Питання для самоконтролю

1. Для передачі якої вимови вживається апостроф в українському письмі?

2. Сформулюйте основні правила вживання апострофа.

3. Чим позначається м’якість приголосних на письмі?

4. Сформулюйте основні правила вживання м’якого знака.

5. За якими правилами пишуться префікси, що закінчуються на приголосний звук? Чи змінюється їх написання?

6. Які приголосні і як змінюються при творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств-?

7. Чим викликане спрощення у групах приголосних? Наведіть приклади.

Тема 6

Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Найскладніші випадки орфографії у частинах мови

Морфологія – це розділ граматики, який вивчає форми слова.

Усі слова в мові поділяються на частини мови, які відрізняються одна від одної за лексичним значенням, граматичними ознаками, синтаксичною роллю в реченні, особливостями словотворення. Кожній частині мови притаманна своя чітка система словозміни, яка є нормою сучасної літературної мови.

Досконале значення і дотримування цих мовних норм є ознакою високої культури писемного та усного спілкування.

Словоформи іменників

Більшість іменників сучасної української мови є словами відмінюваними, вони утворюють кілька типів словозміни: I, II, III.

	Рід	Закінчення	Приклади
І відміна	жіночий, чоловічий	-а, -я	довідка, Ілля, автобіографія
ІІ відміна	чоловічий, середній	-о, -е -□, -я	варіант, викладач, місто, звання
ІІІ відміна	жіночий	-□, мати	вартість, зустріч, честь, громадськість

Правопис окремих відмінкових закінчень іменників І відміни

У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа – -ї: перемозі, надії, статті, площі.

В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, мякої та мішаної груп – -ею, після після голосного та апострофа – -єю: перемогою, надією, статтею, площею.

Правопис окремих відмінкових закінчень іменників ІІ відміни

І. У родовому відмінку однини іменники другої відміни, залежно від значення, мають закінчення -а, -я, -у, -ю.

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини твердої та мішаної груп мають закінчення –а; м’якої – -я, коли вони означають:

1) назви осіб, власні імена та прізвища: студента, робітника, економіста, учителя; Петра, Дмитра, Дорошенка, Франка;

2) назви персоніфікованих предметів та явищ: Ліса, Вітра, Мороза;

3) назви тварин і дерев: вовка, зайця, дуба, оленя, клена, ясеня;

4) назви чітко окреслених предметів: гвинта, замка, портфеля, стола (і столу), стільця;

5) назви населених пунктів: Києва, Житомира, Лондона, Луцька, Миргорода, Парижа, Святошина, Тернополя;

УВАГА! У складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що звичайно має в родовому відмінку закінчення -у, пишеться -у, -ю: Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широкого Яру, Давидового Броду.

6) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев(-єв), -ин(-ін): Дніпрá, Іртишá, Орлá, Пирятина, Тетерева;

7) назви мір довжини, ваги, часу тощо: грама, метра, гектара, місяця, процента, тижня (але віку, року);

8) назви місяців, днів тижня: понеділка, вівторка, жовтня, листопада (але листопаду – назва процесу);

9) назви грошових знаків, числові назви: гроша, долара, карбованця, фунта; мільйона, мільярда, десятка;

10) назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, мотора, трактора, комбайна, поршня;

11) терміни іншомовного походження, що означають конкретні предмети, елементи будови чогось, геометричні фігури та їх частини: атома, ромба, синуса, сектора, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: додатка, відмінка, займенника, трикутника, чисельника та ін., але: виду, роду, синтаксису, складу, способу.

Закінчення -у (у твердій та мішаній групах) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

1) речовину, масу, матеріал: бальзаму, борщу, водню, граніту, кисню, льоду, меду, сиру (але хліба);

2) збірні поняття: ансамблю, березняку, гаю, гурту, капіталу, колективу, кодексу, оркестру, парку, товару, саду, тексту;

3) назви кущових та трав’янистих рослин: бузку, гороху, звіробою, молочаю, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.;

4) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, даху, заводу, залу, палацу, поверху, універмагу, але: гаража, куреня; закінчення -а, -я вживають також в іменниках – назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика;

5) назви установ, навчальних закладів, організацій: інституту, університету, банку, комітету, деканату;

6) більшість іменників зі значенням місця, простору тощо: краю, лиману, майдану, світу, уривку, яру, але: горба, хутора;

7) явища природи: вітру, морозу, урагану, холоду;

8) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху;

9) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: бігу, дисонансу, екзамену, експорту, інтересу,звуку (але, як термін, звука), ідеалу, мінімуму, ходу, хисту, але: ривка, стрибка;

10) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й под.: аналізу, імпульсу, синтезу, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо;

11) назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей, в яких наголос не падає на закінчення: Дόну, Дунáю, Нíлу; Урáлу, Кíпру, Афганістáну, Китáю, Кавкáзу, Сибíру.

УВАГА! Є ряд іменників, у яких закінчення залежить від значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа, працюючий персонал), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) – буряку (збірне), вала (деталь машини) – валу (насип), елементу (абстрактне) – елемента (конкретне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), каменя (одиничне) – каменю (збірне), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну(строк), фактору (чинник) – фактора (маклер) і т. ін.

ІІ. У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

1. Закінчення -ові (у твердій групі) -еві (у мішаній групі та в мякій групах після приголосного), -єві (у мякій групі після голосного й апострофа) мають іменники чоловічого роду: відмінкові, директорові, майстрові, Петрові, робітникові; велетневі, секретареві, товаришеві, шахтареві, добродієві, Сергієві.

Ці ж іменники можуть мати закінчення -у(-ю): відмінку, директору, Петру, робітнику та ін.

Правопис окремих відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни

В орудному відмінку однини іменники ІІІ відміни набувають закінчення -ю, причому:

1) якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінчення -ю цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): віссю, галуззю, загибеллю, тінню, ніччю, подорожжю;

2) якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: вістю, любов’ю, матір’ю, радістю, якістю.

Правопис складних іменників

Складні іменники можуть писатися разом і через дефіс.

Разом пишуться:

1) складні іменники, утворені поєднанням двох або кількох основ, з яких одна – дієслівного походження: вертоліт, самохід;

2) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ: білокрівці, чорногуз, чорнозем;

3) складні іменники, утворені від двох іменникових основ: верболоз, лісостеп, (але: людино-день), до них також належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження: авіа-, авто-, біо-, вело-, гідро-, екстра-, космо-, макро-, мікро-, мульти-, радіо-, фото-та ін.: автострада, велотрек, радіокомітет;

4) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт, зірвиголова, пройдисвіт, Перебийніс, Убийвовк;

5) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто – називного) та іменника: шестиденка, п’ятиріччя, сторіччя (але 50-річчя);

6) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: піваркуша, півгодини, півколо, піваудиторії, пів’яблука; напівавтомат; полумисок, але перед іменниками – власними назвами пів- пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-Європи;

7) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток, світловодолікарня.

Через дефіс пишуться:

1) складні іменники, утворені з двох іменників, в яких відмінюються обидві частини, що означають:

а) протилежні за змістом поняття (купівля-продаж, експорт-імпорт);

б) спеціальність, професію (лікар-еколог, інженер-механік).

2) Складні іменники, утворені з двох компонентів, в яких відмінюється лише друга частина. Такі іменники означають:

а) державні посади, військові, наукові звання (генерал-майор, контр-адмірал, прем’єр-міністр, член-кореспондент);

б) складні одиниці виміру (кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр);

в) складні іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система, дизель-мотор, стоп-кран;

3) складні іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, максі-спідниця, міні-футбол;

4) іншомовні назви проміжних частин світу: норд-вест, норд-ост;

5) скорочені іменники, в яких подається початок і кінець слова: б-ка – бібліотека, д-р – директор, л-ра – література, т-во – товариство;

6) перша частина складного слова, коли далі йде слово з такою самою другою частиною: радіо- й телеапаратура, тепло- й гідроелектростанції.

Словоформи прикметника