіталу, стан економіки і можливий рівень норми прибутку, соціально-економічну стабільність суспільства, ступень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та багато інших чинників.

Важливим джерелом капітальних вкладень повинно стати цілеспрямоване інвестиційне використання коштів від приватизації державного майна. Неприпустимо, коли майже повністю ці кошти спрямовуються на покриття державного дефіциту. Таку практику потрібно

526

докорінно змінити. Одержані від приватизації кошти повинні стати ефективним інвестиційним ресурсом.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату необхідно вжити кардинальних заходів, спрямованих на формування у країні як загальних умов цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що сприятимуть вирішенню завдань залучення іноземних інвестицій.

4.8. Роль трудових міграцій в інвестуванні економіки

На економіку України значний вплив мають міграційні процеси. В

багатьох випадках міграція робочої сили сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Найбільш типовою є ситуація, за якої іммігранти посідають низькооплачувані, непрестижні робочі місця, які не потребують кваліфікованих працівників. Але набагато більше шкоди завдає еміграція людей інтелектуальної праці та висококласних спеціалістів, адже держава позбавляється дефіцитних працівників, талановитих фахівців, на підготовку яких було витрачено чималі кошти.

Але варто зауважити, що завдяки роботі за кордоном йде інвестування деяких сфер української економіки. У цілому, за експертними оцінками,

середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд. грн., що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік. За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку впродовж 2006 р. українські заробітчани передали на батьківщину 8,4 млрд. дол.. США. Ця сума становить 8% ВВП, за іншими джерелами ця сума вдвічі перевищує прямі іноземні інвестиції в українську економіку за рік.

Складнощі еміграції полягають у тому, що нелегальний статус українців за кордоном знижує ціну їхньої праці, створює умови для численних зловживань, формує у свідомості роботодавців країн прибуття уявлення про Україну, як недемократичну, неправову державу. Водночас нелегальна

527

трудова міграція не приносить прибутків державі, не поповнює соціальні фонди, ускладнює взаєморозрахунки між державами з цього приводу.

Трудова міграція з України найбільше спрямована в Росію, Польщу,

Італію, Португалію, Грецію, Чехію, Кіпр, Німеччину та інші країни. Потік трудової міграції у цьому напрямі обумовлений перш за все близькістю кордонів та деякою поблажливістю місцевих законів до емігрантів. Все більше українців виїжджає на роботу в США, Канаду, країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії.

Для країн еміграції повернення досвідчених, кваліфікованих працівників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Грошові перекази працівників-емігрантів в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію свого бізнесу, виробництва тощо, що в деякій мірі сприяє формуванню ринкових відносин.

Для зменшення трудової еміграції з України необхідно впровадити систему заходів організаційно-економічного характеру для припинення відтоку найбільш кваліфікованої і мобільної частини людського капіталу, що в загальному призводить до старіння структури трудових ресурсів. До найважливіших заходів стабілізації і ефективного функціонування економіки належать: розширення іноземного інвестування, створення нових робочих місць, створення сприятливих умов для розвитку середнього бізнесу та ін.

4.9. Вивезення капіталу з України і роль офшорних зон

У період нестабільної економічної ситуації в Україні умови для здійснення зовнішньоекономічної діяльності дещо змінилися, враховуючи недосконалість законодавства, проведення непрозорої приватизації,

неконтрольованість з боку урядових структур.

528

Правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими та інвестиційними законами, але активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов’язана не тільки з законодавчою діяльністю, а й з економічними, політичними та соціальними тенденціями.

Економічні процеси в Україні мають кримінальну спрямованість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільчих відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності пошуку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ані формально, ні за змістом не відповідають вимогам і потребам інвесторів у ринковій економіці.

Дуже низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування деяких урядовців з метою задоволення власних потреб. У цьому аспекті має істотне значення тіньовий експорт капіталу, що зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища становить недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від надмірного оподаткування і зазіхань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі одержання нелегальних доходів керівниками підприємств та працівниками державних організацій.

Відмивання тіньових капіталів найчастіше проходить через офшорні зони. Під офшорними зонами розуміють країни та території ,що здійснюють реєстрацію іноземних компаній, на діяльність яких поширюється пільговий режим оподаткування. Компанії, зареєстровані в офшорних зонах і центрах,

перебувають під юрисдикцією країни перебування і зобов’язані суворо дотримуватись місцевого законодавства.

Офшорні зони надають господарським агентам, що їх використовують,

такі переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість здійснення операцій з резидентами в будь-

529

якій іноземній валюті, списання витрат на місці, анонімність, таємність фінансових операцій.

Найбільш відомі офшорні центри створені на острові Мін, Багамських та Віргінських островах, Кіпрі, Гибралтарі, в Панамі, Гонконгу, Сінгапурі,

Швейцарії, Ірландії, а також на території Інгушетії та Калмикії.

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення його у вигляді інвестицій на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з врахуванням можливостей офіційної і тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном. Тому й не випадково найбільшими інвесторами в Україну є Кіпр,

Віргінські острови, Швейцарія, Гибралтар—відомі офшорні зони. За експертами оцінками за десять років незалежності України відплив коштів становив близько 20 млрд. дол. США.

4.10. Роль спільних підприємств і спеціальних економічних зон у

формуванні економіки України.

У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство (СП) має особливе значення у торгівлі з різними країнами. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій і одночасно захищає їхні власні життєві інтереси.

Багато великих інвестиційних проектів, які відіграють помітну роль у процесі відродження національної економіки в нашій державі, здійснені у формі спільних підприємств. З іншого боку, помилки та зловживання, яких було допущено під час організації спільного підприємництва, ускладнили спроби сформувати здорове конкурентне середовище, негативно позначились на соціально-економічних процесах, експортно-імпортному балансі та транскордонному русі капіталів.

530

Спільне підприємство – це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.

У регулюванні спільного підприємництва державами часто застосовуються пільги та преференції, які стимулюють його розвиток. Це— звільнення від податків впродовж перших років функціонування,

використання занижених ставок оподаткування і т.п. Але є й інший бік діяльності спільних підприємств: далеко не завжди діяльність спільних підприємств сприяє оздоровленню конкурентного середовища в країні,

реальному примноженню суспільного прибутку. Крім того, як показала практика, спільні підприємства мають відносно більшу потенційну криміногенність. В деяких випадках мало місце відмивання нелегальних грошей і ознаки кримінального бізнесу, інвестиції в економіку були мізерними.

Після розпаду Радянського Союзу та розриву господарських зв’язків між колишніми республіками постало питання налагодження кооперації виробництва на пострадянському просторі, зокрема у формі спільних підприємств. Причому функціональні особливості спільних підприємств ведуть до того, що саме у такий спосіб здійснюється основна частина взаємних прямих інвестицій, щоправда в невиробничу сферу.

Нині на території України діє понад 2,2 тис. спільних підприємств за участю країн СНД, переважно Росії та Білорусі. Найбільшу кількість спільних підприємств було створено між Україною та Росією, на даний час на території нашої держави зареєстровано 550 таких структур. Це становить

13% від загальної кількості спільних підприємств на території України.

Причому саме у формі спільних підприємств опосередковано 72% загального обсягу прямих інвестицій до України з Росії.

Так, у межах українсько-російського співробітництва в Україні організовано складання автомобілів ВАЗ «Волга» та «Газель», створено СП

531

«Газтранзит» з розвитку нових газотранспортних магістралей, завершено роботу із створення літака АН-70, а також триває робота над проектом

“Морський старт”. В Україні виробляється велика кількість сільськогосподарської техніки, яку можна поставляти в усі країни СНД. За участю білоруського капіталу діє підприємство, створене ВО «Гомсільмаш» і

ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» - кормозбиральний комбайн

«Полісся-250» «Атлант-Україна» за участю Мінського заводу холодильників,

підприємство «Євро луч», що виробляє наручні годинники з комплектуючих АТ «Мінський годинниковий завод», котре створено в Сімферополі.

Проводить робота з організації низки спільних підприємств із складання різних видів продукції, зокрема автобусів ЛАЗ міського типу на базі Лідського дослідного заводу “Неман”, тракторних двигунів на базі заводу “Київтрактордеталь”, з Інститутом електрозварювання ім. Є. Патона та ін.

Одним із видів міжнародного економічного співробітництва і важливою складовою стратегії експортної орієнтації є вільні економічні зони(ВЕЗ). Ухвалення рішення про доцільність створення і функціонування вільних економічних зон можливе, якщо в ході розробки техніко-

економічного обґрунтування доведено, що витрати на створення будуть перекриті доходами від її діяльності, а також відбудеться досягнення позитивного соціально-економічного ефекту для держави, території розміщення, суб’єктів зони і населення.

ВЕЗ – обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних та іноземних підприємців, що сприяють розширенню зовнішньоторговельних,

загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-

технологічних завдань.

Загальною характерною рисою різних видів економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає в себе митні,

532

фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні.

Створення ВЕЗ – дієвий напрям розвитку економіки окремих територій та регіонів, орієнтований як правило, на розв’язання конкретних пріоритетних економічних завдань, реалізацію стратегічних програм та проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлюваних у ВЕЗ, достатньо індивідуальна і тісно пов’язана з реалізованими на її території програми.

Створення вільних економічних зон має низку переваг як для іноземного капіталу, так і для економіки країни (структурна перебудова економіки, підвищення рівня зайнятості, раціональне використання природних ресурсів, одержання доступу до нових технологій).

Найважливішими вільними економічними зонами (їх інколи ще називають спеціальними зонами) є: «Донецьк», «Азов», «Закарпаття», «Миколаїв», «Порто-Франко» (м. Одеса), «Порт-Крим», «Славутич», «Яворів», «Рені», «Курортополіс Трускавець», «Інтерпорт Ковель».

Термін дії договорів про утворення цих зон – від 20 до 60 років.

Правовою базою діяльності цих зон є Постанови Верховної Ради або Укази Президента України.

Варто підкреслити те, що ВЕЗ потрібно розглядати як один із інструментів державної економічної політики. Нерозуміння або ігнорування цього в політико-пропагандистському відношенні призводить до прояву популістських висновків про сепаратизм, нечесній фінансовій діяльності, що збільшує ризики вивозу капіталу з України. Тому й неоднозначне ставлення до діяльності ВЕЗ певних урядових кіл, які приходять до влади (цей випадок мав місце в Україні у 2006 році).

Світова практика свідчить, що найважливішими проблемами функціонування ВЕЗ є соціальні. Соціальний захист працюючих у ВЕЗ бере на себе виконавча влада, яка, перш за все, бере до уваги структуру зайнятості працездатного населення. Практика ВЕЗ на території країни, що

533

розвивається, засвідчує, що вона залежить від багатьох чинників і передусім тих умов, які визначають напрям спеціалізації. Галузями спеціалізації,

наприклад, в експортно-промислових зонах стають електроніка, текстильна,

деревообробна, харчова, хімічна та інші галузі економіки. У той же час одна з них виступає як структурно-визначальна.

Таким чином, регулювання внутрішніх і зовнішніх зносин по своїй суті спрямоване, головним чином на стимулювання зовнішніх інвестицій. У той же час пільги, які надаються іноземним інвесторам, будуть дієвими за умови раціонального використання вже існуючих переваг регіону. Коли ж цього не використати, то діяльність системи інвестування, а отже і ефективність діяльності ВЕЗ, буде мінімальною.

4.11. Інноваційні зв’язки України та їх форми

Формами інноваційної діяльності є:

обмін науково-технічною інформацією, нагромадження останньої в банках даних для спільного використання, зокрема обмін програмними продуктами;

укладання і реалізація угод щодо проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок, зокрема оформлення патенту або ліцензії на виробництво;

реалізація міжнародних науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем, зокрема телекомунікаційних технологій чи біотехнологій;

виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Основними формами реалізації науково технічних досягнень є

міжнародна передача технологій та міжнародне технічне сприяння.

534

Міжнародний обмін технологіями є лише частиною світового обміну науково-технічними знаннями. Він більше розвинений, ніж національний і характеризується безпрецедентним ступенем його монополізації.

У провідних країнах світу міжнародний обмін технологіями посідає друге за обсягом реалізації місце після туризму. Левова частка доходів від міжнародної торгівлі технологіями припадає на торгівлю інформаційними технологіями чи інформаційно-комунікаційними технологіями.

Міжнародна передача технологій може здійснюватися у таких формах:

патентна угода – міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;

ліцензійна угода – міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних рамках;

ноу-хау – передача технічного досвіду і деяких секретів виробництва;

інжиніринг – угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Сюди входять роботи по підготовці техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проектів, науково-дослідні роботи, випробування, нагляд і консультації;

реінжиніринг – угода про інженерно-консультаційні послуги щодо перебудови, перегляду і перепроектування бізнес-процесів з метою підвищення конкурентоспроможності господарського суб’єкта. В

даному випадку передбачається винахід істотно нових методів роботи,

щоб забезпечити потужне зростання результативності;

франчайзинг –це надання великою фірмою права малій фірмі вести впродовж певного періоду свою виробничу діяльність та,

використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію. Це система безпосередньої передачі або продажу ліцензій на технологію або товарний знак;