15. Назвіть культурно-освітніх діячів Київської Русі та їх внесок у розвиток культури.

В Київській Русі були такі видатні діячі культури:

Сковорода. Подібно, як автор “Історії Русів”, будив серед українського громадянства нові думки й національні почування Григорій Савич Сковорода. Уся його діяльність і вся його творчість указувала на близьке національне пробудження. Сковорода — це оригінальна постать “українського Сократа”, як звали його загально. Звали його також «ходячою академією», бо в сірій свитині, в чоботах, з палицею в руках і з сопілкою за поясом ходив по селах і вчив людей.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-19.V.1125, похований у Софійському соборі в Києві) — великий князь київський(1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у

Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором "Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97) та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму.Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком.

ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений.

16. Розкрийте значення слов’янської писемності в контексті світової літ-ри.

"Слова о полку Ігоревім". Створене між 1185 і 1187 pp., "Слово" лишається неперевер-шеним шедевром вітчизняної культури світової ваги, що й досі ставить перед дослідниками чимало проблем. На тлі давньоруської літератури "Слово" виділяється не лише майстерною формою, добором поетичних засобів, зв'язком з фольклорною традицією. Викликає здивування перевага, яку надає автор не розповсюдженій у тогочасній літературі християнській символіці, а образам, пов'язаним з язичництвом, що утворює унікальний образний світ твору.

За жанром це радше не слово-хвала, а слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жертву княжому прагненню слави й військової здобичі. Особливою тугою сповнено у "Слові" ліричний монолог Ярос-лавни, який надихав багатьох українських, російських та інших слов'янських поетів до створення неперевершених шедеврів у перекладах і переспівах цього уривку поеми.

"Повчання дітям" київського князя Володимира Моно-маха. Хоча автор і торкався в ньому питань віри, однак головна ідея цього твору - створити ідеал державного діяча, що поєднує в собі високі моральні та політичні якості, необхідні для блага рідної землі. Написане приблизно в 1117 p., "Повчання" було і морально-філософським узагальненням, і автобіографією видатного державного діяча, і своєрідною сповіддю перед смертю. Цікаво, що тих принципів, які задекларовано в "Повчанні", самому Володимиру дотримуватися вдавалося далеко не завжди, отже, даючи поради нащадкам, князь не був сліпим ідеалістом і добре розумів проблему розбіжностей між теорією та практикою, які усвідомлювалися на рівні християнського протиставлення "градів" земного й небесного.

"Повість минулих літ" входить до більш загального джерела, на яке ми будемо посилатися, — "Літопису руського" в перекладі українською мовою Л. Є. Махновця. Ця велетенська й унікальна у світовому літописанні книга створювалася багатьма поколіннями протягом трьохсот літ. Вона охоплює події від пралегендарного "сотворіння світу" до 1292 року завдяки об'єднанню у своєрідну трилогію-хроніку — "Повісті минулих літ", "Київського літопису" та "Галицько-Волинського літопису". Є в тому виданні додаток творів Володимира Мономаха. Відтак маємо епопею, де, за спостереженнями дослідників, діють понад дві тисячі відомих осіб і безліч безіменних. Це першоджерело про епохальні й менш значні деталізовані події. В ньому вагоме кожне слово, що постало невичерпною семантикою розуміння плину історії й культури, передусім слов'янства.