Білет № 27

1. Проаналізуйте психологічні фактори успішності учіння.

Учіння - провідна діяльність школярів, що виявляється в цілеспрямованому засвоєнні ними суспільного досвіду, і, відповідно, формуванні соціальної компетентності

Учіння – цілеспрямована діяльність школярів яка полягає у засвоєнні знань, умінь, навичок, способів їх набуття, форми поведінки та видів діяльності. Результати учіння – знання уміння та навички є елементами індивідуального досвіду. Головна мета засвоєння знань полягає в успішному їх застосуванні, для розв*язання тих чи інших практичних завдань. Учіння в умовах організованого навчання набуває форми учбової діяльності.

Завдання психології учіння полягає : 1) у висвітленні істотних характеристик цієї діяльності. 2) у визначенні умов оптимального їх протікання. 3) у визначенні критеріїв які можуть бути застосовані в діагностиці успішності цього процесу.

Психологічні фактори успішності учіння, до них належать:

1. Особливості розумової діяльності дитини.2)Ставлення до учіння

3)Самооцінка своїх успухув 4)Рівень домагань 5)Вікові та індивідуальні особливості розвитку6)Метод начання7)Умови життя та ін.8)Система здібностей до засвоєння знань та способів діяльності.Ставлення до учіння, уміння вчитися, особливості мислення – основні фактори успішності учіння.

Однією із сторін індивідуально – психологічних відмінностей учіння є індивідуальний стиль учбової діяльності який виражається:

1. Стійких способах учбової роботи.

2. Системі прийомів, навичок

3. Пристосування індивіда до умов діяльності.

В процесі учіння не тільки виявляється, а й формується індивідуальний стиль учбової діяльності учня.

2. Схарактеризуйте педагогічну спадщину та освітню діяльність К.Д.Ушинського. К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. в м. Тулі. У цьому ж ро-ці його батьки переїжджають до родового маєтку в селищі Богданка, розташо¬ваному в трьох кілометрах від м. Новгород-Сіверська. Батьки – Дмитро Григорович Ушинський та Любов Степанівна Гусак-Капніст

Дитячі та юнацькі роки К.Д. Ушинський провів в Україні, в батьківському маєтку в урочищі Покровидина поблизу м. Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії до одинадцятирічного віку він виховувався і навчався у сім’ї, а в 1833 р. його відда-ли до Новгород-Сіверської гімназії, яку він закінчив у 1840 р.

У 1840 р. К.Ушинський вступив на юридичний факультет Московсь¬кого університету, який закінчив у 1844 р. із званням кандидата юридичних наук.

З 1846 р. по 1849 р. Ушинський виконує обо¬в’язки професора кафедри енциклопедії законознавства, державного пра¬ва і науки фінансів у Ярославському Демидівському юридичному ліцеї. З 1852 р. по 1854 р. він плідно працював у журналі “Современник”, де опублікував свої перші статті.

У 1855 р. К.Д. Ушинський отримав посаду викладача російської словесності та географії в Гатчинському сирітському інституті для хлопчиків, а з черв¬ня цього ж року – інспектора названого інституту. У 1857 р. він пише свої перші статті на педагогічну тематику в журналі „Воспитание”: „Про користь педагогічної літератури”, „Три елемента школи”, „Про народність у суспільному вихованні”. У 1859 р. К.Д. Ушинський перейшов на посаду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат. У 1859 р. з’являється перша ґрунтовна педагогічна праця Ушинського – дитяча книга для читання „Дитячий світ”, у 1868/69 рр. – „Людина як предмет виховання” частина І і II. Тривалий час його підручник „Рідне слово” (рік 1-й, 2-й і 3-й) уважався кращим для навчання рідної мови.Помер Костянтин Дмитрович за робочим столом о другій годині ночі 3 січня 1871 р. (на 48-му році життя), правлячи рукопис третього тому„Педагогічної антропології”.

К.Д. Ушинського справедливо називають засновником вітчизняної пе-дагогіки, тому що він першим в умовах Російської імперії обґрунтував педагогіку як науку, як теорію виховання. Окремі сторони цієї теорії були розроблені і до нього, але вони не були підняті до рівня певної системи виховання. Здійснення цієї історичної місії випало на долю Ушинського.

3. Суть і складові системи попередження пожеж.

Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами.

Метою пожежної безпеки об'єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні. Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою запобігання пожежі.

Система попередження вибухів і пожеж має за мету не допустити виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):-пожежа (вибух) можливі за наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача і джерела запалювання;

• за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначального параметра безпечною величиною, пожежа неможлива.

Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:- попередження утворення горючого середовища;

• попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.

Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.

Попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись загальними заходами або їх комбінаціями, наведеними в ГОСТ 12.1.007-91. Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин і матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі. Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, а їх повна заміна майже неможлива. Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам.