2. Розкрийте структуру педагогічної праці. Схарактеризуйте професійно-педагогічні та особистісні якості вчителя

Кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно скеровуючи в необхідному напрямі зусилля людей, які займалися цією діяльністю. Це знайшло свій відбиток у визначенні професіограми вчителя – сукупності вимог, що висуває професія (і суспільство) до особистісних якостей, психологічних здібностей, психофізичних можливостей людини. Указати такі найбільш відомі підходи до визначення професіограми вчителя:

- перший підхід належить психологу К.К. Платонову, в основі якого лежить психологічна концепція особистості. Такий підхід відзначається рядом переваг: він дозволяє наочно побачити структурну модель особистості загалом, охоплює все суттєве в ній, є зручним для використання в різноманітних варіантах. До того ж він дозволяє більш чітко виділити систему вимог, що висуває до вчителя його професія;

- другий підхід до визначення професіограми вчителя ми зустрічаємо в роботах В.І. Загвязинського, С.Б. Єлканова, І.О. Синиці, Н.В. Кузьміної, які особливу увагу приділяли особистості вчителя з точки зору його професіоналізму. Цінним у такому підході є те, що велике значення надається самій особистості педагога, його інтересу до навчально-виховного процесу, справ своїх вихованців, доброзичливості, принциповості;

- відомий також підхід до створення моделі діяльності педагога на основі урахування специфіки педагогічної діяльності в різних ланках системи народної освіти (професіограма вихователя дошкільного закладу, учителя початкових класів чи загальноосвітньої школи, викладача вищої школи);

- у зарубіжній педагогіці має місце спроба характеризувати педагогічну діяльність через послідовність службових посад, які проходять спеціалісти після закінчення навчального закладу (Д. С’юпер, Д. Крайт, П. Джордан). Це так звана теорія кар’єр.

У сучасній науково-педагогічній літературі вимоги до особистості вчителя об’єднуються в комунікативні, конструктивні, організаторські, емпатичні, сугестивні, прогностичні, гностичні.

3. Державне управління охороною праці.

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини під час праці. Система управління охороною праці (СУОП) с складовою частиною загальної системи керування господарством, в цілому підприємством.

Метою системи управління є безпека праці, яка досягається за рахунок забезпечення безаварійності, попередження травматизму, збереження здоров'я, підвищення працездатності та якості праці.

Виконання функції управління спрямоване на вирішення таких завдань:

- відповідна підготовка кадрів: навчання працівників з охорони праці, пропаганда питань охорони праці, професійний добір працівників окремих професій;

- забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель, споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

- організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

- професійний добір працівників з окремих професій;

- удосконалення нормативної бази з охорони праці.

Система управління охороною праці в Україні складається з державного управління та СУОП підприємств. Державна система управління утворена за адміністративно-галузевим принципом і складається з галузевих та регіональних систем управління:

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Державний комітет з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд);

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо керівництво роботою по управлінню охороною праці здійснюють відповідні керівники від Кабінету Міністрів до майстра на підприємстві. Адміністративна вертикаль державного управління містить обласні, районні та місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.