Білет № 28

1. Дайте психологічну характеристику педагогічної діяльності.

Педагогычна дыяльнысть- це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учня з метою розвитку, а також основа саморозвитку та самовдосконалення.

Залежно выд продуктивносты видыляють 5 видыв:

- Репродуктивний (мінімальний)- педагог вміє передати іншим те о нає сам;

- Адаптивний (низький, малоадаптивний)- пед. вміє пристосувати своє повідомлення відповідно до особливостей аудиторії;

- Локально- моделюючий (середній, середньо-продуктивний)- пед.. володіє стратегіями навчання учнів, знаннями, уміннями, навичками з окремих розділів;

- Системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний)- педагог володіє стратегіями ормування необхідної системи знань, умінь і навичок з даного предмету вцілому;

- Системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (найвищий високопродуктивний рівень)- пед.. володіє стратегіями перетворення свого предмету у засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

Психологічний зміст пед.. діяльності включає: мета; мотив; предмет; засоби пед.. діяльності; результат пед. діяльності.

Мотив: 1)зовнішні(престиж роботи);

Внутрішні (особистіно- професійний ріст); специфічні (орієнтація на домінування та мотив влади);

Предмет- організація навчальної діяльності;

засоби пед.. діяльності- засоби знання, які впливають на всебічний інтелект. розвиток;

результат пед. діяльності- знання, уміння, навички.

2. Схарактеризуйте життєвий шлях і педагогічну діяльність В. О. Сухомлинського.

Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селищі Омельник (неподалік від Кременчука). Помер він 2 ве¬ресня 1970 року – на самому початку нового навчального року.

Влітку 1933 року Василь Олександрович подався до медичного технікуму, але незабаром пішов звідти, поступив на робітфак, достроково закін¬чивши його, і був прийнятий до педагогічного інституту.

На денному відділенні Сухомлинськнй навчався з 1934 по 1935 рр. У 17 років він став учителем початкової школи неподалік від рідного села. Перевівся в Полтавський педагогічний заочником, що закінчив у 1939 р. Брав активну участь Великій Вітчизняній війні. Після поранення лікувався в Увінському госпіталі (Удмуртія). Після цього він отримав призначення на посаду директора середньої школи в Уві. Коли рідні місця було звільнено від німецької навали, повер¬нувся на батьківщину і став завідуючим райвно. У 1947 р. В.О. Сухомлинський отримав посаду директора Павлиської школи.

Основними ідеями дидактичної системи розвитку дитини В.О.Сухомлинського є:

1. Забезпечення органічного взаємозв’язку навчання і розвит¬ку дітей.

2. Утвердження гуманістичних культуротворчих функцій освіти, що повинна стати засобом звеличення особистості.

3. Цілеспрямований розвиток позитивної мотивації учіння.

4. Розкриття шляхів оволодіння школярами повноцінною навчальною діяльністю.

5. Широке залучення національної культури, особливо мистецтва.

6. Стимулюваня учнівського самопізнання, самовиховання і самонавчання.

Свої думки про те, яким повинен бути вчитель і в чому полягає складність цієї професії, В.О.Сухомлинський висловив у багатьох своїх творах: “Павлиська середня школа”, “Серце віддаю дітям”, “Як виховати справжню людину”, “Сто порад учителю”, “Розмова з молодим директором школи”.

Педагогічна система В.О.Сухомлинського будується на таких принципах:

1. Найвищою цінністю, що визначає все значення і спрямованість виховання, багатогранність виховного впливу педагога і зв’язок цього впливу із самовихованням, є людина.

2. Вплив особистості вихователя на колектив і особистість ви¬хованця залежить головним чином від гармонійної єдності моральної культури, духовного багатства, багатогранності інтересів вихователя.

3. Виховний вплив особистості вихователя не є чимось спеціаль¬но створеним, організованим для того, щоб виховувати. Вихователь впливає на вихованця остільки, оскільки їх об’єднує спільність ду¬ховних інтересів, спільність багатогранної діяльності.

4. Ефективність впливу особистості вихователя залежить від того, наскільки глибоко він розуміє дитинство як особливий період розвитку людської особистості з притаманними тільки дитинству особ-ливостями мислення, емоційного життя, світосприймання, взаємовідно¬синами в колективі.

5. Вихованець є найближчим помічником педагога у здійсненні складного багатогранного процесу виховання. Внутрішні духовні сили вихованця - його бажання, прагнення, ідеали - це нічим не замінне могутнє джерело виховання. Наймудрішим є той вихователь, якому до¬велося досягти того, що його вихованець сам виховує себе.

До головних знахідок Павлиської школи можна віднести: 1) уроки думки; 2) творчість; 3) виконання домашнього завдання; 4) інтелектуальний фон; 5) оцінки; 6) захоплення; 7) проблемне навчання.

3. Суть і складові системи пожежного захисту.

Метою пожежної безпеки об'єкта є, у випадку виникнення пожежі, – обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системою протипожежного захисту і системою організаційно-технічних заходів.

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою, так би мовити, другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі. Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; використанням антипіренів і вогнегасних сумішей; улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; влаштуванням протипожежних перешкод; встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначаються кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів будівлі.

Одним із найпоширеніших у будівництві заходів для запобігання можливості розповсюдження пожежі на сусідні будівлі та споруди є протипожежні відстані (розриви), представлені в таблиці 1, які, крім того, створюють сприятливі умови для забезпечення маневрування, встановлення, розгортання пожежної техніки та підрозділів пожежної охорони.

Для запобігання розповсюдженню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення, створюють протипожежні перешкоди – це будівельні конструкції, інженерні споруда чи технічні засоби, що мають унормовану межу вогнестійкості і перешкоджають поширенню вогню.